“Щоб когось звільнили, треба за них боротися!”: чому миколаївці долучаються до акцій-нагадувань про військовополонених, - ФОТО

Щотижня у центрі Миколаєва рідні полонених українських захисників та небайдужі містяни виходять на мирну акцію, щоб нагадати, що наші воїни вже тривалий час перебувають в полоні у терористів. 

Редакція 0512 неодноразово розповідала історії людей, які чекають з ворожого полону своїх рідних та близьких. Цього разу ми поспілкувались з учасниками акції, які приходять підтримати близьких військовополонених, але не мають рідних у ворожому полоні. Яка їх мотивація, що підштовхує учасників щотижня долучитись до акцій? 

Волонтерка Христина пригадує, що спочатку до акцій, на яких збирались рідні військовополонених, доєднались місцеві волонтери, які постійно спілкуються з військовими та проживають ситуації безвісти зниклих та поранених. 

У 2022 році до нас, як волонтерів, поступив запит на одяг та господарчу продукцію. Повинен був відбуватися обмін військовополоненими й необхідні були речі для хлопців. Ми тоді зібрали рюкзаки з речами, солодощами для звільнених і це був перший досвід роботи з полоненими. Адже дівчина, з якою ми комунікували, щоб зібрати необхідні речі, також пережила полон. Згодом вона розповіла мені свою історію і тоді я почула про велику кількість жахіть, які переживають військовополонені. З часом ми дізнались про акції, які проходили в Миколаєві. Адже тоді на них збирались лише рідні полонених і інформації про їх проведення майже не було. Спілкуючись зі звільненими полоненими ми розуміли, що потрібно, щоб світ більше бачив цю проблему. Ми почали приходити на акції та це долучення стало стабільним.

Христина зазначає, що коли, хоча б один раз, людина поспілкується зі звільненим з полону, то одразу з'явиться мотивація підтримувати подібні акції.

Для того, щоб розуміти яка мотивація, треба спілкуватись зі звільненими з полону, а щоб спілкуватися, треба, щоб когось звільнили, а щоб когось звільнили, треба за них боротися!

Волонтерка Олена долучилась до акцій-нагадувань на підтримку військовополонених та безвісти зниклих українських військових ще на початку зародження заходів. До цього, деякий час, жінка перебувала за кордоном і там стала однією з організаторів акцій на підтримку України в Німеччині. 

У Франкфурт-на-Майні ми робили акції, збирали донати. На День Незалежності на площі ми зібрали 5 тисяч українців, пройшлись маршем і це було потужно. Коли повернулась в Україну, то одразу доєдналась до наших місцевих активістів і завжди активно беру участь в акціях. Я веду власні соцмережі, де завжди закликаю доєднуватися і показує на своєму прикладі показую, що не важливо - холодно, діти. Це все "відмазки", адже завжди можна знайти годину свого часу, щоб показати свою небайдужість. 

У Олени немає нікого з рідних в полоні, але вона дотримується позиції - “вони всі наші”: 

Коли ти себе ідентифікуєш як українець, то кожен воїн - рідний. Адже вийшло так, коли вони відбивали наші міста, ми говорили: “Ви наші герої”, а коли хлопці потрапили в полон, то потрібні залишились лише своїм сім'ям. Так не має бути! Моя мотивація приходити на акції, щоб показати своїм прикладом, що це необхідно та важливою Зокрема, підтримати сім'ї та показати їм, що вони не одні. 

Жителька Миколаєва Юлія також долучилася до акцій-нагадувань з самого початку, як тільки їх почали проводити у місті. Жінка пригадує, що ще рік тому, до акцій долучалось не там багато людей, як сьогодні. 

Є деяка кількість людей, які постійно приходять на акції. Ми вже роззнайомились між собою. Раніше нас було набагато менше. Зараз все більше людей підтягується, всі стоять один біля одного. Багато автомобілів почали сигналити, щоб підтримати. Дуже приємно коли сигналять тролейбуси, комунальні автобуси, “маршрутки”. Люди починають це приймати та розуміти. Немає сорому в тому, що ти підтримав. 

