Заснували 235 років тому, але перші поселення з'явились набагато раніше: історія Миколаєва, - ФОТО

Цього тижня Миколаїв традиційно відзначає річницю заснування міста, якому виповнюється 235 років.

Дата заснування Миколаєва пов'язана із будівництвом верфі на річці Інгул, так як зведення верфі веде за собою будівництво міста. 

Відомо, що майже через десять років після заснування Херсона, князь Григорій Потьомкін зрозумів, що місце для верфі було вибрано невдало, через ряд причин, і в 1787 році дав доручення своєму найближчому помічнику Михайлу Фалєєву знайти нове місце для верфі. Наказ виконали цього ж року. Землі, які ще декілька років тому надали купцю Францу Фабре, викупили і швидко приступили до будівництва верфі. Тоді ж, прийнято вважати, що нібито і з'явилися перші поселення мешканців на території сучасного Миколаєва. Проте, це далеко не так. 

Редакція сайту 0512.ua до Дня міста Миколаєва вирішила розповісти історію заселення цих територій. Адже задовго до Фабера, потім Потьомкіна, саме козаки будували тут зимівники, займалися промисловістю та створювали судна. А перші поселення на території сучасного міста з'явилися задовго до існування росіян. 

Городище “Дикий Сад”

Перші відомі поселення на берегах річок Південний Буг та Інгул з'явилися наприкінці пізнього палеоліту (близько 20 тисяч років тому). В епоху пізньої бронзи на місці сучасного Миколаєва існувало укріплене городище кіммерійців, єдиний відомий порт на півночі Чорного Моря, періоду Троянської війни, отримавший в історіографії назву "Дикий Сад".

Городище “Дикий Сад”, поселення якого існувало XII – X ст. до н.е, сьогодні є пам'яткою археології. Тут продовжують проводити археологічні розкопки. Слід зазначити, що це єдине степове поселення бронзової доби, знайдене в Україні. До того ж, городище зародилося за 500 років до заснування грецького міста-держави Ольвії і проіснувало 300 років. «Дикий Сад» — єдиний зі збережених пам'яток чорноморського міста-порту часів легендарної Трої і Троянської війни.

Козацькі поселення 

Існує чимало згадок та історичних фактів про те, що велика кількість населених пунктів Миколаївської області засновані саме козаками. Жили козаки і на території сучасного Миколаєва. Тут створювали і свої знамениті чайки.  

У матеріалах "Історія міст і сіл Української УРСР. Миколаївська область" зазначається, що саме на території старого Інгульського мосту ще до заснування міста, існував "Козацький Перевіз". Саме тут запорожці на дубах перевозили людей через річку в обидві сторони. Для козаків ця місцевість мала неабияке стратегічне та економічне значення. Адже саме через цей перевіз ішов весь торговий транспорт. До того ж Перевіз був продовження Чумацького шляху.

На території сучасного суднобудівного заводу, саме з якого починалося заснування Миколаєва, крім переправи, козаки збудували кузню.Автор "Топографічного опису" Томілов пише, що 1774 року на Інгулі "у перевозу, для дорожных людей кузница сожержится, но уголья все от Артамаклы получают". 

Кузня існувала в першій половині 18 століття – за знахідкою російської мідної полушки. Тобто не варто виключати можливість, що на території сучасного Миколаєва була постійна стоянка запорозьких козаків.

До того ж, ще до початку будування у місті кораблів російською імперією, саме козаки могли вже створювати свої знамениті чайки. Адже у 50-х роках 20 століття на акваторії суднобудівного заводу знайшли рештки замуленого козацького дуба. Серед знайдених на місці козацької кузні речей були спеціальні цвяхи, які могли використовуватися для будівництва козацьких суден. 

Тобто задовго до так званої ідеї Потьомкіна будувати на Інгулі кораблі, цим вже могли займатися войовничі пращури українців. І історія кораблебудування у Миколаєві бере свій початок не з російської імперії.

- Зручне географічне положення: у затишній бухті, звужене і глибоке гирло Інгулу, "соляний" шлях на північ, зручна переправа – все вказує на те, що тут могла бути козацька корабельня. Та й археологи висловились про можливість будівництва чайок, байдаків, дубів на території сучасного суднобудівного заводу в Миколаєві,- говориться у книзі "Миколаївщина козацька".

Якщо козаки будували тут судна, тримали переправу, кузню, отже на території міста було і їх поселення та домівки. 

