Продовження справи лікаря з 60-річним стажем: інтерв’ю з миколаївською медикинею Царловою,- ФОТО

У Миколаєві молода лікарка продовжила справу свого дідуся, який має медичний стаж понад 60 років.

Володимира Царлова, завідуючого амбулаторією №1 КНП ММР «Центру первинної медико-санітарної допомоги №5», знає вже не одне покоління миколаївців. Адже лікар працює у цьому медзакладі з самого заснування амбулаторії та має загальну медичну практику терапевта/ сімейного лікаря з 1961 року.

Сьогодні у цій же амбулаторії працює і його онука Карина Царлова, яка також пов’язала своє життя з сімейною медициною. Лікарка в інтерв’ю редакції 0512.ua розповіла, що рішення про вступ до медичного університету прийняла ще у шкільні роки і з того моменту почала активно працювати над втіленням свого плану. Сьогодні сімейна лікарка вже має більше 1000 задекларованих пацієнтів, хоча офіційно працює у медзакладі лише місяць.  

Розкажіть трохи про себе. Ким ви хотіли стати в дитинстві?

Я закінчила гімназію №2 з поглибленим вивченням англійської мови, навчалася добре, і завжди, загалом, хотіла бути лікарем. Після закінчення школи вступила до Одеського національного медичного університету. Готуватися до вступу  почала ще з 7 класу, брала участь в олімпіадах з біології, хімії, української мови, літератури. Тобто, я розуміла, який напрямок мене цікавить ще у середній школі, успішно склала Зовнішнє незалежне оцінювання, і з гарними балами була зарахована на бюджетне навчання до університету за спеціальністю лікувальна справа.

Чи бували на роботі у дідуся? Пам'ятаєте, що Вас зацікавило тоді ?

Бувала на роботі у дідуся, завжди цікавилася, чим він займається.

Звичайно, я бачила, як до нього постійно звертаються сусіди, знайомі, тобто він лікував не лише у робочий час, а й у вихідні. Ми багато часу проводили з дідусем разом. Він забирав мене зі школи. Тому, загалом, я зрозуміла, що хочу бути лікарем дивлячись, мабуть, на дідуся.

Розкажіть трохи про дідуся. У нього стаж понад 60 років, чи чули ви від нього, що він можливо втомився? Чи він живе своєю роботою?

Володимир Андрійович закінчив ще у 1961 році Чернівецький медичний інститут. Народився у Рівненській області у жіночий день, 8 березня.

Після закінчення інституту працював лікарем-терапевтом Гута-Степанської дільничної лікарні Рівненської області, у 1964 році переведений був на посаду головного лікаря Клесівської селищної лікарні. У 1974 році був призначений головним лікарем Сарненської центральної районної лікарні Рівненської області, під час роботи забезпечив будівництво нових корпусів лікарні, пологового будинку на 100 ліжок, стоматологічної поліклініки, районної поліклініки.

До Миколаєва родина переїхала лише у 1986 році, Володимир Андрійович почав працювати дільничним терапевтом у поліклінічному відділенні 1 Міської лікарні, а вже у 2001 році і до сьогодні працює у 1 амбулаторії загальної практики - сімейної медицини ЦПМСД #5.

Дідусь все життя працював у медицині, йому це подобається, він добре ладнає з людьми, всім завжди хоче допомогти. 

Чи давав вам дідусь якісь настанови, коли ви вирішили піти його життєвою стежкою ?

Звичайно. Всі важливі рішення, які я приймаю, з ним можу обговорити, він завжди у всьому мене підтримує.

Професія ваших батьків також пов'язана з медициною? Коли прийняли рішення обрати професію лікаря, хто найбільше підтримав? Загалом, як сприйняли рідні Ваше рішення?

Мої батьки взагалі не пов’язані з медициною. Родина дала мені свободу у прийнятті рішення про вступ до вищого навчального закладу, всі мене підтримали. 

Яким було навчання? Чи були такі моменти, що ви думали: "Можливо, я обрала не ту професію?". Чи все було настільки прекрасно, що ви розуміли – вибір був правильним?

Коли я навчалася на першому курсі, то мені здавалося, що у нашій Миколаївській гімназії був більш високий рівень навчання деяких предметів, ніж в університеті. Адже у нас повторювалась хімія, біологія, українська мова, тобто всі ті предмети, які були у старшій школі. Тому перший курс для мене був максимально легким.

