“Вона рятувала життя та воювала на рівні з чоловіками”: історія полеглої бойової медикині з Миколаєва, - ФОТО

Анна Борисова народилася та виросла у Миколаєві. У 2023 році жінка добровільно долучилася до одного із підрозділів ССО, де працювала бойовим медиком. У вересні 2024 року Анна загинула на островах в Херсоні, де на польовий госпіталь російські окупанти скинули кілька КАБів.

Редакція 0512 у День Захисниць та Захисників, 1 жовтня, розповідає історію медикині з позивним “Сова”, яка пожертвувала найвищою ціною - власним життям, аби її рідні та інші українці могли мати свободу та волю вдома.

Рідна сестра полеглої захисниці - Світлана Кускова розповіла, що Анна мала з дитинства сильний характер. 

Анюта з самого дитинства мала такий знаєте, сталевий характер. Якщо вона приймала якесь рішення, то воно не було непохитним “Сказано - зроблено”. До війни вона працювала наглядачем в жіночій колонії на Дніпропетровщині. У цивільному житті вона мала не одну відзнаку. Коли Аня озвучила про своє бажання піти до армії, то це трохи здивувало, - говорить старша сестра захисниці.

Світлана згадує, що Анна була сталевою на роботі та зі своїми трьома дітьми - геть інша, ніжною та м’якою мамою. 

Коли Аня переїхала на Дніпропетровщину, в Кам’янське, то ми не часто бачились, але постійно були на зв’язку. Ми з сестрою були дійсно близькими людьми. Я ще є хрещеною її дітей, - каже Світлана.

Коли почалось повномасштабне вторгнення росії, то Анна прийняла рішення відправити дітей до матері та сестри у Миколаїв, а самій відправитись на навчання та долучитись до оборони на фронті. Жінка служила в евакуаційному підрозділі ССО на Херсонщині та врятувала не одне життя. Родина Анни не покидала Миколаїв навіть під час щоденних обстрілів у Миколаєві. Світлана говорить, що триматись разом та не виїздити з міста було свідомим рішенням.

У нас в родині була єдина та непохитна думка, що це наше місто, наша земля й ми нікуди тікати не будемо. Ми вірили в те, що місто втримають. Звісно, що було моментами страшно й на щастя ми мали добре укріплений підвал, де часто ховались. Коли Аня змінила форму, то діти це не сильно помітили, адже вони звикли те, що мама працює у формі. Вони нею дуже пишаються, всім розповідали, що вона захисниця, - відмітила Світлана. 

За словами Світлани, сестра зайвого не розповідала, щоб не хвилювати рідних, але моментами все ж таки ділилась тим, що відбувається довкола. 

Інколи я їй казала, що можливо варто демобілізуватись, але ж це не про Аню. Вона була сильною та впертою. Коли мала відпустки, то приїздила додому та проводила весь час з дітьми. Навіть встигли на море з’їздити. Вони були її головною мотивацією піти на фронт. Вона хотіла, щоб вони мали вільне та безпечне майбутнє, - відмітила сестра полеглої захисниці.

16 вересня 2024 року родина отримала сумну звістку з фронту. Родині повідомили, що Анна загинула 14 вересня в Херсоні від прямого влучання керованої авіаційної ракети. У той день росіяни запустили кілька КАБів на госпіталь, де перебували поранені бійці, яких рятувала Аня.

Хлопці розповіли, що було три удари й третій був влучний. Завали розбирали дві доби. Ми її ховали в закритій труні у Миколаєві. Було багато людей, поховали з всіма почестями. Найболючішим лишається те, що ми досі не сказали про загибель Ані її дітям. Ми працюємо наразі з психологами над цим питанням. Старша донька Анни має діабет, найменше хвилювання для дівчини може завдати шкоди. Сказати, що невимовно боляче від втрати - нічого не сказати…, - каже зі сльозами на очах сестра медикині. 

Світлана працює над оформленням опікунства над дітьми. Говорить, що наразі - вони головний стимул триматись, не впадати у відчай та попереду цілий ряд бюрократичної тяганини. 

Найстаршій Таїсії 11 років. Вона полюбляє гуманітарні науки та малювати комікси. Середньому Сашку 9 років. Він обожнює велосипеди, самокати, скейти. Хлопчик обожнює ганяти, нещодавно йому гіпс зняли тільки. Його тягне до спорту та руху, мріє стати футболістом. Наймолодшій Надійці лише 3 роки.. Вона постійно питає за маму, наче щось відчуває, - розповідає з теплом Світлана. 

Сестра полеглої захисниці відмітила, що діти чудово знають все про війну, хто такі російські окупанти та чому вони для нас вороги. Нині Світлану чіпляє, коли люди заглиблюються у чвари, забуваючи про війну й те, що гинуть не тільки чоловіки на фронті, але й дівчата. 

У нас на початку вересня помер тато. Аня приїздила на поховання та мусила їхати на службу. Її загибель став новим ударом для нас всіх, це горе для родини. Найболючіший момент в житті. Наші воїни, і хлопці, і дівчата, гинуть щодня. І люди часто про це забувають я бачу. Після її поховання, я замовила молитву у церкві за Аню. Там є ціла черга, яка розписана на весь день - молебень за загиблими захисниками.  І це лише одна церква, а скільки їх по місту, в Україні, уявляєте? А скільки прапорів на цвинтарях?, - із болем каже Світлана.

Анні Борисовій було всього 37 років. Жінка мріяла про спокійне життя для своїх дітей та щоб її рідне місто залишалось вільним. Анна воювала на рівні з чоловіками та врятувала не одне життя. Без матері залишилось троє дітей, й найменше, як каже сестра полеглої захисниці, що ми можемо зробити - це пам’ятати ціну, яку платить країна за свободу та цінувати те, що маємо щодня.

Фото - архів родини.