Як зазначається у книзі "Миколаївщина козацька", на географічній "Карті течій річки Дніпра і Бугу від Єлисаветграда і вниз до злиття їх вод", яку склали інженер-офіцери під командуванням інженер-підполковника Томілова1775 року, де зазначена сучасна Миколаївська область, майже вся територія підписана "Жилища запорожских козаков". Цей напис означає саме не будинки, а власність землі, на якій "зимовники жилые и где скот, пашня, местами сады и пчелки содержаться".

- Зимовниками промисловників, позначеними трикутничками, рясно помережені ліві береги лиману, Бугу та Інгулу. В історичному центрі сучасного Миколаєва, тобто на Миколаївському півострові, нароховується шість таких зимівників, локалізованих у місцевостях: гирлі Попової балки – господарський, в районі Ліскової коси – 2 рибальських зимівники, вище Лісової коси, на узбережжі – ще один рибальський зимівник, на Жабурній косі – один рибальський зимівник, у районі Спаського – ще один,- говориться у книзі О. Ковальової, О. Шарафанова, О. Добровольського. 

Варто зазначити, що у межах сучасного Миколаєва розташовувалося 18 зимівників козаків.

Також на карті Томілова зазначаються чимало мисів, кіс та балок з козацькими назвами. А топографічні карти півострова останньої чверті 18 століття, свідчать, що на території сучасного міста вже існували поселення. 

- Назва балки Тернівка, в межах сучасного Миколаєва свідчить про те, що в тій балці, до переселення болгар у 1802 році, вже мешкало українське і татарське населення, про що свідчить і її українська назва. На місці сучасного села Сливіне, на правому березі Бугу, колись була запорізька сапетня (рибопереробний завод),- наводять факти у книзі "Миколаївщина козацька". 

Жили козаки і усамітнено. В одному з архівних документів вказані козаки Максим та Андрій, які "при урочищи на устье Великого Ингула жительство имеют", згадується "їхній курінь". 

Є у Миколаєві і поховання козаків. Козацьке братське поховання площею 30/50 знаходиться на центральному кладовищі. Козацькі хрести можна побачити праворуч переправи на Аляуди, близько до берега.

Селище довкола верфі

А ось уже пізніше, коли Фалєєв отримав доручення від Потьомкіна і була закладена нова верф у гирлі річки Інгул в 1788 році, поступово почало заселятись майбутнє місто. 

Початковий план верфі та селища навколо неї розробив військовий інженер І.І. Князєв у 1789 році. Його перший план у вигляді адміралтейства, охопленого фортецею, з передмістями до 1790 року втратив свій сенс, оскільки кордон відсунувся від Миколаєва, і необхідність будувати його у вигляді фортеці відпала, та й грошей для цього в Росії не було.

Тоді до міста приїхав Старов, який розробив найзагальніший чорновий генеральний план із прямокутним плануванням, яке відповідало містобудівним вимогам нового часу. Він розробив спільні креслення собору в ім'я Св. Григорія Вірменського (Просвітителя), Магістрату, Кам'яних крамниць та розмістив їх на головній площі міста. Собор та інші споруди зводилися під керівництвом архітектора Вікентія Ванрезанта.

Незабаром Старов поїхав, і будівництвом міста, як і раніше, став займатися Князєвим. Він розробив детальний генеральний план міста, в якому були закладені всі риси сучасного Миколаєва, склавши місто з трьох частин, що чітко розподіляються, середня з яких своїми вулицями була суворо зорієнтована на північ-південь і схід-захід. У липні 1790 року він проклав широкі, просторі вулиці і розбив квартали "в натурі".

У 1791 році в Миколаєві налічувалося 26 дворів, 105 мешканців чоловічої статі та 42 жінки. А також 1200 земель під садибою.

Цього ж року було збудовано: 20 будиночків для сімейних служителів, 19 солдатських казарм та 9 офіцерських будинків. Будувалися скотний (воловий) двір адміралтейських майстерень, кам'яні лавки для торгівлі сіллю, зводилися будівлі в будинку капітана над портом, спорудили три солдатські казарми, обкладали каменем колодязі містом. Також збудували поштовий зв'язок зі стайнею та будинок корабельного підмайстра О.Соколову, а у слободі Тернівці – три житлові зв'язки для приміщення шести сімейств. Клалися голландські печі у будиночках для адміралтейських майстрів.

Матеріал написаний на основі книги О. Ковальової, О. Шарафанова, О. Добровольского "Миколаївщина козацька", книги Ю. Крючкова "История Николаева" та “Вікіпедія”.

Фото з інтеренету