«Хтось хліб пече, а ми вилучаємо ВНП»: історія миколаївського піротехніка, - ФОТО

У Миколаївській області за час повномасштабного вторгнення піротехніки ГУ ДСНС вилучили та знищили шляхом контрольованого підриву більше 22 тисяч боєприпасів.

Розмінування Миколаївщини продовжується і над цим активно працюють і піротехніки ДСНС. Редакція 0512.ua поспілкувалася зі старшим водієм-сапером Головного управління ДСНС України у Миколаївській області Андрієм Осадчим та дізналася більше про ситуацію в області та складнощі у роботі під час вилучення ВНП.    

Андрій Осадчий працює у команді ДСНС з 2015 року. Відповідну спеціальність здобув у Харкові. Зізнається, що з дитинства не мріяв стати піротехніком і навіть не підозрював, що колись працюватиме з вибухонебезпечними предметами.  

- До цього я навчався і працював у будівельній сфері. З часом зрозумів, що це не моє. Про те, щоб стати піротехніком я не мріяв і навіть не підозрював, що мене приведе до цієї спеціальності. Проте я вирішив спробувати. Спочатку влаштувався водієм, працював у підводному розмінуванні. Раніше були дві різні піротехнічні групи — водолазна і сухопутна, а потім їх з’єднали, і ми почали працювати всі разом.

До повномасштабного вторгнення, за словами Осадчого, їхня група виїздила 2 – 3 рази на тиждень. Робота для піротехніків була завжди.

- Здебільшого виїзди пов’язані з водолазною діяльністю. Також відрядження були до Кінбурна два тижні восени та два весною. Там були ще затонулі кораблі з часів другої світової війни — ми діставали снаряди і знищували їх. Це було як програма. Теж саме з островом Березань. Також по області були схрони, тобто місця скупчення боєприпасів, то ми кожного року їх відпрацьовували. Тобто 2 – 3 рази на тиждень ми виїжджали обов’язково.

Щоб убезпечити себе, говорить Андрій Осадчий, піротехніки мають бути дисциплінованими та обізнаними.

- Необхідно знати матеріальну базу, розуміти як і з чим працювати. Дисципліна необхідна, щоб все виконувалося вчасно та працювати в команді, щоб не підставити свого товариша.

Найтяжчими виїздами, які не пов’язані з воєнними діями, Осадчий називає трагедії на воді, особливо, коли гинуть діти. Що стосується боєприпасів, то піротехнік це сприймає як повсякденне життя і не вбачає для себе у цій роботі нічого складного:

- Робота зі снарядами – звичайна робота. Хтось хліб пече, а ми копаємо і вилучаємо ВНП. Для мене особисто, коли хтось пише картини, я захоплююсь і думаю: «Як це людина зробила, адже я можу лише якусь каракулю намалювати». А для цього художника: «О, ти піротехнік! Як ти це робиш?». Я вважаю, що якщо це твоє, то нічого складного у цій роботі ти не вбачаєш. До того ж важко на фронті нашим ЗСУ, а нам не так і важко.

Після початку повномасштабного вторгнення робота піротехніків, говорить Андрій Осадчий, дуже змінилася. Особливо це стосується спецтехніки, яку передавали піротехнікам — нова та незнайома для співробітників:

- Спочатку, перші 2 – 3 місяці було дуже тяжко. Озброєння все було нове. Вивчали це все вже самі на ділі. Розуміли з чим нам треба працювати, шукали якусь інформацію та працювали. Так ми самі й навчалися. Забезпечення ніби і було, але його не вистачало. На цей час на машині навіть є Starlink. Тоді подумати про це, то й не уявиш, що таке можливо, а зараз забезпечення чудове. Найкраща броня, роботи, різноманітні прилади, шипи, дрони, хороші машини. Тобто зараз все організовано і ми всім забезпечені. Це дуже круто. Нам допомагає багато організацій.

