2025 рік подарував чимало історій, повз які неможливо було пройти байдуже.
Це були розповіді про втрати, очікування, людську силу та надію, що не зникає навіть у найтемніші часи. Саме ці тексти найбільше відгукнулися читачам 0512 і залишили слід у серці.
У Миколаєві щонеділі відбуваються акції в підтримку військовополонених та безвісти зниклих захисників. Також в рамках таких заходів проходять й автопробіги. Мета акцій - не дати забути про тих, хто досі перебуває в полону ворога.
Одна з учасниць акції Вікторія розповіла, що її близька людина служила у лавах 36 бригади морської піхоти на початок вторгення рф та застала війну у Маріуполі. Там близький морпіх жінки потрапив у полон на заводі імені Ілліча.
У полоні він пробув 29 місяців. Ми отримували якусь інформацію про нього тільки раз на рік. І то від звільнених з полону. Зараз моя близька людина проходить реабілітацію. Я маю обов'язки заступника голови нашого об'єднання, тому не можу дозволити собі кинути дівчат.. Я продовжую ходити на акції та підтримувати інших, тих, хто досі чекає на повернення своїх героїв, - сказала Вікторія.
Жінка також додала, що очікування та стрес сильно відображаються не тільки на психологічному стані рідних військовополонених, але й фізичному. За словами Вікторії, це проявляється у загостренні хвороб та їх перебігу, а також серед рідних, які чекають на своїх захисників роками, є й онкохворі.
Анастасія Зосімова - ветеранка та власниця кафе здорового харчування “Зілля”. Жінка п’ять років служила у Нацгвардії. З початком повномасштабного вторгнення рф, Анастасія почала волонтерити у “ДОФ центрі”, але згодом її призвали знову на службу у ЗСУ. Після понад рік служби у морській піхоті, ветеранка повернулась до цивільного життя та вирішила створити власну справу. У лютому 2025 року вона реалізувала свої плани.
Ми маємо повноцінний пандус, тому що питання інклюзії повинно бути нормою. На мою думку, бізнес не може бути поза війною, адже це стосується кожного. Також в кав’ярні діють знижки для військових та ветеранів. Ця кав’ярня - це як буферна зона, тут простір та місце зустрічі для всіх людей. Мені важливо, щоб тут себе комфортно почувала як звичайна людина, так й мої побратими, - сказала Анастасія.
Марина Музика - дружина полеглого героя Дмитра Музики в червні 2025 року відкрила кав'ярню "Кіт Микита" в центрі Миколаєва, яку назвала на честь чоловіка. Разом із Дмитром вони мріяли створити власну справу. Спочатку подружжя розглядало як варіант СТО, а потім зупинились на кав’ярні. Та 1 липня 2024 року в районі Новогригорівки, що на Донеччині, Дмитро загинув.
Кіт Микита" - це не випадкова назва. "Кіт" - тому що він мене називав кицею, і сам був чимось схожий на котика теж, ходив згаєте так тихо, що на завданнях, що вдома. "Микита" - це був його позивний. Одна із наших топових страв вафлі - Діма їх любив на сніданки. Я коли їх готувала й ставались обстріли, то думала лише про одне, щоб він встиг їх поїсти. Ми хотіли відкрити заклад ще в тому році, та це означало, що нам треба було б бути на відстані, а ми були ж поряд постійно, - розповіла Марина.
Валерія Бото працює сімейним лікарем в амбулаторії в селищі Лоцкине, яка входить до складу Центру первинної медико-санітарної допомоги Баштанського району. Вона пережила російську окупацію, рятувала поранених, ризикуючи собою.
За словами Валерії, вона має стійкий характер, що в роботі медика дозволило бути максимально зібраною навіть у найстрашніші моменти. Лікарка пригадує, як 17 березня 2022 року, як її сповістили про те, що один 16-річний хлопчик підірвався на снаряді.
До нього в город прилетіла одна із “касеток”. Він почав розбирати снаряд й підірвався. У нього була неповна ампутація обох ніг. Хлопця треба було везти у Баштанку, але ж росіяни так просто не випускали нікого. Ми придумали легенду, де сусідка хлопця була немов його бабусею. І на старому “УАЗі” начепили білі стрічки та поїхали. Юнак весь час був у свідомості. Ми нарахували більше понад 300 одиниць техніки росіян. “Бабуся” там підіграла добре й окупанти нас таки пропустили, тому що хлопець стікав кров’ю. Вже біля села Добра Криниця ми зустріли наших захисників та передали їм свіжі дані. Хлопчик вижив, йому зробили протезування. А сусідка хлопця сама росіянка, вона зараз у нас в селі одна із найактивніших волонтерок, - розповіла Валерія.
