“Від полону й фронту — до кав’ярні мрії”: як пара захисників створила тиху гавань у Миколаєві, - ФОТО

Катерина та Владислав разом вже чотири роки. Подружжя пройшло чимало випробовувань. На початку вторгнення він потрапив у полон, а вона - пережила окупацію та стала бойовою медикинею. 

Сьогодні їхнє життя продовжується у Миколаєві, де вони відкрили власну кав’ярню — тихе місце, створене людьми, які знають справжню ціну миру. Своєю історією подружжя колишніх військових поділилось із редакцією 0512.  

Дві долі на війні: полон Владислава та служба Катерини

До повномасштабного вторгнення Владислав навчався на комп’ютерній інженерії та хотів здобути вищу освіту, однак юнака покликали служити на строковій службі. У лютому 2022 року Влад перебував на бойовому чергуванні у складі 18 окремого батальйону морської піхоти біля Криму. За словами захисника, сили із росіянами явно переважали, тому разом із побратимами він потрапив у полон.

Перший мій допит був у фсб, вони щиро дивувались тому, що я вільно з ними говорю російською, бо за їх уявленням в Україні російськомовних людей притискають. Перші пів року я вважався безвісти зниклим…, - згадує Владислав.

Катерина застала початок війни вдома на Миколаївщині. Її рідне село перебувало в російській окупації близько місяця. Пізніше дівчина тимчасово виїздила з Миколаєва, коли місто обстрілювали щодня. Коли батько Катерини долучився до захисту країни, то вона сама почала думати за службу у ЗСУ.

В окупації я відчувала не страх, а гидоту.. до наших людей, які співпрацювали з окупантами. У травні 2023 року я пішла й військкомат, мене не хотіли брати. Потім таки покликали, я підписала контракт і потрапила в Сухопутні війська. Я працювала медиком на евакуації. Мабуть, найбільшим ударом для мене стала втрата водія.., - каже Катерина. 

Катерина під час служби. Фото - власний архів

Катерина із теплотою згадує про своїх побратимів, однак зіштовхнулась під час служби також із наклепом та проявами сексизму. Згодом її батальйон був розформований, тоді дівчину перевели служити в іншу бригаду.

Я чула про завищення цін на оренду житла для військових на Донбасі. Там, де я бувала, навпаки відношення місцевих жителів було теплим, вони питали чи потрібна нам допомога якась тощо. Найбільше, що мене збивало з рівноваги - це пасивне відношення людей до зборів. Часто нам самим доводилось ремонтувати еваки, докупляти щось з ліків чи медобладнання. Ті, хто кричать за високі зарплати, навіть не уявляють скільки на фронті насправді потреб та скільки ми витрачаємо з на них з тих же бойових виплат, - говорить Катерина.

Повернення до життя після фронту та довгоочікувана зустріч

Катерина та Владислав познайомились у 2021 році через соцмережі. Дівчина згадує, що чекала на Владислава 2,5 роки при цьому не мала жодної інформації про те, де він перебуває та якому стані. Чоловік відмітив, що він також не мав жодних новин про те, що відбувається в Україні.

Зазвичай росіяни припиняють побиття перед обміном, типу щоб доставити в “більш-менш нормальному вигляді”, але тоді була якась така зміна, що нехтувала цим принципом. Одному моєму товаришу так голову розбили, що його швидка  допомога забирала з обміну. Спочатку нас відправили на певну точку, де ми довго сиділи й потім по черзі називали прізвища. У той день мене не викликали й ще кількох моїх побратимів також. Нас повернули назад в колонію. Я весь час тримався на тому, що рано чи пізно мене обміняють і коли нас повернули, то думав, що у мене поїде дах, - розповів Владислав. 

Владислав під час служби. Фото - власний архів

Владислав розповів, що у той день, коли їх повернули у колонію, то окупанти влаштували такий собі “прийом”. росіяни застосували тортури проти наших військовополонених, що хлопці втрачали свідомість. 

