Як підтримати дітей під час війни: інтерв’ю з миколаївською психологинею, - ФОТО

З моменту вторгнення росії на територію України пройшло більше року. За цей час багатьом батькам з дітьми довелось покинути власну домівку та адаптуватись до нових реалій. 

Редакція 0512.ua поспілкувалася з миколаївською психологинею Альоною Бутовою про те, як війна впливає на дітей та як можна їх підтримати в ці складні часи. 

Альона Бутова – кризовий та дитячий психолог. Має відповідну освіту та досвід роботи понад 8 років. З 2014 року працює із ВПО. Була керівницею команди психологів в проєкті “Психосоціальна підтримка соціальних інституцій партнерських громад”. З початком війни, Альона разом з родиною вимушена через бойові дії виїхати з Миколаєва. Сама пережила період адаптації у новому місті. Нині психологиня активно працює з дітьми. За словами психологині, діти - це майбутнє нашої нації, тому вони потребують особливої підтримки під час війни.

- Як пояснити дитині, що таке війна? Чи варто називати речі своїми іменами. Наприклад, що росія - ворог чи російський солдат - це окупант.

- Для кожного війна має своє значення. Війна для когось це - втрата та біль, а для когось - справедливість та зміни.

У ранньому віці про смерть варто говорити обережно. Дітям до 6-7 років варто пояснювати про смерть найпростішими словами, примітивними поняттями. Наприклад: ми ніколи не зможемо обійняти бабусю, або вона поїхала в поїзді, який більше ніколи не повернеться тощо. У кожної людини є власний асоціативний ряд, набір понять, що формує світогляд кожної конкретної людини. З віком поняттєвий словниковий запас збільшується, асоціативний ряд збагачується новими поняттями. Починаючи із молодшого шкільного віку про смерть близького говорити важливо і необхідно, але не усі деталі справи, але сам факт і коротко причину, якщо дитина цікавиться.

Головне відповідати на запитання дітей чесно, але обережно. Не нав’язувати власну думку, тому що легко можна травмувати дитину.

- Війна - складне поняття. Про війну варто говорити максимально простими речами: що війна, це коли стріляють, або це коли потрібно швидко зібрати речі та поїхати в інше місце.

- Чимала кількість родин змушені були покинути рідні домівки. Як можна в цьому випадку зменшити рівень стресу дитини від переїзду?

- Перед тим, як діяти, потрібно пояснити дитині, що відбувається. Тому що, будь-яка людина боїться невідомості. Потрібно сказати, що зараз необхідно зібрати речі, які для дитини мають цінність та дати якісь терміни, на які приблизно родина планує виїхати. Також дозвольте дитині взяти з собою улюблену іграшку. На новому місці для легкої та швидкої адаптації дитині важлива підтримка батьків. Улюблена іграшка стане елементом комфорту із "минулого життя", що стане прекрасним помічником. Перший тиждень, як правило, є найскладнішим. Тому улюблені речі можуть стати у пригоді.

- Батьки, які разом з дітьми виїхали за кордон відмічають, що вдома їх дитина була успішною у навчанні та соціально активною. У новій країні дітям адаптуватись важче, не дивлячись на всебічну підтримку. Чому так відбувається?

- Адаптація за кордоном відбувається важче через ряд причин. По-перше, це мовний бар'єр, а по друге через різницю менталітету. Там діти частіше відчувають себе інакшими. Потрібно постаратись знайти людей з української діаспори або які розуміють українську. Якщо для батьків доступні якісь гуртки чи секції, де дитина може чимось зайнятись і там будуть діти, які зрозуміють її, то піде їй на користь.

Варто шукати нових знайомих всюди. Тому що війну складно пережити одному. Коли й батьки, й дитина знаходяться в соціумі, особливо серед своїх земляків або тих, хто хоча б їх розуміє, то адаптація йде швидше.

- Якщо батьки вирішили не евакуюватись та залишитись вдома разом з дітьми, де є ймовірність ворожих обстрілів чи поруч проходить зона бойових дій. Як це може вплинути на саму дитину?

- Всі свої дії дитини чітко усвідомлює коли їй виповнюється 18 років, тобто коли вона вже стає повнолітньою. До цього віку, свідомість дитини ще формується. Якщо батьки вирішили залишитись вдома, вони мають забезпечити безпеку власної дитини.

- Кабмін навіть нещодавно видав постанову, де із зони бойових дій дітей потрібно евакуювати обов’язково, навіть без згоди батьків. Супровід здійснюється або з одним із батьків, або законним представником дитини.

- Я згодна із цією постановою. За українським законодавством людина повністю відповідає за власний вибір з 18 років. Зі сторони психології, як науки вік повного формування свідомості людини в середньому наступає взагалі у 21 рік. Це той вік, коли людина вважається дійсно свідомою та дорослою. Звичайно, якщо не має якихось відхилень. Тому відповідальність за евакуацію дітей, якщо цього не роблять батьки, має взяти на себе держава. Звісно, я вважаю, що батьки самі можуть прийняти рішення евакуювати свою дитину і це буде навіть легше для держави.

