“Гасити пожежі в душах людей”: як працює миколаївський психолог ДСНС під час війни, - ФОТО

Сьогодні Володимир Слівінський - начальник відділу соціально-гуманітарної роботи та психологічного забезпечення ГУ ДСНС України у Миколаївській області, перебуває на передовій психологічного фронту. Його завдання - не лише підтримка цивільних, які пережили обстріли, а й стабілізація стану самих рятувальників.

Володимир навчався у Харкові, в Університеті цивільного захисту, де готували саме кризових психологів. З 2013 року чоловік працює у ДСНС. У розмові з журналістами 0512 він поділився особливостями роботи, найбільш болючими історіями, методами стабілізації постраждалих та власною боротьбою з емоційним вигоранням.

“Гасити пожежі в душах людей”

Володимир Слівінський виріс у селі. З дитинства спостерігав із цікавістю за пожежними машинами та роботою рятувальників. Коли настав час обирати професію, чоловік хотів доєднатися до війська, проте обрав інший шлях. 

Думав йти до армії, але мій батько досить довго служив в армії й відмовив мене. Але все одно дисципліна і загартування були з дитинства. Тож я пішов у ДСНС і обрав саме направленість екстремальної та кризової психології, оскільки бачив вже тоді необхідність - людині треба розмовляти та під час надзвичайних ситуаціях треба не тільки гасити пожежу ззовні, але й гасити пожежі в душах людей, особливо постраждалих.

Володимир додає, що пожежників також інколи потрібно підтримувати. Їх необхідно направляти на такий шлях, щоб вони не були деструктивними самі для себе, після того, що вони переживають.

До повномасштабної війни - тренінги, після - постійні виїзди. 

До повномасштабного вторгнення психологи ДСНС були здебільшого залучені в організації свого особового складу. 

Тобто ми з ними більше займалися. Розглядали як вони переживають травматичні події, працювали, щоб вони не переносили роботу на сім'ю, могли абстрагуватися. Здебільшого це були заняття, навчання, психоедукативні заняття, тренінги. Але водночас у Миколаєві були випадки до повномасштабного вторгнення вибух газу в багатоповерховій. В таких місцях ми також працювали, і ми були, загалом, готові. Також ми брали участь у евакуаціях зі сходу з 2014 року.

Повномасштабне вторгнення рф на територію України внесло коригування, безпосередньо, і в роботу психологів  ДСНС. Роботи стало, говорить Володимир, набагато більше.

Ми не сидимо взагалі на місці. Нас на Миколаївську область у ДСНС два психологи лише. Тому ми літаємо по всій області, де прильоти, ворожа агресія, соціальні якісь заворушення. Та й самому особовому складу також стало набагато тяжче, оскільки роботи додалося. Вони також через небезпеку хвилюються за свої сім'ї.

Цілодобова готовність: як виглядає типовий день рятувального психолога.

Щоденно  Володимир Слівінський перевіряє психологічний клімат у підрозділах, проводить тестування кандидатів, готує рятувальників до виїздів у Снігурівку, Очаків та на інші деокуповані та прифронтові території. А також - завжди готові для реагування на небезпечні події. 

Водночас, кожен день, перевіряється спорядження, яке повинне бути у психолога при виїзді на “прильоти” або надзвичайні ситуації. Валіза психолога, наше спорядження. Так майже кожен день. Завдання змінюються, залежно від потреб нашої служби. 

Як це - приїжджати після обстрілу?

Інформація про обстріл надходить до координаційного центру. Якщо є загиблі чи поранені - збирається спорядження, виїзд на місце. Психолог або виставляє намет екстреної допомоги, або працює безпосередньо на місці події.

Ми одразу проводимо розвідку - хто потребує допомоги. Якщо все проходить без постраждалих та загиблих, то виконуємо функцію “аля проведи додому”, який в аварійному стані від “прильоту”, щоб вони могли зібрати свої речі першої необхідності, направити їх до органів влади, адміністрації, які надалі вже будуть надавати їм допомогу. Також проводимо стабілізацію стану усіх тих людей, які були на місці цієї ситуації. Ми маємо зупинити цей процес, так щоб людині повернути представлення й уяву контролю над ситуацією, своїм життям. І тоді цей синдром розвиватися не буде.

Після надання першої екстреної психологічної допомоги постраждалих передають психологам організацій чи благодійних фондів, які можуть супроводжувати людей далі. Тобто, психологи ДСНС працюють тут і зараз. 

Людські реакції на війну: від шоку до зібраності

Володимир Слівінський зазначає, що емоції людей з якими доводиться стикатися після чергових ворожих обстрілів, за три роки змінилися. Спочатку це були шоковий стан або істерики. 

