«Ветерани можуть бути лідерами змін» - тренерка Ксенія Дубнюк про досвід, який важливо перенести у цивільне життя, - ФОТО

Повернення після служби - це не лише пошук роботи чи адаптація до іншого ритму життя. Для багатьох ветеранів та ветеранок це ще й пошук відповіді на питання: “Де тепер моє місце?”, “Як використати свій досвід?” та “На що я можу впливати?”.

Водночас військовий досвід уже формує чимало навичок, які у цивільному житті називають лідерськими. Це як відповідальність, робота з командою та делегування, так і мотивація, управління ризиками та здатність ухвалювати рішення у складних умовах. Саме з цим досвідом працювали під час Лідерської програми для ветеранів та ветеранок у межах проєкту «Точка повернення: програма підготовки громад до прийняття ветеранів». Про те, чому ветеранський досвід досі недооцінений, як його можна перетворити на ресурс для подальшого розвитку та чому ветерани мають бути залучені до змін у своїх громадах, розповіла в інтерв’ю тренерка програми Ксенія Дубнюк. 

Ксенія майже 22 роки працює у громадському секторі, займається громадським активізмом, стратегічними комунікаціями, лідерством та стратегічним мисленням. У межах «Точки повернення» вона працювала з учасниками над розвитком лідерських навичок.

Ветерани вже мають досвід лідерства

Одним із головних спостережень під час програми для Ксенії стало те, що її учасники не починали вивчати лідерство «з нуля». За їхніми плечима вже був практичний досвід управління людьми, вирішення конфліктів, делегування, мотивації та роботи в умовах ризику. Навчання допомагало систематизувати цей досвід та зрозуміти, як використовувати його в інших умовах. 

Я побачила, що у ветеранів дуже багато досвіду, практичного досвіду щодо лідерства, щодо управління командами. Вони дуже багато знають на практиці, дуже мають багато кейсів.

За словами тренерки, іноді учасникам бракувало не самого вміння, а розуміння, як воно називається у теорії менеджменту та як перенести вже сформовані навички в нове середовище.

Хлопці та дівчата, які приймали участь, пройшли бойову школу в прямому сенсі. Тому у них є вміння вирішення конфліктів, делегувань, мотивації, які рідко знайдеш в звичайних наших менеджерів поточних.

Саме тому, переконана Ксенія, ветеранський досвід може бути цінним для бізнесу, громадських організацій, підприємств та громад.

«Я можу впливати»

Водночас перенести цей досвід у цивільне життя не завжди просто. Після середовища, де рішення часто потрібно було ухвалювати швидко й діяти чітко, людина може потрапити в реальність із зовсім іншими правилами та темпом. Складність може виникати з обох сторін: ветеран не завжди розуміє цивільні процеси, а люди без військового досвіду - як комунікувати та взаємодіяти з ветеранами. 

Тому важливим етапом після служби стає можливість знову знайти сферу, де людина відчуватиме власну спроможність й потрібність. Тут йдеться не обов'язково про керівну посаду чи власний бізнес. Лідером можна бути у своїй громаді, на підприємстві, у громадській організації. Тобто там, де людина готова ініціювати зміни й брати за них відповідальність.

Я думаю, що це критично важливо. Вони мають відчувати, що вони можуть впливати і бути корисними, бути потрібними. Тому що вони були потрібні під час служби і вони мали й виконували певну користь. І з поверненням до цивільного життя вони залишалися знову ж таки потрібними і корисними вже в новому місці, в нових обставинах. 

Для Ксенії саме з відповідальності й починається лідерство.

В першу чергу лідерство - це брати відповідальність на себе і рухатися відповідно до мети.

Не відокремлювати ветеранів від громади

Але одного бажання ветерана включатися у цивільне життя недостатньо. Не менш важливо, чи готове суспільство його почути й дати можливість бути учасником спільних процесів.

На думку тренерки, помилкою є саме протиставлення «жителі громади - ветерани». Ветеран після повернення залишається частиною громади, а його досвід і бачення мають враховуватися під час ухвалення рішень, зокрема щодо відновлення та подальшого розвитку.

Ветерани - це повноцінна частина громади. І тому ветерани мають бути включені на рівні з усіма.

Особливо актуальним це стає зараз, коли українські громади говорять про відновлення та планують майбутнє.

Що ми можемо, як ми можемо відновлюватися без включення ветеранів і без того, щоб включати політику щодо ветеранів в процесі відновлення. На Україну зараз без ветеранів дивитись взагалі не можливо.

Від навчання - до власних ідей та змін

Лідерська програма не завершується лише отриманням теоретичних знань. Учасники працювали з управлінням ризиками, мотивацією команди, стратегічним мисленням, формуванням власних проєктних ідей та іншими інструментами, які можна використовувати на практиці вже зараз. За попередніми результатами фінального анкетування, про які розповіла тренерка, учасники підвищили оцінку своїх знань і навичок щонайменше на 22%. Наступним етапом для частини найактивніших учасників стане менторська програма, під час якої вони зможуть працювати вже над власними ідеями.

Та справжній результат такої роботи, наголошує Ксенія, можна буде побачити не одразу. Він проявиться тоді, коли отримані знання перетворяться на конкретні дії - у громадах, організаціях, на роботі чи у власних ініціативах.

Для мене особисто важливим пролонгованим результатом стане те, що вони будуть включатися й ініціювати певні зміни та рішення, брати на себе відповідальність. Вони будуть не пасивними громадянами, які жаліються на все, що відбувається довкола, а будуть активними громадянами, які готові брати на себе відповідальність, збирати довкола себе інших людей і впливати на те, що відбувається.

І масштаб цих змін, наголошує тренерка, не обов'язково має бути великим. Це може бути підприємство, де людина працює, організація, до якої долучилася, або громада, в якій живе. Головне - отримати інструменти, побачити власні можливості й зробити наступний крок.

Саме в цьому і полягає одна з ідей Лідерської програми: не навчити ветеранів бути лідерами з нуля, а допомогти побачити, систематизувати й застосувати досвід, який у багатьох із них уже є, - тепер для власного розвитку та змін у цивільному житті.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження»