Збудували на честь царя, а прихисток знайшли безпритульні: історія каплиці в Миколаєві, - ФОТО

Сьогодні перехрестя вулиці Соборної та Центрального проспекту — одне з найжвавіших місць Миколаєва. Тут призначають зустрічі, прогулюються та фотографуються містяни. Понад сто років тому на цьому місці височіла невелика, але надзвичайно красива каплиця Святого Олександра Невського.

Зображували каплицю на поштових листівках, біля неї фотографувалися гості міста, а сама споруда була справжньою окрасою центральних вулиць. Однак історія каплиці завершилася зовсім не так урочисто, як починалася: збудована на честь російського імператора, вона згодом стала прихистком для безпритульних і кримінальних елементів, а наприкінці 1920-х років її взагалі знесли. Редакція сайту 0512 пропонує повернутися більш ніж на століття назад і згадати історію однієї з найвідоміших споруд старого Миколаєва - Олександрівської каплиці.

Каплиця на честь імператора

Історія Олександрівської каплиці розпочалася у 1881 році, після вбивства російського імператора Олександра II. Дізнавшись про його загибель, миколаївські міщани В. Логінов та В. Ревенко виступили з ініціативою звести каплицю на пам'ять про імператора. Їхню пропозицію підтримали у місті. Деякі містяни навіть зібрали перший внесок на будівництво - 300 рублів.

Через два роки, у 1883-му, Миколаївська міська міщанська управа ухвалила постанову про створення спеціального будівельного комітету. Його очолив міщанин Н. Тарабаров.

На спорудження каплиці міщанська управа виділила 6000 рублів, а ще 2000 рублів зібрали місцеві жителі. Архітектора довго не шукали. Проєкт майбутньої каплиці доручили міському архітектору В. Андрієвському.

Де побудували Олександрівську каплицю

Урочисте закладення каплиці відбулося 1 жовтня 1883 року. Місце для будівництва обрали невипадково - на перехресті вулиць Херсонської, яка сьогодні має назву Центральний проспект, та Соборної.

Поруч розташовувалася Базарна площа, де завжди було людно. Тому нову каплицю могли відвідувати як миколаївці, так й численні гості міста.

Попри невеликі розміри, споруда одразу привертала увагу. Довжина кожної сторони її основи становила 6 метрів 39 сантиметрів, а висота сягала 17 метрів 4 сантиметрів. Завдяки вдалому розташуванню та архітектурі каплиця швидко стала одним із найпомітніших об'єктів міського пейзажу.

Якою була каплиця

На оздобленні каплиці вирішили не економити. Попри скромні розміри, її будували з використанням дорогих матеріалів і декоративних елементів.

Цоколь споруди облицювали гранітом, а у вікнах встановили спеціальне товсте кольорове скло. Дах також був незвичайним - його вкрили фігурною оцинкованою черепицею.

Окрему увагу приділили чавунній огорожі та дверям. Лише за ці елементи заплатили 1585 рублів. Над декоративним оформленням працювали художники та ковалі.

Хрест і кулю на верхівці каплиці безкоштовно позолотив миколаївський міщанин Андрій Дубнов. Власним коштом він витратив на ці роботи 143 рублі - значну на той час суму.

Постачальник двору Його Імператорської Величності Іван Курчатов подарував каплиці бронзову люстру на вісім свічок, виготовлену петербурзькими майстрами, а також ставники. Усередині розмістили великий образ Святого Олександра Невського, а також образи Спасителя та Богоматері в позолочених ризах. Їх виконав відомий миколаївський іконописець Григорій Горшанов.

Загалом на спорудження каплиці витратили 8131 рубль. Усіх, хто брав активну участь у будівництві (від голови комітету до майстрів) відзначили подяками Міської міщанської управи.

Урочисте відкриття

Освячення каплиці Святого Олександра Невського відбулося 7 жовтня 1884 року. Урочистості супроводжувалися дзвоном собору Різдва Богородиці.

Як повідомляв «Николаевский листок» від 9 жовтня 1884 року, на церемонії були присутні військовий губернатор А. Пещуров, міський голова В. Даценко, представники місцевої знаті та жителі міста. Згодом Олександрівська каплиця стала одним із найпопулярніших місць у центрі Миколаєва.

Біля неї призначали зустрічі, фотографувалися містяни та приїжджі. Її зображення неодноразово з'являлося на поштових листівках із краєвидами міста. Фактично наприкінці XIX - на початку XX століття каплиця виконувала роль однієї з головних міських фотолокацій.

Від святині до прихистку безпритульних

Подальша доля Олександрівської каплиці виявилася трагічною, як і історії багатьох релігійних споруд Миколаєва. На початку 1920-х років каплицю закрили, а все церковне майно передали до Різдвяного собору.

На відміну від деяких інших храмів, її не переобладнали під клуб чи будинок культури. Невеликі розміри споруди не дозволяли використовувати її для таких потреб.

Поступово покинута каплиця почала занепадати. Будівля, яка колись була окрасою міста, перетворилася на місце перебування безпритульних та представників кримінального середовища.

Там, де раніше фотографувалися та зустрічалися миколаївці, згодом стало небезпечно навіть проходити. Про ситуацію навколо каплиці 15 вересня 1929 року писала газета «Красный Николаев»:

«Каплиця перейшла в остаточне володіння безпритульних і кримінального елементу, який і досі перебуває в цій обителі. В історії каплиці відкривається новий розділ: вона стає Меккою для злочинного світу, перетворюється на страхіття для перехожих. У вечірній час повз неї не можна пройти без ризику бути роздягненим, пограбованим або покаліченим».

Саме таким був опис колись популярної міської пам'ятки в тогочасній пресі.

У вересні 1929 року міська влада ухвалила рішення про знесення споруди. Газета «Красный Николаев» повідомляла, що президія міської ради підтримала демонтаж каплиці, посилаючись на волю трудящих. У публікації від 15 вересня 1929 року зазначалося:

«Виконуючи волю трудящих, президія міської ради на останньому засіданні ухвалила постанову про знесення каплиці. Роботи зі знесення розпочнуться у вівторок і будуть завершені протягом двох-трьох днів. Матеріали розібраної будівлі каплиці підуть на розширення майстерень трамвайного парку. На місці каплиці та на території нинішнього базару буде облаштовано парк».

Уже того ж місяця Олександрівську каплицю справді знесли. Будівельні матеріали планували використати для розширення майстерень трамвайного парку, а на звільненій території - облаштувати парк. Однак парк на цьому місці так і не з'явився.

За матеріалами книги Дмитра Заковоротного “Храми Миколаєва”.