“Під прицілом”: історія операторки дронів, яка нищить російських окупантів у складі 79 бригади на сході країни, - ФОТО

За останній місяць українська армія мала успіхи на півдні України, у той час як ситуація на сході залишається напруженою. Бійці 79 миколаївської штурмової бригади від самого початку війни тримають оборону на Донеччині та пройшли ряд запеклих боїв. 

Редакція 0512.ua поспілкувалася із захисницею на псевдо “Руна”, яка розповіла про власний шлях проходження служби та важливість ролі оператора дронів на фронті. 

На шляху до мрії служити у ЗСУ

Я народилася я у місті Кам’янське на Дніпропетровщині, а виросла у місті Новомосковську. У дитинстві я займалася танцями, потім - спортом. Спорт дуже закалив мій характер. Спочатку я захопилась карате, пізніше – боксом. На першому плані у мене були змагання, а потім – вже навчання.

Я поступила на навчання до Придніпровської державної академії фізичної культури та спорту. Ще під час навчання, я працювала баристою біля "Дніпроарени". Тому я бачила як відбувалися заворушення у 2013-2014 роках, коли проросійсько налаштовані люди намагалися робити заворушення.

Після навчання в академії, я вирішила спробувати себе у роботі в Нацполіції. Я хотіла рости, тому пішла служити до лав ЗСУ. Але просто займатись паперовою роботою – не про мене.

Перші місяці служби, я втягувалась, просто допомагала по справах у частині. Попереду на мене чекали три місяці навчання у центрі Десантно-штурмових військ. Мені було цікаво все, я старалась розбиратись у кожній деталі. А також важливо показати, що я не просто дівчина, яка може тільки копирсатись із паперами.

У мене був хлопець, який служив у 25 бригаді. Він тоді служив у зоні АТО/ООС, їх літак на Луганщині збили сепаратисти. Це була справжня трагедія. Тому я вирішила пов’язати свою службу саме з ДШВ.

Початок війни

За тиждень до початку війни, ми відчували, що має щось статись, тому що загалом в країні була дуже напружена атмосфера. Варто відмітити, що дівчата у нас не панікували, а одразу взяли себе в руки. Тоді я напросилась у оборону групу та несла вахту на вулиці, ще було досить холодно, особливо вночі. Україну в той період в основному бомбили "Калібрам", а ще росія досить часто застосовувала свою авіацію.

На мій погляд, в ЗСУ мають давати більш ширший перелік вакансії жінкам, щоб не дивлячись на стать, якщо дівчина вияве бажання спробувати свої сили на фронті, то їй давали таку можливість. Мені довелось докласти зусилля, аби мене почали побратими та командири сприймати як бійця в першу чергу.

Дрон - це наші "очі"

З дня вторгнення, я просила керівництво перевести мене на бойову посаду. Влітку, у командира мого підрозділу, з’явився перший маленький коптер. Він мені його дав, і я почала освоювати. Зазначу, що до того моменту, я не мала справи із дронами. В один день, на полігоні, зібрали спеціально операторів, і я туди також потрапила. Я тоді подумала: "Ого, можливо, це саме мій той шанс займатися цим". Я навчилась управляти дроном, корегувати вогонь, вичисляти координати.

На тому етапі війни, був великий попит на операторів дронів. Я навчалася управляти різними коптерами. Коли я потрапила в гарячу зону бойових дій, то на перших бойових завданнях я була більше коригувальником вогню. Згодом, я освоїла й БПЛА, які ми називаємо "крила".

Зараз коптери та БПЛА – це фактично наші очі. Практично на кожному бойовому виході потрібні ці очі. Взяти, наприклад, міномети, вони стріляють на відстані від 5 кілометрів і якщо місцевість має певні особливості, як перепад рельєфу або це якісь будівлі, для вдалого пострілу звичайної оптики замало. Завдання корегувальники – вичислити координати розриву, типу 50 метрів вліво, вправо або вище чи нижче.

Також одним із завдань операторів є прикриття бойової групи. Це безпека військових. Особливо, якщо це відбувається вночі. Хлопці не завжди бачать, що відбувається попереду них. Знову ж приклад – за два будинки може скриватись група противника, тобто їх чекає засідка. Вчасно помітивши їх, я зможу зберегти життя бійців таким чином.