За останні два роки збільшилась і кількість виїздів. За словами Осадчого, на початку Великої війни, за день могли вивозити по дві тонни бойових снарядів. Щоденно піротехніки працюють і сьогодні:  

- До війни це 2 – 3 виїзди на тиждень, сьогодні – кожен день. Спочатку це загалом було 7 днів на тиждень і ми не встигали. Ми працювати щоденно, але не охоплювали увесь обсяг роботи. Потім почали відряджати групи, у нас розширився штат, то стало легше. Зараз у нас така кількість людей, що ми виконуємо роботу в повному обсязі. Тобто заявка надійшла і ми одразу відпрацювали.

Після вилучення ВНП, говорить піротехнік, їх вивозять на місце збору. Проте бувають випадки, коли снаряд не можна чіпати і його підривають на місці.

- Ми вивозимо всі снаряди на спеціальне місце збору, потім обирається день, всіх сповіщаємо, адже це буде гучно, і підриваємо. Бувають випадки, особливо на початку війни, коли снаряд не можна було чіпати, тому ми знищували його на місці. Часто люди чіпали ті снаряди, приносили їх додому чи в машину. Дуже багато людей підривалось в Інгульському районі. Прилітало, одразу не вибухало, коли каучуковий сповільнювач, він не стабільний. Може вибухнути через дві хвилини, може через 20 хвилин, а може через день. Якщо касета впала і там пороховий сповільнювач з якоїсь причини не спрацював, то самоліквідації не буде. Тут інша ситуація. Люди знають, що не можна чіпати, але підіймають і несуть додому, а воно згодом може здетонувати.

Дуже складно, зазначає Андрій Осадчий, коли хтось підривається з цивільних на ВНП:

- Найскладніше, коли хтось підривається. Коли потрібно евакуювати людину і знати, що з нею зробити, щоб допомогти, винести її. Оскільки це не завжди відбувається на дорозі, а може бути десь у полі. Це найскладніше. Було кілька випадків. Коли якийсь обстріл, це не так страшно, а коли підривається людина — для мене це гірше. По роботі нічого складного немає! Знаєш як з ним працювати – складного нічого не може бути. А тут ти починаєш думати, як вчинити правильно і відчувати відповідальність за життя іншої людини.

Осадчий пригадує, як один із піротехніків з їхньої команди отримав поранення під час виконання своїх обов'язків:

- На Водопої у Миколаєві одному з наших колег посікло руки. Добре, що ми були у місті. Одразу посадили його до машини та відвезли до лікарні. Він був у касці, бронежилеті, проте руки були відкриті, тому і отримав травми. Дякуючи Богу, з ним все гаразд.

Працював Андрій Осадчий і на деокупованих територіях. Говорить, що після себе ворог залишає купу сміття.

- Дуже багато сміття після них, мародерили як могли. У Снігурівці, то коли вони відходили, будинки не мінували. Був один випадок у Снігурівці, там де багатоповерхівки, то у підвалі вони понаставляли протипіхотні міни. Чоловік спустився у підвал, на одну наступив, а на другу впав. Наші його евакуювали та врятували. Це один із таких випадків, що саме в будинку було заміновано. Якщо у Бучі мінували все, навіть, мікрохвильові печі та пральні машини, то у нас такого не було. Хоча ми чекали набагато гіршої ситуації. На лініях оборони було багато протипіхотних мін -  розтяжки, ми цього чекали і там цього було багато.

На думку Осадчого, після закінчення війни Миколаївщину можливо очистити від масового забруднення ВНП за декілька років. Проте чимало залишиться вибухонебезпечних предметів у лісах та у водоймах.

- Такі "потєряшки", які знаходяться у лісах, кущах, воді будуть ще довго. Якщо ми після Другої світової війни досі вилучали, то це ще довго доведеться очищати. Тобто, для того, щоб забезпечити безпечне життя громадян, з нинішньою технікою, можна зробити за кілька років.