Оскільки людям ситуація була незрозумілою, адже я теж не міг сприйняти те, що у 21-му сторіччі може таке відбуватися, були такі реакції.  На даний час більше вже можна відносити як не розпач, а щось таке посередині, між неприйняттям ситуації, гнівом і вже трошки в іншу сторону, коли людина це сприймає як нормальне. Звісно, є страх. Апатії ми бачимо мало, і ступорів, на щастя, також бачимо мало. Наші люди вже зібрані. Я  зараз говорю як за цивільне населення, так і за співробітників ДСНС. Вони вже розуміють, що відбувається і з ними трохи легше працювати на цей час.

Ніч під завалами - і біль втрати.

Одна з історій, яка назавжди залишиться в пам’яті Слівінського - порятунок хлопчика після прильоту в багатоповерхівку.

Хлопчику було 11 років. Його притисло плитами. Я був поруч і швидко приїхав. Наші рятувальники встановили з ним контакт, він відповідав, коригував їх. До ранку його дістали, передали “швидкій” - але в лікарні він помер. Це важко. Дуже важко, коли ти людину рятуєш, говориш із нею - і все одно втрачаєш. Навіть якщо знав її лише 15 хвилин, вона стає тобі як рідна.

Також психолог згадує трагедію, яка сталася внаслідок ворожого ракетного удару по будівлі Миколаївської ОВА. Тоді під завалами загинули 37 людей, ще понад 30 отримали поранення.  

Ми там працювали як психологи, так і просто рятувальники. Оскільки ми розуміли, що робочих рук може не вистачати, тож брали просто інструменти з нашими рятувальниками й долучалися до ліквідації на місці завалів і розбирали ці конструкції. У нас за час війни дуже стерлась оця ієрархія звань. Полковник, лейтенант чи рядовий - ти мусиш виконувати наш девіз: “Запобігти, врятувати та допомогти”. Все решта - неважливо.

Як зберегти рівновагу у вирі болю.

Володимир Слівінський

Робота психолога - це щоденна емоційна напруга, і важливо мати свої способи відновлення. 

Мені трошечки пощастило в цьому плані, оскільки хобі в мене багато, по трохи, але багато. Я і на гітарі граю, і в групі грав на декількох інструментах. В письменстві допомагав. Я сам з села, у мене є приватний будинок, який, звісно, розбомблений, на жаль, але там є куди прикласти руку і є як відновлювати. Я знаходжу себе в чомусь і абстрагуюсь.

За словами Володимира, ключ до емоційної витримки - це досвід:

Самоконтроль - це досвід. Хай там як, всі ми люди і всі, а психолог - це тим паче як губка, яка сприймає цей біль на себе. Якщо ти не розумієш болю, якого відчувають люди, ти їм ніяк не допоможеш. Тому ми повинні все ж часточку всього цього болю виносити на себе. Водночас ти повинен вміти абстрагуватися настільки, щоб не втратити контроль над ситуацією. Воно приходить з досвідом. Контролювати себе можна, цьому треба вчитись, але тільки в бойових таких обставинах, інакше ніяк. 

Перемога - мотивація психолога не зупинятись навіть у найважчі дні. Чоловік зізнається: головне - відчуття відповідальності. 

Я дуже змучився задавати собі питання, чому це повинен робити я. А потім я питаю себе: “Чому не я? Якщо не я, то хто?”. Так і кожен з наших. Зараз всюди тяжко. Але здаватися не можна. Треба працювати далі.

Проте найцінніша нагорода для Володимира Слівінського - не медаль, а визнання наставників.

Коли я навчався у Харкові, у нас був дуже серйозний професорсько-педагогічний колектив. Ті методики, яким вони мене навчали, я їх модернізував і використовую. І коли мені почали телефонувати мої викладачі й говорити: "Який він молодчага. Ми б, мабуть, зробили інакше, ще по-старому". І от для мене це була така нагорода. Це краще, ніж будь-які державні нагороди. Це круто було, коли людина з таким авторитетом і з таким багажем знань й досвідом, говорить мені, що: “Ти зробив краще”.

Робота психолога-рятувальника - це не лише про допомогу іншим, а й про постійну роботу над собою. Володимир Слівінський щодня балансує між співчуттям і витримкою, між болем і професійною холоднокровністю. І попри все, він знаходить у собі сили не просто виконувати свою роботу - а бути тим, хто підтримує інших у найважчі моменти. 

Фото надало ГУ ДСНС України у Миколаївській області.

Ця стаття/матеріал стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією”.

Нагадаємо, рятувальник на Миколаївщині витяг із вогню літнє подружжя.