Юлія підкреслює, що у неї немає нікого з рідних в полоні, але у неї там всі. 

У кожної людини є гарна якість - людяність. Ми вміємо співчувати. Коли стосується чужого болю, або родин, які ти знаєш і розумієш, як вони цей біль переживають, то це підіймає на такі кроки, як підтримка. Ми можемо підтримувати один одного у вузькому колі знайомих, але країна у війні. Ті хлопці, які зараз в полоні чи на фронті, вони стали на захист нашої країни, зокрема, і мене. Ми маємо їх підтримувати так, як вони захищають нас. Ці акції висвітлюються в ЗМІ, на сайтах державних структур, у соцмережах, військові бачать цю підтримку.

Психолог Ірина сьогодні працює в одній з організацій та допомагає людям, які пережили окупацію, тортури, полон, насилля і втрати. 

З 2014 року жінка працювала з військовослужбовцями, які перебували в полоні та пережили катування. Вона підкреслює, що дізналась від них чимало страшних історій і тому сьогодні її мотивація долучатись до акцій - це мета повернення всіх військовополонених додому. 

Ми, як психологи, сьогодні навчаємо внутрішньо переміщених осіб проживати життя зараз і не відкладати на потім. Я помічаю, як багато людей проживає своє життя зараз, проходячи мимо і не дивляться на учасників акцій, які стоять з плакатами. Хтось йде в салон краси, хтось в кавʼярню, хтось ще кудись. Я також жінка, маю дві роботи, постійно їжджу в Херсонську область,  допомагаю дітям з інвалідністю, займаюсь волонтерством, у мене також є дитина. Але я встигаю зробити усі свої життєві справи та виділити годину, щоб долучитися до акції й підтримати. Я хочу звернутись до людей і підкреслити, що ви зараз маєте багато комфорту, але не забувайте, хто вам його дає! Тому лагідне нагадування - у нас щотижня проходять акції, прийдіть і підтримайте.

Волонтерка Ірина, яка працює в одному з благодійних фондів, також почала долучатись до акцій-нагадувань на підтримку військовополонених ще із початку їх заснування. Жінка підкреслює, не зважаючи на те, що вона немає нікого з рідних в полоні, у неї завжди є мотивація бути присутньою на акціях: 

Моя мотивація - це підтримка. Адже приходять родини - діти, дружини, бабусі, матері. Я вважаю, вони бачать, що вони не самі, є підтримка, про них не забули, не забули їх дітей, батьків та чоловіків. Один в полі не воїн. Потрібно більше людей, адже це показує нашу цілісність, єдність, що ми один за одного переживаємо, що ми хочемо, щоб усі були разом.  Щоб кожен міг обійняти своїх рідних, яких довгий час не бачив.  

Волонтерка Христина зазначає, що щотижня є стабільна кількість учасників, які приходять підтримати військовополонених та їх родини. За її словами, тішить і те, що люди почали розуміти про що акція. Адже до цього проводились мітинги та різні заходи, які не стосувались теми військовополонених.  

Христина підкреслює, що досить часто люди плутають терміни “акція” та “мітинг”. Вони сприймають захід, як протест проти влади. Насправді ж, проведення акцій - це звернення до світу з нагадуванням про полонених, які не мають змоги попросити за себе:   

Коли люди називають акцію мітингом, вони психологічно сприймають, що це протест проти влади. Ми постійно нагадуємо, що це акція на підтримку військовополонених та безвісти зниклих. Чому це акція? Тому що це мирне скупчення людей, яке не дає світу забути про полонених. Саме світу, не владі. Люди нагадують про тих, хто не може за себе говорити. У полонених немає можливості попросити, щоб їх звільнили з того пекла. Ми є голосом полонених. Адже якщо про них не говорити, про них забудуть.

Нагадаємо, що акції проходять щонеділі. Кожен може прийти та стати голосом військових, які захищаючи кожного українця, сьогодні переживають катування та голод у російському полоні. Детальніше про проходження акцій в підтримку військовополонених ТУТ.

Фото надали учасниці акції