Старший за сам Миколаїв: історія першого госпіталю, - ФОТО

Історія одного з найстаріших медичних закладів Миколаєва розпочалася ще до заснування самого міста.

У 1788 році, коли тривала російсько-турецька війна, у селі Вітовка, нині Богоявленське, вирішили облаштувати госпіталь для поранених військових. Згодом невеликий польовий лазарет перетворився на медичний заклад із кам'яними корпусами, аптекою та власною лабораторією. А його історія продовжилася вже у Миколаєві, де військово-морський госпіталь розмістився на території колишніх Критських казарм. Редакція 0512.ua продовжує розповідати про історію Миколаєва, його архітектурну спадщину та місця, за якими стоять долі багатьох поколінь містян. Цього разу згадаємо, як виник перший госпіталь на території сучасного міста, чому його вирішили будувати поблизу бойових дій та які архітектурні деталі зберегли пам'ять про його минуле.

Перший госпіталь з'явився ще до заснування Миколаєва

Історія медичного закладу бере початок у 1788 році. Саме тоді в селі Вітовка, яке нині є частиною Корабельного району Миколаєва та відоме під назвою Богоявленське, розпочали будівництво госпіталю.

Причиною його появи стала війна. У XVIII столітті поранених і хворих військових зазвичай відправляли на лікування в тил. Однак транспортування до найближчих медичних закладів могло тривати надто довго, і частина поранених помирала, так і не дочекавшись допомоги.

Змінити цю практику запропонував лікар-епідеміолог Данило Самойлович — відомий медик, який зробив вагомий внесок у розвиток епідеміології. Він виступив з ідеєю організувати польовий лазарет безпосередньо поблизу району бойових дій. На переконання лікаря, це дозволило б значно швидше надавати допомогу пораненим та збільшити їхні шанси на одужання.

Чому для будівництва обрали саме Вітовку

Пропозицію Данила Самойловича підтримав князь Григорій Потьомкін. Він доручив медику організувати спочатку похідний, а згодом і стаціонарний госпіталь у Вітовці.

Самойлович став головним лікарем нового медичного закладу. У своєму розпорядженні Потьомкін наголошував на необхідності якнайшвидшого облаштування лазарету:

Є нагальна потреба заснувати похідний лазарет у Вітовці. Я наказав для цього привезти кибитки, похідні будиночки та кількох мулів. Якщо до цього додати ще й курені, то цього буде достатньо.

Вибір місця для будівництва не був випадковим. Вітовка розташовувалася неподалік від району військових дій, що дозволяло оперативніше доставляти поранених.

Не менш важливим чинником стала наявність джерела якісної питної води. У той час забезпечення чистою водою мало особливе значення для запобігання кишковим захворюванням та поширенню інфекцій. 

Лікарів не вистачало, а госпіталь потрібно було відкрити якнайшвидше

Організація медичного закладу відбувалася в складних умовах. Однією з головних проблем була нестача кваліфікованого медичного персоналу.

Для роботи у Вітовському госпіталі з армії відрядили кількох медичних працівників. За наказом Потьомкіна сюди направили штаблікаря Волченецького, лікаря Василя Орловського та підлікаря Якимитенка. У госпіталі також працювали підлікар В. Червінський і медичний помічник Молтієнський.

Попри кадрові труднощі, тимчасовий лазарет вдалося облаштувати за короткий час. Медики мали не лише лікувати поранених, а й організовувати повсякденну роботу закладу, забезпечувати санітарні умови та протидіяти поширенню захворювань.

Як годували поранених військових у XVIII столітті

Окрему увагу під час організації госпіталю приділяли харчуванню пацієнтів. Григорій Потьомкін особисто склав докладні вказівки щодо того, які продукти можна використовувати для приготування їжі та як має відрізнятися раціон залежно від стану хворого.

Зокрема, він рекомендував відмовитися від дорогих і делікатесних продуктів, а харчування зробити простим, але поживним.

Їжа має бути простою, але поживною, і призначатися хворим відповідно до ступеня їхніх сил. Слабким - бульйон або рідку кашу, використовуючи менше яловичини, щоб відвар був не надто міцним. Для тих, хто міцніший, - відвар насиченіший, а тим, хто вже одужує, давати м'ясо, щі та густішу кашу.

