У 14 навчилась плести сітки, а у 21- рятувала життя під обстрілами: історія волонтерки з Миколаївщини, - ФОТО

З дитинства жителька Миколаївщини - Аліна, мріяла стати лікарем і попри всі труднощі втілила свою мрію.

У роки повномасштабної війни дівчина разом із батьками-медиками рятувала життя військових і цивільних у рідному місті Новий Буг. Сьогодні Аліна працює сімейним лікарем у Миколаєві та продовжує допомагати захисникам як волонтерка. Своєю історією вона поділилась із 0512.

 Від дитячої мрії до першого досвіду

Аліна народилась та виросла в місті Новий Буг що на Миколаївщині. З дитинства дівчина була творчою, захоплювалася музикою та танцями, проте мріяла стати лікарем. У 2014 році тато Аліни добровільно долучився до захисту країни, де він працював польовим хірургом. Проукраїнські цінності, за словами волонтерки, її батьки прищеплювали з самого малечку, наприклад у родині завжди всі говорили українською. 

Я хотіла спочатку вивчитись на ветеринара, а потім все ж таки мріяла рятувати людей. Коли я вступила у Запоріжжя в медичний університет, то мене питали звідки приїхала, гадали що десь із західної України. Вчитись на лікаря було досить складно. Щоб набратись практичного досвіду, я вже тоді працювала медсестрою, - каже Аліна.

У лютому 2022 року на фоні новин про ймовірне вторгнення рф в Україну, студентів-медиків відправили навчатись дистанційно з дому. У день початку Великої війни, Аліна разом з родиною перебувала вдома. На той момент росіяни намагались оточити місто. Так, як Аліна та її батьки були медиками, то вони прийняли рішення працювати у місцевій лікарні та надавати допомогу, як військовим, так й цивільним.

Мій тато казав, що буде війна, він розповідав, як варто діяти. Тому шоку не було, але, якби ти до цього не готувався, ти все одно впадаєш у ступор. Моя родина знаходилась у зоні ризику, адже тато був АТО-шником, наш будинок навіть “позначили” для окупантів. Ми постійно обговорювали питання чи варто їхати, чи ні, але розуміли, що ми потрібніші тут на місці, - розповіла Аліна.

Війна, що змінила все: робота лікарів у прифронтовому місті

Аліна пригадує, що було багато поранених, як військових, так й цивільних. За словами волонтерки це були як кульові поранення, так й мінно-вибухові травми.

Було пару моментів, які мені закарбувалися у пам’яті. Перший - це поранений АТОшник, якому вдалось вижити після розстрілу. Чоловік розповів, що в його селі росіяни зібрали всіх, хто колись служив та розстріляли у лісі. Куля пробила йому шию збоку, але він вижив, просто прикинувшись мертвим, а потім повз до села, де його місцеві жителі сховали. І другий, коли мені один боєць, якому я робила перев’язку, хотів мене пригостити батончиком, хоч самому треба були чималі сили на відновлення. І що мене завжди вражало, перше що завжди питали бійці коли вони зможуть повернутись до своїх побратимів, щоб продовжити боротьбу, - каже Аліна.

Аліна разом з батьками працювала у лікарні по ненормованому графіку. Дівчина верталась до дому, щоб трохи поспати та передихнути та знову заступала на зміну. 

Багато речам мене навчив додатково тато. Я робила в основному перев’язки. Коли ми побачили оголошення про те, що треба робити коктейлі Молотова, то й цьому мене тато також навчив. І ми робили ці бомбочки, до речі досить непогані, деякі навіть були застосовані, - пригадує волонтерка. 

Волонтерство та віра у відновлення України

У 2023 році в Миколаєві Аліна долучилась до волонтерського руху “МикоПавучихи” - групи дівчат, які плетуть маскувальні сітки. Дівчина вже мала уявлення про те, як це робити, адже робила це у підлітковому віці, коли тато Аліни служив на сході. 

Ще у 2014 році мене навчила плести сітки одна знайома. Тоді ми плели з всього, що було під рукою, зараз це геть інший рівень: є нормальні матеріали. Коли я побачила, що потрібні вільні руки у пості тієї самої знайомої, яка до речі нині служить, то зрозуміла, що хочу знову це робити. У цій групі я працюю вже два роки. Коли я плету, то ще вкладаю якусь таку енергетику, типу щоб ця сітка слугувала оберігом для захисників якнайдовше. Мої батьки постійно цікавляться як справи у нашої групи, активно підтримують та донатять, бо розуміють як необхідний захист для дівчат та хлопців на фронті, - резюмувала Аліна.

Нині Аліна вже закінчила інтернатуру та працює сімейним лікарем у Миколаєві. У свої 25 років дівчина вже має досвід рятування життя як військових, так й цивільних. Найбільше волонтерка мріє про відновлення кордонів України та встановлення справедливості. Волонтерка каже, що після війни вона сподівається, що люди направлять всі свої зусилля й на те, щоб відновити країну і сила єднання буде така ж, яку вона бачила у своїх земляках на початку вторгнення. 

Фото - власний архів Аліни.