“Зараз наші оператори БПЛА успішно знищують російських окупантів”: історія миколаївського волонтера, який допомагає ЗСУ, - ФОТО

Павло Кошковський до війни працював фотографом, а нині разом із друзями, з першого дня війни, активно допомагає ЗСУ. 

Редакція 0512 поспілкувалася з Павлом про складнощі у волонтерстві, потреби наших воїнів й розпитала про найбільший проект - заснування школи пілотів дронів-камікадзе. 

Початок війни

До війни Павло був фотографом та працював в IT-компанії. Батько та брат Павла також відомі у Миколаєві фотографи. Павло зазначив, що його родина має проукраїнську позицію. Ще з 2014 року він разом з братом та батьком знімали безкоштовно весілля військових та робили соціальну рекламу з портретами військових. 

24 лютого 2022 року Павло прокинувся від звуків вибухів, адже живе неподалік аеродрому Кульбакіно, який рано вранці атакували російські агресори.

Павло розповів, що у перші дні побачив оголошення про те, що потрібна була допомога у будівництві блокпосту. З часом миколаївець почав все більше спілкуватись з іншими волонтерами, вивіз свою родину у безпечне місце та включився у громадську активність.

- Я не мав будівельного досвіду, але мав здібності організовувати процеси. Тому на блокпостах ми почали активно взаємодіяти з військовими. Вони казали, що потрібно на укріплення - ми це доставляли і будували. Ці укріплення рятували фактично життя пацанам, як, наприклад, це було з блокпостом біля заводу “Сандора”. Після укріплення, туди наступного дня прилетів снаряд, і бетонні блоки врятували життя бійцям. Такий рух продовжувався у перші місяці, потім я з друзями почав допомагати конкретним підрозділам, з якими був у прямому контакті. Ми  вирішили зупинитись на тому, що будемо допомагати саме з забезпеченням та спорядженням, - пригадує Павло.

Павло відмітив, що разом з побратимами волонтерського фронту, йому було важливо забезпечити бійців якісною продукцією.

- Рік тому у нас була невелика команда. Кожен відповідав за свій сектор. Ми почали відшивати та робити власні бронежилети, які реально рятували життя бійцям. Був один випадок, коли ми привезли хлопцям броніки, а вони виявились трохи недоопрацьовані і одразу коли це виявили - забрали. Тому що це відповідальність в першу чергу за життя. Ти не можеш ризикувати чужим життям, - говорить Павло.

Волонтерство - це синергія

Павло говорить, що найбільше його надихають люди. За його словами, Миколаїв не просто носить місто-героя. В Миколаєві є багато волонтерських команд, які співпрацюють один з одним та намагаються підтримати один одного, адже ціль у всіх одна - допомога ЗСУ. 

Фото - Павла Кошковського

- За рік я виїздив з Миколаєва лише декілька разів, щоб побачити дружину. Так, фактично з початку війни весь час в місті. Ми працювали фактично як “Глово” для бійців: отримали запит, знайшли, відпрацювали, доставили. Але самому це все самотужки нереально робити. Я би сказав, що наша сила саме в людях. Це така синергія - коли ти допомагаєш комусь, і хтось підтримує тебе, - каже Павло. 

Зараз Павло віддається повністю волонтерству. Чоловік зазначає, що волонтерство під час війни немає певного графіку як робота в офісі. 

- Ми отримуємо запит. Перед тим, як цю річ дістати, потрібно її більш детально вивчити. Де вона продається, яка саме необхідна модель, протестувати її. Буває іідпрввдяжлш туди, де немає пошти та потрібно вирішувати питання логістики. Запити є різні. Це аптечки, плитоноски та підсумки, 12 тон щебню, купити дрон чи машину, знайти місце, де могли би помитись 80 чоловік, знайти 50 пар резинових чобіт, знайти матеріли для будівництва бліндажів - відмітив Паша. 