Окремо в розпорядженні зазначалося, що яйця та молоко слід зберігати для лікувальних потреб, а не використовувати як звичайні продукти харчування. Також передбачалося забезпечення пацієнтів якісним хлібом, а в пісні дні - стравами з риби.

Потьомкін пояснював такий підхід не лише турботою про хворих, а й необхідністю уникнути надмірних витрат:

У такий спосіб люди будуть задоволені й ситі, а скарбниця не зазнає тих збитків, які трапляються через зловживання в госпіталях і високі ціни на рідкісні продукти.

Ці приписи сьогодні дають уявлення про організацію лікарняного харчування наприкінці XVIII століття та тогочасні уявлення про догляд за хворими.

Карантин й боротьба з епідеміями

Військовий госпіталь мав справу не лише з пораненнями. Значну небезпеку становили інфекційні захворювання, які могли швидко поширюватися серед військових та місцевого населення.

Під час епідемій у Вітовці застосовували карантинні заходи. Обмеження поширювалися не тільки на територію госпіталю, а й на все поселення. Для мешканців запроваджували суворі санітарно-гігієнічні правила, покликані стримати поширення інфекцій.

У тогочасних приписах також згадуються незвичні для сучасної медицини способи догляду за хворими. Зокрема, за наказом Потьомкіна пацієнтам не давали засинати та поїли їх киселем і квасом із хроном. Такі методи відображали медичні уявлення XVIII століття і не відповідають сучасним підходам до лікування.

Від невеликого лазарету до госпіталю з кам'яними корпусами

Російсько-турецька війна виявилася тривалою, а кількість військових, які потребували медичної допомоги, зростала. Невеликий тимчасовий лазарет уже не міг повністю задовольняти потреби армії. Тому того ж 1788 року поруч із ним розпочали будівництво більшого стаціонарного госпіталю.

На території зводили кам'яні та дерев'яні споруди, призначені для лікування пацієнтів, проживання медичного персоналу та господарських потреб. У матеріалі «Богоявленськ: від давнини до сучасності» описано, який вигляд мав госпітальний комплекс:

Вони складалися з трьох кам'яних корпусів, розташованих покоїв, кухні, лазні, будинку для медичних працівників, морської аптеки з лабораторією. На території госпіталю знаходився потужний фонтанний колодязь зі здоровою питною водою.

Наявність окремої аптеки з лабораторією та джерела питної води свідчила про те, що заклад поступово перетворювався на повноцінний медичний комплекс.

Як госпіталь переїхав із Вітовки до Миколаєва

Через три роки після заснування Вітовського госпіталю, у 1791 році, його відділення відкрили в Критських казармах у Миколаєві. На початку XIX століття госпіталь у Вітовці закрили, а його діяльність перенесли до Миколаєва.

Саме територія колишніх Критських казарм стала новим місцем розташування військово-морського госпіталю. Упродовж наступних десятиліть медичний заклад розвивався, а його приміщення неодноразово змінювали та перебудовували.

Важливий етап в історії госпіталю настав у 1862 році. За указом імператора Олександра II на території колишніх Критських казарм звели нові госпітальні будівлі. Саме з цими спорудами пов'язана значна частина архітектурної історії закладу.

Упродовж своєї історії госпіталь пережив зміну держав, військових структур і систем управління. Після проголошення незалежності України розпочався новий етап його діяльності.

Що нагадує про минуле госпіталю

Попри численні перебудови, в історичних приміщеннях госпіталю збереглися архітектурні деталі, які нагадують про минулі століття. Серед них - сходи, виготовлені з литих чавунних елементів, та сходові майданчики, укріплені металевими швелерами, схожими на рейки. Такі конструкції є характерними прикладами інженерних рішень, які застосовували під час будівництва великих громадських споруд у XIX столітті.

Ще одна цікава деталь - скульптура дитини, яка сидить і тримає в руках птаха. Колись ця скульптура була частиною фонтану, а згодом залишилася своєрідним нагадуванням про історію госпітального комплексу. Сьогодні такі елементи допомагають уявити, який вигляд мали будівлі в минулому та як змінювалася архітектура медичного закладу.

За матеріалами "Миколаївський Базар", "Бібліотека для юнацтва".