Робота громадського транспорту у воєнний час – це один з ключових аспектів, що місто продовжує жити та боротися. Так сталося і з Миколаєвом. Не зважаючи на постійні ворожі обстріли, намагання ворога прорватися у місто - автобуси, «маршрутки» та електротранспорт працював.
Варто підкреслити, що робота транспорту не зупинялася завдяки саме працівникам. Тому редакція 0512 вирішила продовжити спецпроєкт (Над)важливі: робота підприємств очима працівників. Минулого разу читачів познайомили з працівниками КП «Миколаївелектротранс». Цього разу також мова піде про комунальне підприємство, але вже про «Миколаївпастранс».
Щоденно містом курсує від 19 до 20 автобусів, які охоплюють одні з найдовших маршрутів міста. На підприємстві працює 89 осіб і кожен з них робить свій внесок, щоб миколаївці могли комфортно пересуватися містом.
Так, ранок водія автотранспортних засобів категорії "Д" В’ячеслава Новака розпочинається о 3 годині. Зізнається, що все залежить від графіка. Проте, досить часто виходить на маршрут о 5-й ранку:
- Зранку встав, зібрався, поїхав на роботу. Приїхав, пройшов механіка, лікаря, отримав пакет документів, картку на «заправку». Прийшов в машину, перевірив і вирушаю на маршрут.
Робочий день водія триває 12 годин, хоча, Новак зазначає, що інколи доводиться затриматись. Щоденно до автобуса заходять сотні людей і кожен зі своїм настроєм, а інколи і претензіями. Тому найважчим у своїй роботі В’ячеслава Новак називає ставлення пасажирів до водіїв:
- Це всі труднощі, які я можу назвати. Є ті пасажири, які з розумінням відносяться. Знають, що ми за кермом не одну годину перебуваємо. Раніше, коли тільки розпочалася війна, у місті було менше машин. Зараз вже багато. І потік пасажирів збільшився в три рази. Коли нас обстрілювали 9 місяців, всі заходили з вдячністю говорили: «Дякуємо, що ви нас везете». Зараз багато людей повернулося з різних куточків світу і постійно лише кричать, що закордоном транспорт і обслуговування краще.
А ще нещодавно Новак евакуйовував людей з Миколаєва, перевозячи їх на «зелених» автобусах до Одеси та Паланки. Повертаючись до рідного міста, яке щоденно атакували російські терористи, чоловік віз гуманітарну допомогу та воду. До того ж водій чотири рази потрапляв під ворожі обстріли:
- Вперше автобус, який закріплений за мною, потрапив під обстріл на другий день війни. Вдруге, коли я їхав з людьми з Тернівки. Коли розвели Інгульський міст, ми зупинилися у парку. У нас було 4 автобуси, які працювали. Тернівка, ЖД вокзал. Хоча в перший день я теж потрапив під обстріл на ЖД вокзалі. Я стояв, коли Кульбакіно почали обстрілювати. Тоді не знав, куди діватися. Пізніше, біля мене був обстріл, біля будинку культури. І останній раз я потрапив під обстріл, коли стояв на кінцевій зупинці. Тоді приліт був у гаражі, 150 метрів від мене. Тоді дві ракети прилетіли, це було 31 грудня.
Проте В’ячеслава Новак наголошує, що любить свою роботу і намагається постійно віддавати себе своїй справі. Найбільше мріє про закінчення війни. А нещодавно Новак отримав грамоту від міськради за плідну працю.
З аналогічними мріями та бажанням працювати на благо міста, щоденно трудиться і начальник господарського відділу «Миколаївпастранс» Дмитро Пеньковський.
Чоловік працює на підприємстві понад 4 роки і також не полишав місто під час щоденних ворожих атак. Зізнається, що коли розпочав працювати на КП, то мріяв «зробити щось дуже добре для нашого міста»:
- У моїй роботі мені подобається, мабуть, спілкування з людьми. На початку, коли я починав працювати на цьому підприємстві, була дуже велика мрія – зробити щось дуже добре для нашого міста. І дійсно, погляди керівництва нашого міста і погляди керівництва нашого підприємства щодо бажання налагодити роботу з максимального надання якісних послуг з перевезення наших пасажирів по місту, збіглися з моїми. Звичайно, є трохи причин, що нам не зовсім це дозволяє реалізувати, але ми до цього прагнемо, ми, я думаю, ці завдання виконуємо. Мені подобається, що є результат, і сам особисто цей результат відчуваєш не тільки по собі, а й по особистому ставленню інших людей до себе, до інших колег нашого підприємства, що багато людей вдячні.
На питання з якими труднощами доводиться стикатися, Дмитро Пеньковський не заперечує, що постійно виникають якісь перепони чи складності, які не зовсім передбачені функціональними обов'язками. Проте наголошує, що всі труднощі на підприємстві долаються колективно:
- Ми все долаємо разом, або колективом, або частково колективом. Все залежить від того, які саме труднощі виникають. Зараз, мабуть, труднощів стало трохи менше, ніж було раніше, на початку війни, на протягом року цієї війни. Чому? Тому що труднощі виникали не передбаченню. Були обстріли місто і тоді було пошкоджене наше майно, наші автобуси. За кошти підприємства ми вирішили питання щодо усунення цих недоліків, усунення цих пошкоджень, відремонтували, зробили, привели до ладу.
Одним з тих, хто щоденно розв'язує проблеми і робить все можливе, щоб транспорт вийшов на маршрут, є слюсар з ремонту колісних транспортних засобів КП «Миколаївпастранс» Сергій Кондеревич.
На початку війни, чоловік залишився єдиним фахівцем, який ремонтує автобуси, тому на його плечах лежало технічне обслуговування 23 одиниць транспорту. Варто підкреслити, що від справності автобусів залежало не лише перевезення пасажирів містом, але ще й евакуація та забезпечення Миколаєва гуманітарною допомогою.
Сьогодні, за словами Кондеревича, йому вже допомагають троє чоловіків. Вони разом ремонтують та обстежують транспорт, який працює на маршрутах міста.Слюсар розповідає, що за день може зламатися 3 – 4 автобуси і вони з командою повинні якомога швидше полагодити несправності.
- Буває і з одним автобусом і два, і три дні працюєш. А буває, що в день три-чотири автобуси заїжджають — то колесо пробили, то ще якась поломка. Це техніка. У нас є три автобуси, які постраждали від війни. Ми відремонтували їх, і все, вони на лінії працюють. Слава Богу, що водій залишився живий і здоровий:
Робочий день Сергія Кондеревича триває 8 годин, проте часто залишається на довше, інколи працює на вихідних, щоб встигнути виконати свою роботу, щоб автобуси скоріше повернулися на маршрут:
- О восьмій години ми приїздимо на роботу. Механіки, навіть інженер по експлуатації, надають нам, які помилки, де та що сталося. Вирішуємо всі помилки зранку. У кого там колесо пробито, у когось щось потекло, наприклад, антифриз. Ми все робимо, все лагодимо. Що треба, то і робимо.
Хоча у слюсарів немало справ, обов'язків та завдань, проте чоловік наголошує, що він любить свою роботу, адже техніка – це його хобі:
Я люблю техніку. Мені подобається робота слюсаря. У мене батько був водієм і саме він мене цьому всьому навчив. Техніка для мене як хобі.
Мріє Кондеревич лише про одне – про скоріше закінчення війни:
- Тільки одна мрія, щоб війна закінчилася і путін здох. І все. А там вже Україну відновимо.
Як бачимо, всі люди різні, мають різні обов’язки та посади, проте мрії та сенси роботи сьогодні подібні.