- Якщо батьки помітили нетипову поведінку своєї дитини й це може бути пов’язано з наслідками війни: переїзд, стрес тощо. Що робити в такому випадку?

- Якщо ця поведінка не порушує закони нашої або іншої країни, чи не загрожує життя іншим, то можна допустити таку поведінку. Якщо дитина себе веде агресивно стосовно інших, то це деструктивною поведінкою. Підсвідомо дитина таким чином хоче привернути увагу, щоб її почули. За деструктивною поведінкою завжди ховається якась потреба. Дитина може просто хоче уваги, піклування, вияв любові або щоб її просто зрозуміли.

- Діти, які виїхали із зони бойових дій, пережили окупацію, бачили різні наслідки війни тощо. Як розпізнати ознаки психологічної травми?

- Якщо батьки бачать періодично нетипову поведінку своєї дитини, то я б радила все ж таки звертатись до психолога. Хоча б для консультації. Це нормальна практика. Раз в рік хоча б.

Якщо ми говоримо про ПТСР (посттравматичний синдром - ред.), то тут є явні ознаки, такі як: безсоння, часто сняться кошмари, розлад харчування, їсть менше або навпаки більше, ніж зазвичай, часто плаче, але тут потрібно врахувати ще вік. Підвищується агресія, конфлікти з однолітками чи в сім'ї, дитина боїться голосних звуків, присутні панічні атаки, дитина при спокійних обставинах хвилюється за власне життя, метушиться, ніби "шукає безпечне місце".

- Якщо батьки вже прийняли рішення відвести дитину до психолога. То що відбувається далі?

- На первинну консультацію, по протоколу, приходить один із батьків. Далі психолог спілкується безпосередньо з самою дитиною, якщо дозволяє її психологічна готовність. До 7 років психолог працює, як правило через батьків. Фахівець надає рекомендації батькам, які вони пропрацьовують вдома разом з дитиною. З підлітками особисто працюємо, тому що уже він вже свідомий для таких зустрічей і готовий до співпраці із психологом.

- Чи варто батькам ділитись пережитими емоціями з дітьми, говорити все відверто, про те, що їх хвилює?

- Батьки мають бути емоційно відвертими зі своїми дітьми. Якщо хочеться плакати - плачте, якщо хочеться позлитись, покажіть і поясніть, чому ви злитесь. Дитина все одно зчитає із вашого стану, що щось не так. Так навіщо приховувати й дезінформувати дитину, якщо можна жати їй можливість прожити їй емоції разом з Вами й зрозуміти, що відчувати емоції - це нормально. Звісно, що не варто розказувати страшні деталі ситуації, щоб не травмувати дитину. Але дозвольте їй бути поряд із Вами.

Якщо, наприклад, дитина плаче, у неї істерика, то сказати їй, що все буде добре, коли ви не впевнені, що це так, не варто. то знов, дитина може втратити ще одну опору: їй обіцяли, що все буде добре, а не вийшло так. В таких ситуаціях варто допомогти дитині зрозуміти емоції, які вона наразі відчуває, запитавши у неї: ти зараз злишся або ти пригнічений? Коли ми називаємо емоції, то ми самі розуміємо, що відбувається з нами. Якщо дитина щось побачила, що її злякало: вибух, снаряд тощо. І пояснити, що її реакція це нормально. Можна сказати дитині: зараз ми підемо у безпечне місце. Різні є ситуації, головне старатись реагувати спокійно.

- За вашу практику, які травми виявились у дітей, що були отримані за час війни?

- Якщо діти ВПО, то частіше всього це були проблеми, пов’язані з адаптацією. Також траплялись випадки прояву дитячої агресії, деякі діти мали депресивний стан, ПТСР. Все це пов’язано з адаптацією на новому місці родини. На фоні війни підвищилась статистика розлучень, чимало дітей переживають через й через це. Також один з найчастіших запитів - це втрата.

- Як може війна та її наслідки вплинути на наших дітей в майбутньому?

- Однозначно війна вплине на покоління, яке зараз підростає і народилось. Тут можна, навіть пригадати, й наших дідусів та бабусь, які пережили Другу Світову війну, народилися під час війни або після неї. Всі звички, які вони мали, перейняли й наші батьки, й навіть ми на підсвідомому рівні. Накопичення коштів та запасів харчів, якихось побутових речей, багато речей вдома, що може все знаходитись, а в результаті це виявляється мотлох. Звичка доїсти все до кінця, хоча по факту людина може бути вже ситою. Ті, хто пережили Голодомор, дуже уважно ставились до їжі, особливо поганим вважалось викидати їжу.

Щодо покоління наших дітей, то можу зазначити, що вони будуть цінувати прості блага та родинні зв’язки. Те, що до війни для нас було нормою: гаряча вода, стабільне світло, ціле та комфортне помешкання. Будуть цінуватись й звичайне родинне спілкування, тому що багато родин вимушені були роз’їхатись на певний час. Негативні наслідки, які ціле покоління буде мати - це тривожність.

За даними Генпрокуратури України, на Миколаївщині від дій російських окупантів з початку війни постраждало 85 дітей.

Фото з відкритих джерел

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів