15 травня в Миколаївському національному університеті ім. В.О. Сухомлинського відбудуться вибори ректора. Головними претендентами на цю посаду є дві людини: народний депутат України Тарас Кремінь і викладачка історії української літератури Оксана Філатова. Перше ім’я в миколаївських ЗМІ зустрічається доволі часто.
0512 познайомився поближче з другою кандидаткою — ми розпитали Оксану Філатову, що б вона хотіла змінити в МНУ, як вона прийшла в професію, і які основні проблеми наразі є в університеті.
Чому Ви обрали саме цю професію?
Я з дитинства мала творчі нахили. Захоплювалась читанням. Якісь замріяні світи собі малювала. А ще темперамент. Наприклад, холерики більш придатні для активної, стрімкої діяльності, а от меланхоліки – здебільшого творчі натури, реалізують себе в науці та мистецтві. Сангвініки можуть стати чудовими організаторами. Викладач, як для мене, це і організатор, і в той же час це людина, яка займається активною діяльністю.
Скільки років Ви вже працюєте в університеті?
Я почала свою роботу ще під час навчання в університеті. На 4 курсі я почала працювати в школі. Тоді, у 80-ті роки був брак учителів української мови і літератури і мене запросили викладати українську мову і літературу у школі №19. Згодом, після закінчення університету, мене перевели в школу №55.
Коли я певний час пропрацювала в школі, одна з викладачів запропонувала мені вступати до аспірантури, але я обрала інший шлях. Я вийшла заміж. І сімейне життя для мене стало пріоритетом.
А вже в 1991 році я прийшла працювати на кафедру української літератури. І працюю цього часу.
Що Ви відносите до найбільш значущих здобутків університету? У чому, можливо, були певні прорахунки?
Дуже часто говорять про те, що наш університет найстаріший в Миколаєві. Це правда. Але старість це поважний вік. Що здобув університет за роки незалежної України? Він переріс статус педагогічного інституту, який я власне закінчувала, і став спочатку педагогічним університетом, потім університетом.
Готуючи і навчаючи студентів, ми настільки захопилися, що не створили фундаменту для розвитку, щоб наші викладачі, студенти з величезними досягненнями залишалися в університеті. І тому велика частка потужного наукового складу університетів Миколаєва – це наші випускники. На жаль, не змогли, чи не захотіли, щоб наша професура мала можливість реалізовуватися саме в нашому університеті. Ми не змогли побороти антитред педінституту.
Відповідно, у нас спосте6рігається і зменшення кількості студентів. Я відразу говорю, що є як і внутрішні виклики, так і зовнішні. Не збалансована кадрова політика, багато проблем. І їх варто вирішувати. Якщо їх сьогодні не вирішити, то університету може не бути.
Надзвичайно контрасні є проблеми. З одного боку – це класний, достойний кадровий склад, який проштовхує наукові досягнення, який має результативні досягнення. З іншого боку – бідна матеріальна технічна база.
Які Ви бачите зміни в університеті?
Я б чітко для себе визначила, як стратегічні цілі так, і шляхи досягнення цих цілей. Я б сказала, що найперше треба почати із системи управління університету. Маючи потужний інтелектуальний потенціал він не має можливості розвиватися. Такого засилля бюрократії, яке сформувалось за останні десятиліття, я раніше не спостерігала. Коли, даруйте, професор стоїть під кабінетом якогось структурного підрозділу і чекає аудієнції - такого не має бути. Тому, я вважаю, що потрібно змінити систему управління університетом. Провести децентралізацію влади. Надати більше автономії інститутам, а у нас, на жаль, залишився тільки один інститут.
Також потрібно впроваджувати прозору систему фінансування, управління і звітності. Звичайно з обґрунтованим розподілом коштів. Щоб не було так, як є сьогодні: викладачі отримали грант, а розпоряджатися грантовими коштами не мають ніякої можливості.