Шістдесят років тому відкрили рух по Варварівському мосту у Миколаєві, - ФОТО

Шістдесят років тому - у липні 1964 року, відкрили рух по Варварівському мосту у Миколаєві. Цей міст є унікальним для всієї України, адже має вертикальну розвідну частину, а  довжина основної частини – 750 метрів і 1350 метрів разом з насипною дамбою.  

Редакція 0512 пропонує ознайомитись з історією будівництва мосту.

Першу переправу через Південний Буг у Миколаєві збудували 1827 року. Сама переправа була у районі Малої Коренихи. За словами миколаївського краєзнавця, автора книги “Від старої переправи до Варварівського мосту” Олександра Лагошняка, вже у 1830-х роках розуміли, що поромна переправа не справляється з вантажними перевезеннями. І тоді у губернатора зародилася ідея, що варто будувати міст, але, як завжди, все впиралося у гроші. А коштів для цього не вистачало.

Трохи пізніше, у 1855 році, через Південний Буг збудували наплавний міст. Ширина моста становила 6 метрів і витримувала до 9 тонн. Йому вдалося простояти до другої світової війни. Як розповідає краєзнавець Олександр Лагошняк, на Варварівський міст не можна було ступити просто так. Наплавний міст був платним до 1939-го, а вже після Другої Світової війни гроші за проїзд не брали.

Та й брати не було за що, бо між двома світовими війнами його не ремонтували. І міст був у жалюгідному стані.

Коли ж міст відновили, він зміг витримувати лише 5 тонн, а також був можливий лише односторонній рух. Міст звели з тисячі ялинових дощок, довжина яких складала 13 метрів. Товщина їхня була 53 сантиметри. Ці колоди по 15-18 штук з'єднувалися в секції, а секції отримали назву "полонянки" через те, що були полонені. У різні роки міст складався з різної кількості "полонянок". Це пов'язано з тим, що за свою 109-річну історію міст перебудовувався. Причина в тому, що з роками колоди набирали воду і втрачали підіймальну силу, а міст просідав. Колеса транспорту через це були у воді.

Важкому транспорту доводилося їздити в об'їзд, намотуючи зайві кілометри. Машинам, які їздили переправою, теж не дуже легко дістатися на протилежний берег. Водіям доводилося стояти в черзі, доки не закінчиться рух із протилежного боку і лише потім їхати. Пасажири взагалі виходили з автобуса, щоб транспорт не пішов під воду.

Взимку було ще гірше. Шквальний вітер та дощі - головні вороги, через які на тижні припинявся рух, доки не відремонтують міст.

Містом щодня проїжджало понад тисячу возів. А ще варто згадати і те, що розводили його на день не раз і не два. Іноді доводилося розводити міст і по вісім разів.

“Тільки за один місяць 1901 року по ньому проїхало лише екіпажів та возів близько 40 тисяч, близько 2 тисяч підвод, запряжених волами, понад тисячу вершників, плюс тисячі одиниць худоби. Водночас збільшився водний транспортний потік. За один місяць цього ж року через розведений міст проходило в середньому 150 пароплавів та близько чотирьохсот барж, а також вітрильники, баркаси, човни тощо”, - зазначає автор книги про Варварівський міст.

А на базарі, що знаходився у центрі міста, розташувалася щогла з сигнальним прапорцем. Робилося це для зручності мешканців, щоб вони знали розведений Варварівський міст чи ні.

На початку ХХ століття також розуміли, що міст потрібен і має бути обов'язково розвідним. Важливо й те, що рух має бути двостороннім. Усе питання – гроші. Тим часом стан мосту погіршився ще сильніше. Під час війни міст підірвала червона армія, що відступала, в 1941 році, після - 1944 його підірвали німці.

Виходом із ситуації стало те, що у 1957 році “Київдіпротранс” затвердив новий мостовий перехід, який мав з'єднати Варварівку та центр Миколаєва, автомагістраль Одеса – Миколаїв – Херсон – Запоріжжя – Мелітополь.

Обидва береги річки були зайняті. З Варварівської сторони після з'їзду з мосту не було ні провулка, ні вулиці. Ця територія була зайнята житловими дворами і тому доводилося переселяти кілька кварталів в інше місце.

Щодо миколаївської сторони, то вона була зайнята військово-морською частиною. Керівництво частини не хотіло поступатися. Зрештою, збудували цілу вулицю будинків, зараз це вулиця Мостобудівників. І один бік вулиці віддали під житло офіцерам морської частини, в інший бік зайняли мостобудівники.

Будівництво унікальної конструкції розпочалося вже 1958 року колективом Миколаївського мостопоїзда №444 під керівництвом Лева Георгійовича Карелі. Будівництво мосту саме по собі унікальне, адже вперше у світовій практиці мостобудування за стендовою технологією виготовили попередньо-напружені, а крім цього – вдвічі довші залізобетонні балки прогонових будівель.

З такими методами будівництва мостів ніхто не був знайомий. І коли проєкт представляли мостобудівникам, то будівельники були шоковані новинкою. Вони звикли до архаїчного будівництва мосту, а пальовий метод був чимось новим. То справді був не класичний метод. Як розповідає краєзнавець Андрій Шинкаренко, палі забивав капер, але вони забивалися у породи ґрунту та не могли йти далі. Був спеціальний спосіб підмивання: під низ подавалась вода під великим тиском і паль забивався ще глибше.

Поки міст будувався, поруч був старий наплавний міст. Він доживав свої останні дні. І лише після того, як відкрили новий Варварівський міст, наплавний розібрали.

Урочисте відкриття мосту відбулося 18 липня 1964 року. Тоді зібралося багато городян та не менше чиновників. Лунали хвалебні промови, подяки працівникам. Виступили й ті, хто безпосередньо брав участь у будівництві мосту. І під оплески, звичайно, перерізали стрічку. Щойно рух розпочався, міст миттєво заповнився людьми – одні зайняли пішохідні доріжки, інші їхали в автомобілях. Першими мостом проїхалися найменші миколаївці, після них на машинах їхали піонери, передовики виробництва. Також у колоні помітили й машину, в якій їхали молодята.

Матеріал написаний за статтею Миколаївського базару та за відеосюжетом Миколаївські мости, частина 2.

Фото: Миколаївська база, відкриті джерела.