Чоловік зізнається, що за час війни бувають моменти морального вигорання. Павло скористався сеансами психологічної допомоги для волонтерів.

- Це були групи по 10 чоловік. Це були волонтери з всієї країни. Коли я почув схожі історії, то зрозумів, що не один такий. Війна дуже мене змінила. Я не розумію, як зараз деякі люди можуть жити абсолютно спокійним життям. Я засинаю із думкою про те, чи вдалось мені хоч щось зробити, щоб допомогти хлопцям, - говорить чоловік.

Про забезпечення ЗСУ

З початком війни Павло залишив свою основну роботу, щоб повністю віддатись волонтерству, адже воно потребує значної уваги, часу та зусиль.

Павло говорить, що основне джерело фінансування допомоги ЗСУ - це збір пожертвувань від людей. І часто суми, які необхідно зібрати, є досить значними.

Павло додає, що часто, виставляючи якийсь пост, він намагається донести про важливість закрити запит бійців ЗСУ, і що донати надходять по різному.

- Я помічав, що коли ставались обстріли, то люди частіше починали донатити. Тому що вони розуміли, що війна триває, що вона близько, ніж здається насправді. Наприклад, для нормального функціонування одного бійця - потрібно від 5 до 10 людей забезпечення. У нас зараз близько мільйона бійців воюють. Якщо бійці не втомились, про яку втому можемо говорити ми? Тил має бути таким же сильним, як і фронт, - зазначив Павло.

Павло вважає, що постійні та численні запити бійців - не наслідок недопрацювання зі сторони держави. Тому волонтерство - це зараз скоріш не поклик серця, а необхідність. 

Про створення школи пілотів дронів-камікадзе у Миколаєві

Наразі Павло разом зі своїми друзями та знайомими зосередили увагу на існуванні школи пілотів дронів-камікадзе. Павло створив школу разом зі своїм другом Антоном Тодоровим на базі громадської організації “Навчальний центр БпЛА “Таран”.

Запити на навчання пілотів від різних військових бригад почали поступати ще торік, каже Павло. Його товариш Антон займався управлінням дронами професійно ще до війни, тому волонтери спробували розширити свої можливості та створили школу.

Чоловік зізнається: найбільша складність під час створення школи - дефіцит ресурсів.

- Частина коштів, які ми вклали, були донати, частина - власні заощадження. Так само із обладнанням. Щось принесли своє, частину обладнання дали в оренду, частину техніки надала миколаївська IT команія, інше нам надали на пільгових умовах, можна сказати. З приміщенням та технікою, де можуть, нам допомагають люди, які дають нам знижку чи відтермінування. Насправді, ми ще потребуємо додаткового обладнання - його не вистачає, – каже Павло.

Павло розповів, що навчання проходить у три етапи. Перший - теорія та симулятори. Хлопці навчаються проходженню траси на комп’ютері. Наступний етап - політ на навчальних дронах, які мають менший формат, ніж звичайні і є протиударними. Третій етап - полігон. Там військові відпрацьовують навички на більших дронах, на яких літатимуть уже на фронті. На кожному етапі учень має скласти іспит та підтвердити свої знання та вміння, – зазначає волонтер.

Миколаївська школа пілотів вже випустила шість потоків. Наразі пілотів готують для південного й східного напрямків. Зараз попит на навчання пілотів виріс, тому волонтери працюють фактично у кілька змін. 

- Зараз ми маємо сьомий потік учнів. Школа вже приносить перші результати. Наші випускники надсилають відео успішного застосування та ураження у ціль. Ми ще намагаємось розробити для хлопців додаткові засоби підсилення зв’язку, удосконалити їх дрони під певні задачі. Крім того, стараємось створювати для випускників дрони-камікадзе. Тобто розвиваємось і технологічно, - резюмував Павло.

Після закінчення війни Павло мріє поїхати у відпустку, а зараз - допомогти нашій армії виграти цю війну.

Фото - архів героя

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів