Історії п’яти видатних миколаївців, які підтримували українізацію в свій час, - ФОТО
Миколаїв майже щодня нещадно обстрілюють російські військові, нащадки імперіалістів, які панували на українських землях певний період, вважаючи їх “ісконно своїми”.
Редакція 0512.ua вже писала про те, що ще до заснування міста, на території сучасного Миколаєва жили козаки, нині ми розповідаємо про історію п’яти різних миколаївців, які підтримувала українізацію в свій час.
Микола Аркас
Український культурно-освітній діяч, письменник, композитор, історик народився в 1852 році у Миколаєві в заможній сім'ї етнічного грека та адмірала Чорноморського флоту Миколи Андрійовича Аркаса. Мати Софія Петрівна походила з давнього козацького роду Богдановичів, мала значний вплив на формування стійкого інтересу сина до української мови, культури, звичаїв. Його дитячі та юнацькі роки пройшли на території Миколаївщини.
Будучи сином високого імперського посадовця, він одягався в український народний одяг, задовго як з'явився тренд на сучасний парад вишиванок. Після завершення навчання у 1881 році за родинною традицією Микола Аркас служив у морському відомстві в Миколаєві. У вільний від служби час віддавався улюбленій справі — збиранню і запису народних мелодій і вивченню історії України. Захоплювався мистецтвом кобзарів і бандуристів, яких запрошував до Миколаєва з усієї України, оселяв у своєму будинку.
За ініціативою та коштом Миколи Аркаса та його дружини Ольги Іванівни в селі Христофорівка - маєтностях родини Аркасів, було побудовано земську школу, регулярне навчання в якій розпочалося восени 1890 року. Значну частину життя і праці Микола Миколайович присвятив заснованій ним 25 лютого 1907 рокумиколаївській “Просвіті”, яка разом з Київською і Одеською була за результатами діяльності одною з найкращих в Україні.
Помер у 1909 року в Миколаєві від несподіваного серцевого нападу.На похороні Миколи Аркаса були присутніми близько 10 тисяч осіб. Його поховано поруч з церквою на миколаївському Некрополі в сімейному склепі поряд з батьками. У 1936 році після зруйнування більшовицькою владою могили-склепа засновника Миколаєва - Михайла Фалєєва, труна з його останками була обв'язана дротом і на підводі перевезена на старе міське кладовище, де його помістили в склеп родини Аркасів. Нині склеп Аркасів охороняється як пам'ятка історії та культури.
Микола Леонтович
Майбутній міський голова Миколаєва та засновник місцевого зоопарку народився в 1876 року в Кропивницькому, а з 1901 року проживав у Миколаєві. У власному домі облаштував колекцію акваріумів, які були оснащені за останнім словом техніки того часу: мали електричні компресори, нагрівачі. Риби розміщувалися у 75 акваріумах, сумарний об'єм яких сягав 3 000 літрів. В колекції було понад 50 видів риб та земноводних, більше ніж 1000 екземплярів. Згодом, колекція була відкрита для вільного доступу.
У квітні 1909 року Микола Леонтович був обраний міським головою на 4 роки, а потім переобирався і займав цю посаду до 1917. За 10 років на посту міського голови Леонтович зробив чимало для міста: у цей період в Миколаєві відкрилися два музеї, перший кінотеатр, перша психіатрична лікарня, був пущений перший трамвай, була завершена прокладка водопроводу і каналізації, зроблена “лівневка”, - всім цим ми користуємося дотепер. Одним з основних досягнень Миколи Леонтовича стало створення в місті Миколаївського зоопарку.
У травні в 1917 року був заарештований, знаходився під арештом два роки. Після звільнення був призначений директором зоопарку. В 1930 році Микола Леонтович був переведений з посади директора в наукові співробітники, а через 5 років - звільнений. Після звільнення працював касиром на ТЕЦ.
Через два роки радянські чекісти знов заарештували Леонтовича за купою обвинувачень, серед яких була антирадянська пропаганда, і контрреволюційна офіцерська змова та інші. Після арешту від нього відреклися рідні та близькі.Миколу Леонтовича було засуджено до 10 років в'язниці. Дата та місце смерті його точно невідомі: вважається, що він помер в 1940-1941 роках від кардіосклерозу серця. У 1957 році Миколу Леонтовича посмертно реабілітували. Він був одним із сотні тисяч людей, яким радянська система зламала життя.
Олександр Яната
Український агроном і ботанік чеського походження народився в Миколаєві у сім'ї садівника. Під час навчання заснував Миколаївське товариство любителів природи. По закінченні Київського політехнічного інституту працював агрономом у Криму і Харкові. З 1928 жив у Києві, викладав в університеті й був секретарем Українського наукового товариства та одним із засновників “Українського ботанічного журналу”.
