Знайомі з дитинства, проте їхні долі повʼязала робота в ДСНС: історія кохання миколаївців, - ФОТО

Олександр та Аліна знайомі з дитинства. Вони проживали в одному населеному пункті, навчалися в одній школі, проте історія їхнього кохання та створення сім'ї розпочалась у ДСНС.  

Пара звикла працювати в екстремальних умовах, рятувати життя і завжди бути напоготові. Сьогодні вони не тільки напарники у професії, а й подружжя, яке знає справжню ціну взаємопідтримки та довіри. Як почалася історія їхнього кохання, як вони підтримують один одного, як балансують роботу та сімейне життя та які спільні мрії мають сьогодні, про все це пара розповіла у інтерв'ю 0512. 

Олександр працює начальником 5 Державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС України у Миколаївській області, а Аліна у пресслужбі ГУ ДСНС України у Миколаївській області. Чоловік у 2015 році закінчив університет на Черкащині та повернувся на рідну Миколаївщину, де вже 10 років працює у ДСНС. Аліна спочатку закінчила вищий навчальний заклад у Миколаєві, згодом, спробувавши себе у пресслужбі  ГУ ДСНС, також навчалася у тому ж університеті, що й Олександр. Хоча пара давно знайома, проте саме Служба поєднала їх долі. 

Ми з чоловіком давно знайомі. Коли я прийшла працювати у службу, то там нас звела доля. Одна філіжанка кави звела нас до сьогоднішнього дня. Після неї ми вже не розлучалися,

 - розповідає Аліна. 

Як робота в одній команді впливає на почуття?

Робота поєднує, говорить Олександр. Вдома вони обговорюють, як пройшов їхній робочий день і розуміють один одного з півслова. 

Коли ми повертаємось з роботи додому, то починаєш розповідати про те, що протягом дня у тебе сталося, куди виїжджав, які задачі виконував. Моя дружина розуміє про що йде мова, у нас є спільна розмова у які ми можемо обговорити що, де та як робили,

- розповідає чоловік. 

Але, коли розуміємо, що розмов про роботу забагато, то ми абстрагуємось і переходимо до наших сімейних та особистих питань,

- додає дівчина. 

Пара має трирічного синочка Захара. І саме він, за словами Олександра та Аліни, дає поштовх абстрагуватися та перемикнути увагу з робочих питань на нього. Маленький Захар також підтримує батьків-рятувальників і вже цікавиться пожежними машинами та переносить професію мами й тата на ігри. 

Ми цілеспрямовано чи спеціально не купуємо іграшки пов'язані з пожежною тематикою. Так виходить, що син сам обирає такі ігри. Коли він сам грає, то у нього розгортається цілий сюжет - як нібито стається десь пожежа, туди виїжджають служби. Мабуть, від цього не втечеш, адже він знає де ми працюємо, чує наші розмови,

- описує Аліна. 

Нещодавно у нашому дворі сталася невелика пожежа. Приїхала пожежна машина. Син побачив у вікно цю подію й у нього було багато позитивних емоцій. Ми не знали як його вгамувати - він у вікно дивиться, коментує як ліквідовують пожежу. А ми спостерігали та говорили: “Ось наше покоління у нашій роботі, що підростає”,

- розповідає Олександр.   

Оскільки Аліна працює у пресслужбі, то час від часу звертається за допомогою до чоловіка. Зробити фото, відзняти відео чи просить поради при написанні текстів. 

У моїй діяльності дуже допомагає чоловік. Через те, що моя робота не пов'язана з реагування на надзвичайні ситуації, але я висвітлюю ці події, пишу тексти про службову роботу. Коли я створюю тексти, то часто раджусь з чоловіком, адже він добре розуміється на термінології та усіх аспектах роботи у Службі,

- пояснює дівчина.   

“З відповіддю я довго не барилася”: Освідчення 

Аліна розповіла історію, як їй освідчився чоловік. За словами дівчини, тоді Олександр знаходився у відпустці, вона ж працювала. Аліна не здогадувалась ні про що, коли чоловік забрав її з роботи додому.

Коли я зайшла у квартиру, він попросив зайти лише в одну кімнату і почекати його. Як виявилось, він приготував святкову вечерю, квіти, обручку. Чоловік зізнався у коханні й запропонував пов'язати наші долі. З відповіддю я довго не барилася,

- посміхається Аліна. 

Пара одружилася у 2018 році. 

Підтримка один одного у складних ситуаціях 

У складних ситуаціях подружжя намагається завжди підтримувати один з одним зв'язок. 

Коли я, або дружина виїжджаємо на різні виклики, ми розуміємо, що немає часу, щоб відповісти на дзвінки. Однак у нас є домовленість, що ми надсилаємо хоча б якесь маленьке повідомлення - “+” чи “ок”,

- зазначає Олександр.  

