На Миколаївщині відкрили меморіальний знак загиблим Героям, - ФОТО

20 червня на Миколаївщині відкрили Меморіальний знак загиблим воїнам 80 окремої десантно-штурмової бригади, які звільняли населений пункт від ворожого десанту у березні 2022 року.

Як пишуть вісті Вознесенщини, меморвл відкрили в селі Андрійчикове Прибужанівської громади.

2 березня 2022-го. Сьомий день повномасштабного вторгнення росії в Україну. Колона російської техніки заходить у Вознесенськ. Починаються тяжкі бої за відбиття міста та сусідніх сіл – Новогригорівка і Ракове. У цей самий час біля невеличкого села Андрійчикове Прибужанівської громади висаджується ворожий десант.

Як стане відомо пізніше, недалеко від Андрійчикового приземлилися 15 російських гвинтокрилів з близько 150 підготовленими озброєними десантниками на бортах. Знову ж таки, як стане відомо пізніше, завданням російських злочинців-десантників було створення плацдарму для проходження колон російської техніки, яка вже увійшла в Вознесенськ і мала рухатися у напрямку Одеси. 

Дякуючи військовим, спецпризначенцям, територіальній обороні, наступ російської армії півднем України вдалося зупинити. Саме Вознесенщина стала останньою точкою на мапі нашої країни, куди дійшов ворог з кримського напрямку.

На заході були присутні батьки та рідні загиблих Героїв, побратими – військовослужбовці 80 окремої десантно-штурмової бригади.

"Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, а ворог вже наближався до околиць Вознесенська, Валерій Анатолійович вирішив перевезти родину в безпечніше місце – у рідне село Андрійчикове. Хіба міг він знати, що стане безпосереднім учасником тих страшних подій… 2 березня біля села висадився десант – і довелося йому разом з односельчанами зустрітися з ворогом віч-на-віч. Вже наступного дня елітний російський підрозділ десанту був розбитий бійцями української 80 бригади. Тоді було знищено 30 загарбників та 10 одиниць їхньої техніки". 

У бою за Андрійчикове людські втрати, на жаль, понесла і українська сторона. Загинули військові: старший сержант ХОМЕНКО Андрій Вікторович, сержант ШЕВЧЕНКО Віктор Олексійович, молодший сержант ГЕРМАН Костянтин Дмитрович, молодший сержант ЧЕТВЕРІКОВ Андрій Костянтинович, старший солдат МАТЯШ Олег Іванович, старший солдат МАТІЇШИН Ігор Михайлович, старший солдат БРАТЦІВ Володимир Іванович, солдат ЗАЛЕВСЬКИЙ Максим Альбертович, солдат МЕЛЬНИКОВ Марин Ігорович, солдат ГАЙ Іван Сергійович. 

Саме тут, на місці їхньої загибелі, Валерій Шкрібляк вирішив встановити пам’ятний знак, що назавжди стане символом безмірної вдячності за визволення та вічного спочинку душам Героїв. Ініціативу Валерія Анатолійовича підтримали жителі Прибужанівської громади – Павло Іванович Дикань, Павло Іванович Сподін, Сергій Іванович Гула та його колектив, Вадим Богданович Феняк, Сергій Петрович Феняк, Сергій Дмитрович Мердич, Володимир Володимирович Шапошник, Віталій Васильович Матуляк, Сергій Анатолійович Тарасов, Віктор Васильович Рудий, Сергій Іванович Дубачинський, Володимир Петрович Рублик, Любов Анатоліївна Волошина, мешканці с. Андрійчикове.

До присутніх звернувся брат загиблого Захисника – старшого лейтенанта Хоменка Андрія Вікторовича, Олександр: «Шановні друзі, побратими, шановна громадо. Ми з вами проживаємо в дуже непростий час, як для нас самих, так і для нашої держави:

Сьогодні ми з вами зібралися, щоб вшанувати пам’ять і віддати шану загиблим Захисникам-Героям нашої держави України, а також увічнити їх імена в нашій пам’яті і вкарбувати їх навічно в цьому обеліску. Ми, батьки, рідні, близькі, друзі, брати, сестри, побратими і прості люди даної громади, ще раз згадуємо кожного загиблого поіменно, наших Захисників-Воїнів, які полягли тут 3 березня 2022 року внаслідок агресії нашого підступного, підлого і морально низького сусіда, який зі зброєю в руках прийшов на нашу землю нищити наші міста і села, вбивати нас. Для кожного з нас кожного дня ми повинні згадувати їх, наших Героїв, і про ту ціну, яку заплатили вони і продовжує платити наш народ за нашу свободу. Не існує правильних слів чи слушних моментів, коли йдеться про втрату близької людини, бо це зламані долі конкретних людей, які для своїх рідних були цілим Всесвітом і сенсом всього життя.

Ці полеглі хлопці – 10 соколів, цвіт української нації, славні нащадки козацького року – є прикладом героїзму, жертовності і патріотизму, як для нас з вами, так і для наступних поколінь українців. Співчуття рідним і близьким, які втратили синів, братів через цю війну. Як би це гірко не звучало, але, на жаль, Герої вмирають.

Вони здобувають вічне життя і вічну славу та слугують прикладом, духовним орієнтиром для нас і прийдешніх поколінь українців. Їх більше немає для тих, кому вони так потрібні живі. Схиляємо голови і розділяємо разом з близькими та рідними біль непоправної втрати. Дякуємо їм, нашим Героям, за найбільшу жертву, свідомо віддану своїй державі. Сьогодні саме так твориться історія і формується нація, якими буде захоплюватись весь світ.

Але пам’ятаємо, якою ціною відстоюється, виборюється наша свобода, незалежність, суверенітет і територіальна цілісність України. Жодна жертва не стане марною. Ми продовжуватимемо боротьбу до нашої Перемоги.

Стоїмо зі щитом, пам’ятаємо всіх, хто на щитах. На останок хочу окремо висловити слова вдячності від імені близьких, рідних всім, хто прибув на даний захід, хто доклав максимум зусиль для відкриття даного пам’ятника – це Валерію Анатолійовичу; хто попри тяжку втрату сина зібрався, організував зустріч для нас – це Івану Івановичу; а також хочу висловити подяку волонтеру Андрію та його команді і жителям села Андрійчикове за вашу гостинність. Дякую вам за те, що ви робили, робите і будете робити для нашої Перемоги. Слава Україні!»