“Пішов добровольцем до ТРО, а потім приєднався до ЗСУ”: історія захисника з Миколаївщини Дмитра Цибака, - ФОТО

У серпні 2023 року, під час виконання бойового завдання, на фронті загинув командир четвертої механізованої роти другого механізованого батальйону 117 ОМБ, лейтенант Дмитро Цибак з Миколаївщини. 25 січня герою виповнилось би 36 років…

Батько героя - Петро Цибак розповів редакції 0512 про життєвий шлях захисника.

Дмитро Цибак народився та виріс у селі Горянка, що у Вознесенському районі. Батько згадує, що син досить непогано вчився у школі. 

- Я працював у радянській період в міліції, а моя дружина - медсестрою. У нас два сини, Дмитро був старшим. Він закінчив школу у 2005 році. У 2011 році закінчив Київський міжнародний університет. Він працював у правоохоронних органах та жив у Южноукраїнську. Наша родина займається фермерством. Дмитро періодично приїздив та допомагав нам поратись по господарству, - розповів Петро Цибак.

За словами батька, у дитинстві Дмитро полюбляв грати, як і всі діти. В юності сконструював собі сам тренажер, щоб тримати себе у формі. А коли навчався в старших класах, то міг водити легкове авто. Пізніше він сам здав на права.

- Дмитро зі своєю дружиною були однокласниками. Перше кохання і по життю пішли разом. Коли навчався у школі, то вирішив стати поліцейським. Можливо його надихнув мій приклад, - відмітив батько захисника, - сказав Петро Цибак.

Петро Цибак розповів, що у 2019 році Дмитро завершив кар’єру у правоохоронних органах та розвивав власну справу. 

Коли почалось повномасштабне вторгнення, то Дмитро пішов добровольцем спочатку до місцевої територіальної оборони, а у квітні 2022 року долучився до лав ЗСУ. 

Свій основний шлях Дмитро пройшов у складі 117-тої окремої механізованої бригади, беручи участь у боях біля села Волохів Яр, що на Харківщині, в Бахмуті, Соледарі, Курахове та Мар’їнці. Боєць мав позивний “Ахілл”. 

Петро Цибак загадує, що про своє рішення піти на фронт його син розповів вже, коли був на передовій. 

- Коли він був в навчальному центрі, то ми були на зв’язку щодня. Коли на фронті, то не був доступний сам зв’язок. Він нам з дружиною мало що розповідав. Мабуть, не хотів, щоб ми зайвий раз переживали. Ми навіть дізналися де він був та як воював вже з документів після його загибелі. Він казав, що він командир, що зокрема віддає накази та його життю немає загрози, - зазначив батько героя.

У серпні 2023 року, Дмитро Цибак разом із побратимами перебував на запорізькому напрямку, біля села Роботине. Сьомого серпня Дмитро отримав поранення. 

Петро Цибак пригадує, що йому подзвонили та повідомили, що його сина Дмитро загинув від отриманих травм і його тіло вдалось забрати. 

- Його знайомий командир один кликав до себе. Там були потрібні досвідчені командири. Але Дмитро відмовився, сказавши, що не кине своїх хлопців, з якими пройшов гарячі бої на сході й буде з ними до самої перемоги. Нещодавно нам повідомили, що його посмертно в частині подали на відзначення орденом Богдана Хмельницького, - сказав Петро Цибак.

Батько Дмитра відмітив, що його побратими розповідали, що він був сміливим воїном, не боявся йти на ризик, відрізнявся своєю шаленою енергією. У Дмитра залишалась дружина та двоє дітей. 

- Дмитро був добрий, відкритий і розсудливий. Він був добрим батьком, досить м’яким. Він ніколи не ображав своїх дітей. Любив їх дуже. Він мав плани, хотів продовжувати розвивати власну справу. Війна змінила все. Ми досі не можемо оговтатись від його втрати, - резюмував Петро Цибак.

Через тиждень після загибелі Дмитра - президент України Володимир Зеленський відвідав бригади, що ведуть боротьбу на Мелітопольському напрямку.

У кінці липня ЗСУ почали просуватись в районі Роботине. 10 серпня українські війська ввійшли в межі Роботиного і закріплювались на зайнятих позиціях.

Лише 24 серпня 2023 року Силам оборони вдалось повністю звільнити село та підняти український стяг. Битва за цю територію тривала понад два місяці. Наразі село Роботине є однією із найгарніших точок на лінії фронту.

Родина захисника просить підтримати петицію про присвоєння звання Героя України Дмитру Цибаку посмертно. 

Фото - архів родини.