"Люди мають зрозуміти, що війна - стосується кожного": історія оператора БпЛА, який воює на сході в складі 79 бригади, - ФОТО

В Україні вперше відзначається День Захисника та Захисниць 1 жовтня. 

Редакція 0512 поспілкувалась з бійцем, який до війни працював IT-шником у Львові, якого призвали до лав ЗСУ рівно рік тому. Тепер боєць на псевдо Ланселот воює у складі легендарної 79 ОДШБ на сході та є оператором дронів та БлЛА. 

Про життя "до"

Я народився та виріс у Львові. Мені не хотілось йти до ВНЗ. Батьки підтримали моє бажання. Мені дуже подобалось працювати із комп’ютером, тому я навчився програмувати в академії “ШАГ”, потім там ще викладав для дітей.

У 2014 році життя країни змінилось, моє життя також. Я тоді почав працювати на нові компанії. Я брав участь у Майдані в Києві. Стояв на вулиці Грушевського. Я підтримував Революцію Гідності. 

У мене така національна свідомість прокинулась у 2020 році. Я відломився від російського контенту тоді повністю, від пісень, які звучали російською мовою. Хтось може сказати, що сьогодні не важливо якою мовою ми говоримо: російською чи українською, але я з цим не погоджуюсь. Я намагаюсь агітувати своїх друзів переходити на українську. Одного разу, я на початку цього літа був на курсах й там у мене була чашка з нецензурним надписом “Чому не державною мовою”. І один хлопець мені розповів, що він коли побачив мою чашку, то перейшов на українську, а до цього вже життя був російськомовним.  

Незадовго до початку війни, в інформаційному просторі почались з’являтись повідомлення про початок війни. Мене це відверто лякало, я не хотів вірити у те, що росіяни дійсно здатні почати повномасштабне вторгнення. Ми з друзями дуже полюбляли подорожувати й у той момент я знаходився за кордоном, на Кіпрі. 24 лютого мене розбудила сестра і сказала, що почалася війна. 

Початок служби

Я повернувся в Україну на початку квітня. Те, що я підпадаю під мобілізацію, було зрозуміло. Я не збирався ховатись чи тікати кудись. Хоча було відверто страшно. Всім, хто йде на фронт страшно. 

Повістку я отримав у вересні. 40 днів тривало навчання по курсу молодого бійця. Там ганяли по повній, але спортивна підготовка та навички з гірського туризму мені реально знадобились. Коли потрапив на фронт, то відчуття змінилось. Зараз я вже відчуваю себе тут на місці. Про 79 бригаду я нічого не чув до того, як туди потрапив. Я розумів, що це гарячий напрямок, але мені відносно пощастило, тому що зараз я перебуваю на більш менш безпечних позиціях. 

Про фронт

Мені запропонували бути оператором. Ми займаємось здебільшого розвідкою та патрулюванням. Зараз використання дронів - є просто необхідністю. Адже росіяни мають більше ресурсів і криють всім. У нас менше людей та снарядів. Використання дронів не просто дозволяє берегти життя бійців, але й більш ефективне використовувати нашу зброю. Вартість одного дрону в рази менша, ніж одного снаряду.  

Зараз всі процеси на війні відбуваються дуже швидко. Якщо раніше артилерія могла працювати з однієї позиції кілька днів, то зараз цю інформацію ворог може за допомогою дронів отримати за лічені хвилини. Інколи буває й у нас проблеми з комунікацією, коли збити дрони можуть і свої, прийнявши його за ворожий. Дрони - це витратний матеріал. Ми використовуємо здебільшого зараз цивільні дрони, типу Мавіка, але слід розуміти, що вони не є бойовими. І програми, на яких працюють дрони теж є цивільними. Ми зараз хочемо почати ще працювати й на fpv-дрони. 

Пам’ятаю своє перше серйозне завдання - потрібно було виявити ворожу піхоту. А найяскравішим спогадом є, як ми підбили російський БТР. Він так яскраво палав! Зараз стало помітно, що росіяни більше перекинули свої сили на південь. Але на нашому напрямку стало більше роботи з ворожою піхотою. росіяни намагаються штурмувати нашу територію, вони не шкодують своїх людей зовсім. Й ворог змінює тактику, бо працюють вони невеликими групами по дві-три людини. Для нашої артилерії використовувати снаряди на таку кількість окупантів - не доцільно. Щоб зберегти максимальну кількість життів - потрібно нищити ворога на відстані, автоматизувати всі процеси. 

Війна й тил - як дві паралельні реальності

У тилу люди відчувають, мені здається, що перемога от от настане. Війна - складний та довготривалий процес. Витрати на оборону мають бути зі сторони держави перш за все. Ми маємо налагодити власне оборонне виробництво, щоб менше залежати від допомоги заходу. Зараз потрібно, щоб кожний зрозумів, що війна стосується кожного. Кожний має докладати зусиль. Ми не звикли мислити далеко та глобально, тобто передбачити стратегію наперед, і це може з нами зіграти злий жарт. Як казала одна відома волонтерка: “Герої з’являються там, де хтось не доробив свою роботу”. Не потрібно людей прямо шокувати всіма речами, але пора просинатись та оговтуватись. Це визвольна війна. Хочеться менше залежати від донатів. Зараз військове ПДФО перевели в державний бюджет, тому податків для забезпечення армії має вистачити. Ми заробляємо й вкладаємо також на фронт. 

Війна — стосується не лише бійців. Вона стосується кожного цивільного. Всім хочеться жити, як до війни. Мова навіть не про те, що кожного чоловіку потрібно йти служити, а про підготовку цивільних загалом. Курси з тактичної медицини, наприклад. Ці знання ніколи не будуть зайвими, особливо коли прилетить ракета, а ви зможете когось врятувати. 

Я тримаюсь на тому, що розумію навіщо я тут. Заради своїх рідних, себе, щоб мати таке ж життя, як раніше. Хотілось би, щоб люди сприймали все більш реально, щоб після повернення ветерани відчували себе частиною суспільства, а не навпаки. Я мрію після війни про нові подорожі, а зараз звичайна радість — це теплий душ, коли наші експерименти вдаються, коли волонтери чи друзі передають приємні дрібниці. Тут на передовій є своя рутина, своя робота і мені подобається те, що ми знаємо навіщо ми тут, тут є визначеність. 

Фото - особистий архів героя