Якщо я знаю, що у чоловіка якась велика пожежа, вони там будуть довго працювати,  то я в процесі не буду дзвонити чи писати, тому що розумію, що у цей момент йому не до того, щоб брати слухавку. Я на роботі можу дізнатися коли ліквідація завершилась і йому зателефоную,

- додає Аліна.       

Дівчина пригадує історію, як вони з чоловіком неочікувано зустріли під час ліквідації пожежі у лісі. Подія відбулась цього літа.  

Я знала, що там знаходиться мій чоловік, тому що то був його район відповідальності. Але ми спочатку не зустрілися. Йду я по лісу, знімаю рятувальників і бачу йде якийсь чолов'яга, ближче підійшла, а то мій чоловік. Так можна і в лісі зустрітися,

- посміхається Аліна.  

І одразу я почав говорити - буть тут обережною, йди якомога далі, туди не йди. Адже одразу спрацьовує безпековий режим, я починаю тоді перейматися, щоб з нею нічого не сталося. Адже коли ти працюєш на пожежах, то виконуєш чітко свої завдання і націлений лише на це. Але коли поруч з'являється рідна людина, то спрацьовує пунктик, що треба вберегти її,

- додає Олександр.  

Аліна звертає увагу, до початку повномасштабного вторгнення, коли чоловік виїжджав на ліквідації пожеж, не відчувала такої тривожності, як під час війни. До того ж дівчина з сином виїжджали у 2022 році в іншу область, чоловік продовжив працювати у Миколаєві, який потерпав від регулярних ворожих атак.   

До війни, коли були виклики у чоловіка, то переважно тривожність з'явилася, коли це були масштабні пожежі. Страх почався вже під час війни. Ми з сином на деякий час виїжджали у сусідню область, тоді були сильні обстріли Миколаєва. Частина чоловіка дислокується у Корабельному районі, який у той час ворожі війська регулярно атакували, тому у нього було багато викликів. Це орієнтовно 10 - 12 викликів за добу. Я могла морально відійти тільки від одного виклика, як він їхав вже на інший. Від виклика до виклика було дуже складно. Я переживала, не спала вночі, поки не дізнаюсь, що вони повернулися до частини. Трималася лише заради того, що я була одна з сином і не мала права здатися,

- описує той страшний період вона. 

Як допомагає професійний досвід у сімейному житті

Аліна зазначає, що хоча люди всі емоційні, проте робота у ДСНС виховує таку якість, як холодний розум. Адже коли виникає екстрена ситуація в роботі - немає права розгубитися. За її словами, ця якість допомагає й у сімейному житті.  

У кожного робота відповідальна по-своєму. Вона вчить чекати один одного, знаходити вільні моменти, щоб проводити їх максимально разом. Адже така можливість не завжди з'являється. Тож наша робота вчить цінувати спільний час,

- розповідає дівчина.  

Ми намагаємось поєднувати роботу та сім'ю. Коли у мене є вільна хвилинка, я обов'язково напишу дружині і запитаю: “Як ти?”, або ж відправлю хоча б смайлик. Коли дружина виїжджає на пожежі чи завали, я завжди нагадую, коли потрібно тепло одягнутися. Сьогодні обов'язково нагадую, щоб не забула одягнути бронежилет й каску. У цей момент я піклуюсь за неї і говорю про це, виходячи з досвіду, адже я стикався з різними погодними умовами та ситуаціями. Тому у мене одразу виникає думка підказати дружині, як буде краще у тій чи іншій ситуації,

- пояснює чоловік. 

Проте подружжя намагається балансувати службове та особисте життя. 

Коли ми заходимо додому, то знаємо, що необхідно відразу перемикнутися. Адже у нас є сімʼя, спільна мета - виховання нашого сина. Ми намагаємося балансувати, але наша робота потребує бути на зв'язку 24/7. Як би не намагались більше приділити часу родині, деколи необхідно відповісти на дзвінки, вирішити якісь робочі моменти й потім знову переключитися на сім'ю,

- говорить Олександр.  

Інколи наше листування виглядає так - я прошу скинути фото з пожежі, він скидає, а я у відповідь відправляю фото сина з садочка. Це також своєрідне балансування,

- резюмує Аліна.      

Щодо мрій, то Олександр та Аліна одноголосно відповідають, що сьогодні “є лише одна мрія на двох та для всіх українців” - наша спільна перемога. Адже, підкреслює Аліна, що саме від цієї мрії залежить подальша доля їхнього синочка та мільйонів інших дітей.  

Нагадаємо, раніше Олександр розповів редакції 0512 про особливості роботи миколаївських рятувальників під час війни та про свій особистий досвід.