У селі Зелений Гай Шевченківської громади, що на Миколаївщині, внаслідок бойових дій постраждало 90% адміністративних та житлових будівель. Наразі тут проживає понад 800 людей, громада активно відновлює життя після пережитого жахіття війни.
Керівниця ГО "Зеленогайські ініціативи" Юлія Учень розповіла, що застала своє село зруйнованим на 90% внаслідок російських обстрілів. У 2023 році, коли більшість домівок вже почали відновлювати, то громадська діячка зрозуміла, що потрібно вкладати зусилля й у відновлення інфраструктури, а також залучати до цього процесу й молодь.
Юлія каже, що ідеї для проєктів придумують виходячи з актуальних потреб, а донорів шукають самостійно та за допомогою одного із заступників голови Шевченківської ОТГ, який відповідає за міжнародну діяльність.
У нас була одна жінка, якій щось постійно не подобалось і коли вона почала ходити на курси, я побачила, що стан людини дійсно змінився. Тут кожний може щось обрати до душі. Сюди можуть навіть просто прийти, попити, наприклад чай та поспілкуватись, це про соціалізацію також. Найвибагливіша категорія - це підлітки, зацікавити чимось їх не так просто, але нам це вдається. У нас тут кінопроєктор, а також є окрема зала, де можемо, наприклад провести для них якийсь тематичний захід. У найближчих планах - це соціалізувати та долучити до заходів й ВПО, - резюмувала Юлія.
У 18 років Ярослав Мамулієв добровільно пішов до територіальної оборони, аби захищати рідний Миколаїв. Спочатку хлопець воював у складі 123 бригади ТРО, а згодом перевівся до 78-го полку десантно-штурмових військ "Герць".Ярослав Мамулієв із псевдо "Карабас" загинув під час виконання бойового завдання в Запорізькій області. Це сталось на околицях Роботиного у липні 2023 року.
Ярослав до повномасштабного вторгнення активно займався професійним спортом, розповіла його мама Оксана Мамулієва. Жінка розповіла, що виховувала двох синів самостійно й заклала у них риси справжніх чоловіків.
Два сини були як партизани, обидвоє мені зайвого не казали, щоб не хвилювати. Ярослав мені розповідав, що знаходиться у відносно безпечній зоні десь біля Запоріжжя, а сам водночас вже ходив на штурми. Кидав мені фото котиків та собачок, запевняючи, що все добре. Все одно я не мала спокою, тому що мої діти були на війні, - відмітила Оксана.
Після смерті Ярослава його брат демобілізувався. Оксана разом зі старшим сином відкрила заклад харчування, який назвали на честь його позивного. Заклад має також чітку громадську позицію: щоранку тут виключають музику, коли звучить хвилина мовчання, а також є табличка, де розповідається про акції в підтримку військовополонених та безвісти зниклих бійців.
Катерина та Владислав разом вже чотири роки. Подружжя пройшло чимало випробовувань. На початку вторгнення він потрапив у полон, а вона - пережила окупацію та стала бойовою медикинею. У лютому 2025 року Владислав та Катерина одружились. Тоді ж подружжя задумались про відкриття власної справи. Наприкінці вересня 2025 року в центрі Миколаєва з’явилась нова кав’ярня "Пліткарня", яку відкрило подружжя.
Я хотіла, щоб люди могли тут не просто випити якісної та смачної кави, але й проводити своїх улюбленців, тому що ми теж маємо собаку, яку звати "Марч" (MARCH - це скорочення для алгоритму надання домедичної допомоги прим.). Також тут є книги на будь-який смак з нашої власної домашньої бібліотеки. А ще тут атмосферно, затишно та тихо, для нас це також важливо, - додала Катерина.
У закладі дотримуються хвилини мовчання в пам’ять про загиблих військових. Також в кав’ярні для захисників діють постійні знижки. Крім того, будь-хто із відвідувачів може залишити для бійців на знак подяки “підвішену каву” та написати на спеціальній дошці свої побажання воїнам.