Олександр Яната був один з організаторів заповідників Конча-Заспа та Канівського. Особливу увагу вчений приділяв захисту заповідника Асканія-Нова, де працював науковим консультантом. Чимало своїх праць Яната написав про рослинність Південної України й Криму.
Згодом Яната переїхав у Харків, де у 1933 році був звільнений з Харківського сільськогосподарського університету за те, що посилався у наукових працях на іноземне джерело літератури. Згодом миколаївський ботанік був заарештований. Кілька років відбував покарання на Соловках, де в таборі працював агрономом-фітопатологом й намагався проводити наукові дослідження, шукаючи способів ефективної боротьби зі шкідниками рослин. А через рік загинув на засланні на Колимі. У 1964 році його видатного науковця посмертно реабілітували. У 2016 році в рамках закону про декомунізацію одну із вулиць Миколаєва назвали в честь видатного українського ботаніка.
Микола Лагута
Краєзнавець, археолог та педагог Микола Лагуста народився в 1895 року у Миколаєві у родині міщан. Здобувши освіту у народній початковій школі та гімназії, Микола Лагута став студентом історико-філологічного факультету спочатку Харківського, а згодом Одеського університетів. Під час революції він припинив навчання і 1918 року повернувся до Миколаєва, де вчителював у різних навчальних закладах, викладав українську мову та літературу на курсах вчителів початкових шкіл.
У 1918 року Микола Дмитрович Лагута вступив до міського осередку товариства “Просвіта”, де займався активним пропагуванням українського слова та культури. Знайомство в “Просвіті” з прогресивними громадянами міста підштовхнуло його до вивчення історії міста та краю.
З квітня 1920 року Микола Лагута викладав українську мову та літературу у Миколаївському національний педагогічному університеті іменi В.О.Сухомлинського. Незважаючи на свій молодий вік, на той час був одним з провідних фахівців української мови і літератури у місті. Найголовнішою його роботою з краєзнавства стала “Хронологія головних історичних подій міста Миколаєва”, де йшлося про події у місті з кінця 18 століття до 1920 року. Крім наукової діяльності, був членом Миколаївської контрреволюційної організації “Спілка визволення України”.
У жовтні 1929 року Миколу Лагуту заарештували та засудили до позбавлення волі на 3 роки з суворою ізоляцією. На початку 1930-х років працював в історико-археологічному музеї Миколаєва, брав участь у розкопках Ольвії (1932 рік - прим.), водночас працював в Одеській філії “Діпромісто”, де займався питаннями реконструкції Миколаєва. У 1937 році його знову заарештували, як одного з керівників контрреволюційної української націоналістичної організації у Миколаєві. В кінці того ж року його як запеклого українського націоналіста було розстріляно. Через 20 років миколаївського краєзнавця та археолога посмертно реабілітували.
Юрій Бойко-Блохін
Український літературознавець, театрознавець, громадський і політичний діяч народився у 1909 року в Миколаєві де його батько працював на місцевому кораблебудівельному заводі. Хлопчиною, навчаючись у трудовій школі, написав “Історію України” на основі праць Грушевського й Аркаса, прикрасив її ілюстраціями. Книга мала розголос і викликала зацікавленість у школярів і вчителів українознавства багатьох шкіл.
Юрій дуже легко ступив на шлях активності серед української молоді у 1926 році. Філологічну освіту Юрій Бойко отримує спочатку в Миколаївському педагогічному інституті, а потім в Одеському народної освіти, який закінчив в 1931 році. По закінченні університету літературознавець вчителював У Маріуполі, у Харкові, Херсоні. В 1935 році Юрія Бойко звільнили з роботи за національні погляди.
З 1941 року став членом Організації українських націоналістів і був їм аж до 1964 року. Під час Другої світової війни, Юрій Бойко публікувався в одному із харківських журналів. Його публікації були пронизані ідеями націоналізму як поваги та любові до всього українського. Для маскування політичної діяльності Блохін змушений був приховувати своє прізвище під різними псевдонімами: Миколаївець, Зорич, Очко, Павленко, Бойко. Емігрував мігрувати до Німеччини. До 1990 років працював в Мюнхенському Українському вільному університеті. З 1990 року Юрій Бойко-Блохін започаткував зв’язки з науковими колами в Україні. У 1992 році Юрій Бойко вперше після довгої розлуки побував в Україні, зокрема в Києві та Миколаєві. У 2002 році український літературознавець помер. У Миколаєві одна із вулиць названа на його честь.
За матеріалами Wikipedia та Державного архіву Миколаївської області.
Фото з відкритих джерел