Маяки Миколаївщини: як формувалась система орієнтирів для моряків, - ФОТО

Миколаївська область вирізняється значною кількістю маяків. Частина з них з’явилася відносно недавно, але основу становлять давні навігаційні об’єкти, що утворюють цілісні системи. Їхня поява безпосередньо пов’язана з особливостями Дніпровсько-Бузького лиману — зокрема його мілководністю.

Саме це зумовило необхідність створення спеціальних каналів і світлових орієнтирів для безпечного руху суден. Згодом ця особливість перетворилася ще й на туристичну привабливість регіону.  Тим, хто цікавиться історією або подорожами, варто звернути увагу не лише на найвідоміші маяки, а й на менш популярні — кожен із них має власну історію та особливості.

Хабловський задній маяк

Один із найвідоміших у регіоні — Хабловський задній маяк. Загалом таких маяків три, але найбільшу увагу привертає саме задній. Його незвичність у тому, що він розташований не біля берега, а фактично серед поля — принаймні так його сприймають відвідувачі знизу. Водночас із верхівки відкривається огляд на лиман, а сам маяк добре видно і з води. 

З’явився він у 1866 році, коли для навігації у мілководному лимані проклали канал і створили систему маяків. Назву об’єкт отримав від хутора Хаблова, який існував поруч у той час, але нині вже зник. Висота споруди становить 24 метри, а світло помітне на відстані до 20 миль. 

Сучасний вигляд маяка — не первісний. Під час Другої світової війни його знищили, залишився лише фундамент. У 1952 році споруду відновили, і саме цей варіант зберігся до сьогодні. 

Сиверсові маяки

Поблизу Миколаєва, у районі Широкої Балки, розташовані Сиверсові маяки — їх часто називають міськими. Це пара об’єктів: передній і задній. Назва походить від місцевості — Сиверсової коси. Цікаво, що раніше вона мала іншу назву — Павлова, яку дали запорозькі козаки. Пізніше тут з’явився хутір, названий на честь моряка Сиверса, і ця назва закріпилася за місцевістю.

У 1866 році на кінці коси звели дерев’яну башту у формі усіченої піраміди з ліхтарем нагорі. Подібну конструкцію мав і другий маяк. Тоді їх називали інакше — нижнім і верхнім створними маяками. 

З часом берег змінювався, тому в 1886 році передній маяк перебудували, змістивши його приблизно на 100 метрів. Нова споруда мала висоту 12 метрів і була з’єднана з житловим будинком. Задній маяк, який стояв на підвищенні, був трохи нижчим. 

У 1975 році один із маяків модернізували, і він досі функціонує. Передній же у 1967 році демонтували, а поруч звели новий — уже 18-метровий, із дальністю світла близько 27 км. 

Лупарівський маяк

Цей маяк збудували у 1906 році як частину Сиверсової системи. Висота його башти становить 13 метрів, а світловий сигнал видно на відстані до 16 миль. Як і інші маяки регіону, він має характерне червоно-біле забарвлення. 

Маяк продовжує працювати, однак потрапити на його територію туристам складно — вона огороджена, і доступ обмежений. 

Руський і Ожарський маяки

Ці два об’єкти, попри різні назви, утворюють єдину систему. Перший із них — Руський маяк — спочатку мав назву Святотроїцький. Його звели у 1862 році на Руській косі. Саме від цієї локації пішла сучасна назва. 

Близько сорока років він працював самостійно. Згодом виникла потреба у другому маяку, і в 1902 році вирішили збудувати ще один — приблизно за 4 кілометри, на Ожарській косі. Відтак він отримав назву Ожарський. 

Проєкт цього маяка вважають інженерно складним і водночас унікальним. Його створення вимагало ретельного підходу, адже планувалася досить висока споруда — близько 40 метрів. Через це розглядали різні варіанти конструкцій, але вони виявлялися дорогими та складними у реалізації. 

Маяки Миколаївщини — це не просто навігаційні об’єкти, а частина історії судноплавства регіону. Вони з’явилися як відповідь на природні виклики лиману, але з часом стали ще й культурними та туристичними точками. Багато з них і досі виконують свою первісну функцію, залишаючись важливими орієнтирами для моряків.