Вже з другого курсу стало складніше, додалося багато нових предметів, біохімія, фізіологія, гістологія, необхідно було вміти користуватися мікроскопом, запам'ятовувати велику кількість нових термінів, тому часу на підготовку до занять потрібно було багато.

З четвертого курсу  почалося навчання циклами, коли місяць ти на кафедрі терапії, місяць на кафедрі педіатрії.

Дуже вдячна всім викладачам, які нам давали і теоретичний матеріал і можливість вдосконалювати практичні навички, спілкуватися з пацієнтами, навіть на кафедрах хірургічної спеціалізації брали в операційні під час операцій. Тому 6 років дуже швидко пройшли, що я навіть не зрозуміла, як вони закінчилися.

Як проходила інтернатура? Що саме найбільше подобалося?

У 2021 році я закінчила 6 курс в університеті і вступила на інтернатуру саме за спеціальністю загальна практика - сімейна медицина. Інтернатура тривала два роки. Дуже вдячна керівнику моєї заочної бази інтернатури Петровій Ганні Володимирівні. Ще працюючи на посаді лікаря-інтерна, я зрозуміла, що не помилилася з вибором спеціалізації, пацієнти приходять з абсолютно різними захворюваннями, і кардіологічного, і ендокринологічного, і пульмонологічного профілю. 

Чому Ви обрали саме сімейну медицину?

Ще при вступі до університету я планувала після закінчення обирати саме сімейну медицину. Коли ти знаходишся на первинній ланці, то надаєш медичну допомогу пацієнтам, які звертаються із захворюваннями абсолютно різного профілю, це і кардіоревматологічні захворювання, і ендокринологічні, і гастроентерологічні, і пульмонологічні, тобто це досить широке поняття, що дає можливість постійно вдосконалювати свої навички. Ще одними з не менш важливих завдань сімейного лікаря , як на мене, є профілактика і попередження захворювань, охоплення щепленнями якомога більшої кількості населення, бесіди з підлітками про необхідність ведення здорового способу життя і небезпеку шкідливих звичок, рання діагностика онкологічних захворювань.

Мені подобається реформа первинної ланки. Ми декларуємо населення, при чому найчастіше, декларуємо одразу всю сім'ю. Це зручно для всіх. Між пацієнтом і лікарем вибудовуються стосунки, які грунтуються на довірі.

Коли постійно до тебе звертається хворий, легше контролювати ефективність призначеного лікування, попереджувати загострення хронічних захворювань. 

Сімейний лікар відповідає і за паліативне ведення важкохворих, і за психічне здоров'я населення. 

Звичайно, ми надаємо допомогу і не задекларованим пацієнтам. Сімейна медицина стала доступною для кожного, вже важко знайти людину, яка ще не обрала сімейного лікаря. 

Скільки маєте задекларованих пацієнтів і як вони з’являються у молодого лікаря?

На сьогоднішній день я маю близько 1000 пацієнтів. Люди просто приходять і говорять: «Давайте ми з вами задекларуємось». Звичайно, ми нікому не відмовляємо, набираємо всіх. Зараз не має значення район проживання хворого. Тобто сьогодні пацієнт може обрати будь-якого сімейного лікаря у місті.

Зараз орієнтовано все виключного на хворого. Він обирає сімейного лікаря, який йому підходить за якимись його параметрами чи амбулаторію, яка йому підходить по розташуванню або технічному оснащенню і співпрацює з тим лікарем, якого обрав. 

Яке відношення до молодого лікаря?

Загалом, добре. Мені трохи допомогло, що я працювала під час  інтернатури на тому самому місці, що і зараз, тому частина хворих зі мною познайомилася і лікувалася у мене ще коли я була лікарем-інтерном. Тобто немає такого – «Ой, ви молода, я не буду до вас ходити». Майже з усіма моїми пацієнтами вдається побудувати довірливі гарні відносини. Також мені дуже подобається працювати з дітьми.

На Вашу думку, у чому перевага молодого лікаря над більш досвідченими фахівцями?  

Мені здається, що вік не має жодного значення. Головне, це професійні навички фахівця і його людські якості. Перш за все, важливо залишатися людиною з відкритим серцем і бажанням допомогти.

Як ви абстрагуєтеся від роботи й проводите вільний час?

Зараз мені трохи важко. По-перше, працюю тільки другий місяць, до того ж не лише  з пацієнтами під час прийому, а ще й активно набираю декларації.  Все одно ти на зв’язку в будь-який час. Я вважаю, що з часом стане легше. 

Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.