“Миколаїв - це мій порятунок”: історія переселенки з Херсона, яка почала нове життя в іншому місті

"У 2022 році я втратила свій рідний дім, а разом з тим - 30 років життя. Тепер Миколаїв став для мене другим домом", розпочинає свою історію переселенки з Херсона Тетяна, яка втекла від окупації й почала життя з нуля.

Коли російські війська увійшли до Херсона, Тетяна залишилася у рідному місті з двома дітьми та мамою. Та коли окупанти почали обшуки, а на вулицях стало небезпечно, вона зрозуміла: треба рятувати дітей. Улітку 2022 року Тетяна разом із родиною вирушила до Миколаєва. Сьогодні вона згадує той шлях як найстрашніший і водночас - найважливіший у своєму житті.

“Кожен день міг стати останнім”

Жінка пригадує життя в окупації зі сльозами на очах. Зізнається, що найбільше боялась за маленьких синів. 

Перші тижні окупації були шоком. Тиша, страх і відчуття, що ти у пастці. Ми жили у центрі міста, але здавалося, що навколо - темрява. Людей забирали просто з вулиць, а вихід по хліб ставав ризиком, - згадує жінка.

За її словами, дітей доводилося заспокоювати, коли ті прокидалися від вибухів. Мама Тетяни постійно повторювала: “Головне - вижити”.

Жінка допомагала бабусям-сусідкам придбати ліки та найнеобхідніші продукти. Тому часто доводилось виходити на вулиці, де панував страх та постійна небезпека. 

Евакуація, яка змусила працювати з психологами

Вони виїхали вночі. Чи доїдуть до місця призначення, говорить жінка, не знали, поки не опинилися в Миколаєві.

У червні 2022-го я прийняла рішення: “Ми їдемо!”. Зібрали документи, трохи речей, останні гроші й вирушили через окуповані села. На блокпостах тримали довго, перевіряли телефони, питали, куди прямуємо. Ті години здавалися вічністю, - пригадує Тетяна.

Їй вдалося виїхати до підконтрольної території, а звідти - до Миколаєва, який став новою домівкою. Порятунок не був легким, говорить Тетяна. Пережиті події під час евакуації вона бачила у страшних снах протягом року після пережитого. 

Вони разом з дітьми досі відвідують психолога. Однак про пережите жінка досі боїться говорити в голос. 

Миколаїв зустрів родину сиренами, але з теплом у серці

Евакуація тривала 4 дні. Коли родина нарешті опинилася у Миколаєві, то видихнула з полегшенням. Навіть вибухи, які лунали у першу ніч, не лякали так, як росіяни, які окупували Херсон. 

Ми приїхали в місто, де теж лунали вибухи, але люди тут українці й немає клятих росіян. Це зовсім інше. Тут усі допомагали одне одному. Спочатку жили у знайомих, потім орендували двокімнатну квартиру. Маленьку, але свою. Я вперше за довгий час спала всю ніч, - ділиться жінка.

Зараз Тетяна працює дистанційно, діти ходять до школи, а мама допомагає вдома. Вона каже, що Миколаїв став її другим домом:

Тут я відчула підтримку. Незнайомі люди приносили одяг, волонтери допомогли знайти роботу. Це місто стало нашим порятунком.

“Я щодня думаю про Херсон”

Я дуже сумую за Херсоном. Я щодня думаю про Херсон. Там мій дім, мої спогади, мої друзі. Але поки місто переживає біль, я не можу туди повернутися. Адже я не можу наражати на небезпеку моїх діток. Моє місце - тут, поруч із дітьми, у місті, яке нас прийняло, - каже Тетяна.

Жінка зізнається: мріє повернутися до мирного, вільного Херсона, але лише тоді, коли там буде безпечно. Наразі вона намагається допомагати іншим переселенцям: підказує, де знайти житло чи роботу. 

Це мій спосіб сказати “дякую” людям, які допомогли мені. Ми всі маємо триматися разом, бо тільки так зможемо вистояти. Хочу, щоб мої діти бачили: навіть після найтемніших днів можна почати все спочатку, - говорить Тетяна.