Тоді росіяни звинуватили українську сторону у тому, що нас не обміняли. Хоча мені здається, що просто напросто не вистачило місць в автобусі. Коли ми знаємо, що обміняють, то звісно через один одного намагаємось передати коротке повідомлення рідним. Було таке, що з нами сидів один боєць і він чомусь офіційно три роки вважався безвісти зниклим, - каже захисник.

25 червня 2024 року між Україною та рф відбувся черговий обмін, в рамках якого до дому повернулись 90 наших захисників, у тому числі й Владислав. Через неналежні умови в катівнях рф, захисник втратив 30 кг. Катерина ж дізналася про повернення коханого від його мами по телефону. У той час дівчина перебувала на службі в Донецькій області.

На початку липня я отримала поранення, в нашу машину тоді влетів FPV-дрон. Я добилась тоді відпустки й одразу поїхала до Влада. Перші хвилини ми стояли та мовчки дивились один на одного. Це був шок, ми так довго не бачились і не спілкувались…, - каже Катерина. 

Перше, що я спитав: чи вона пішла служити, тому що Катя мені ще до вторгнення казала, що має таке бажання. Перебуваючи у полоні, я був впевнений, що вона на фронті, - з посмішкою каже Владислав. 

Кав’ярня як новий початок: мрія, що стала справою життя

Відносини Катерини та Владислава знову опинились на відстані через реабілітацію та службу. Однак пара хапала кожну можливість та їздили один до одного, навіть якщо зустріч тривала недовго. Своє повноцінне цивільне життя разом вони розпочали лише торік у листопаді.

В День всіх закоханих Владислав та Катерина одружились. Тоді ж подружжя задумались про відкриття власної справи. Наприкінці вересня 2025 року в центрі Миколаєва з’явилась нова кав’ярня, яку відкрило подружжя.

Ми майже рік так сиділи та адаптувались до звичайного життя. Потім почали думати про те, що треба рухатись далі. Ми перебрали різні варіанти насправді, - каже Владислав. 

Влад почав займатись ЗД-моделюванням, а я пройшла курси тату-майстра. Знайти роботу, яка б нам подобалась та де не треба фізично щось тягати, тому що обидвоє маємо через служби болячки, виявилось не просто у Миколаєві. Я задумалась про те, що у нас в місті не вистачає спокійного місця, де б можна було випити кави без зайвого шуму. І написала бізнес-план буквально за ніч. Чоловік попри всі ризики, мене підтримав, - відмітила Катерина. 

На облаштування кав’ярні у подружжя пішло близько місяця. Подружжя відкрили заклад за власні заощадження. За словами Катерини та Владислава, вони втілили всіє свої бажання в кав’ярні. 

Я хотіла, щоб люди могли тут не просто випити якісної та смачної кави, але й проводити своїх улюбленців, тому що ми теж маємо собаку, яку звати "Марч" (MARCH - це скорочення для алгоритму надання домедичної допомоги прим.). Також тут є книги на будь-який смак з нашої власної домашньої бібліотеки. А ще тут атмосферно, затишно та тихо, для нас це також важливо, - додала колишня бойова медикиня. 

Колишні військові кажуть, що наразі легко поєднують розподіл обов’язків як вдома, так й на роботі. Пара говорить, що коли вони не поруч один з одним, то для обох це стрес.

Коли ми робили тут ремонт, то люди заходили та цікавились. Ми робили першу каву безкоштовно та пригощали людей. Тому що тоді ще не могли офіційно її продавати. Потім вони повертались до нас й тепер є постійними клієнтами, це приємно, - говорить Катерина.

У закладі дотримуються хвилини мовчання в пам’ять про загиблих військових. Також в кав’ярні для захисників діють постійні знижки. Крім того, будь-хто із відвідувачів може залишити для бійців на знак подяки “підвішену каву” та написати на спеціальній дошці свої побажання воїнам. 

Фото - 0512 та архів Катерина та Владислава.