Наразі частіше за всього коптери застосовують для розвідки. Щоб мати ціль – потрібно вивчити місцевість та знайти ворожі об’єкти та місця дислокації противника.

Дрон та "крила" виконують фактично одні й ті  самі задачі. Перевага БПЛА у тому, що він може літати довше та далі, а ще вище, і як правило "крилами" шукають більш жирніші цілі. Перевага коптера у тому, що він менше, більш праворніший і його не так, насправді, не так легко збити з автомати.

Про різницю між нашими та ворожими "пташками"

У рашистів немає таких якісних БПЛА, як у нас. Й коптери у них класом нижчі. Але противник починає розуміти цінність якісних дронів, останнім часом, я почала помічати, що все частіше зустрічається подібні моделі до наших. І це прямо здивування. Вони щось мудрують: десь можливо купують, щось придумують й самі. Недооцінювати ворога не можна.

Робота оператора залежить ще й від погоди. Вітер, дощ чи сильний холод не дають повноцінно працювати. Якщо казати за роботу на нашому напрямку, то це щось нагадує перетягування канату, то ми їх, то вони нас. Наразі йде активна фаза війни, дрони мають постійно бути в повітрі, тому їх також чимало потрібно. В ідеалі, щоб кожен підрозділ та навіть невелика позиція мали свої "очі". Ми стараємось працювати цілодобово, й вдень, й вночі. Ворог не буде питать нас "коли зручно напасти".

Буває так, що коли ми працюємо, то як правило кожен стежимо за своєю ділянкою, і коли я помічаю, що груп противника може бути декілька, то просто фізично за всіма не зможу слідкувати. А якщо буде пересування техніки, то я буду слідкувати за технікою, бо вона може завдати по нам більшого удару. Тому в ідеалі потрібно працювати по парам. Ще дрони можуть наносити точечні удари по ворожим позиціям, коли так працюємо, то це адреналін такий. 

Фронт

Найважче зараз для мене – це практично відсутність відпочинку та морози. Переносити морози на позиціях ще те випробування.

На фронті кожен день по суті виживання. Бували й гарячі моменти. Якось я просто несла чергування на "пташці". Тоді це був досить далекий політ на найдорожчому нашому дроні та помітила, що на хлопців йде колона танків та БМП. Я бачила як наших крили "Градами", як по нашим стріляли "Солнцепеком" та фосфорними снарядами.  Це дійсно страшно та боляче. Мені доводиться це бачити.

Про майбутнє

Мені здається, що наше покоління порівняно зі старшим все ж таки більш безтурботне. Найбільше, що у нас до війни було це кілька революцій та ковід. Війна всіх нас навчила цінувати звичайні блага як газ, вода, світло та тепло. Зараз навіть радість для бійців – банально покупатись під гарячою водою. Ніхто із нас не міг подумати про те, що наше покоління застане ці пекельні випробування. Життя має найбільшу цінність.

Коли Україна здобуде Перемогу, то ми маємо все одно подбати про укріплення свого суверенітету. Тобто про забезпеченість армії дійсно на найвищому рівні. Потрібно модернізувати її, зробити більш сучасною. Ми маємо зірвати "совок" з коренем.

А ще нам потрібно бути більш єдними ментально: щоб людина, яка живе на заході України, розуміла, що бійців все одно потрібно підтримувати й на сході, тому що якщо не зупинити ворога тут, то він просто піде далі. Сподіваюсь, що всі будуть пам’ятати й про жертви наших хлопців. Ціну нашої свободи, за яку ми платимо кров’ю.

Ми розуміємо, де ми знаходимось, і що ми маємо робити. Розуміємо, що завтра нас може не стати. Війна навчила жити нас на повну: не соромитись своїх почуттів, зізнаватись в коханні, одружуватись, не шкодувати грошей на речі, які давно хотіли придбати.

Ми часто ділимось один з одним думками про це в окопах. Особисто я хочу після війни, купити якийсь будиночок в Карпатах, щоб там була тиша та спокій. Завести там собаку, пройти курси кінолога та рятувати життя у цивільному житті. Просто мрію про Перемогу та відпочинок. 

Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів