Ми обрали шлях допомоги: як члени миколаївської ГО стали волонтерами та підтримують свій мікрорайон, - ФОТО

З початку повномасштабного вторгнення і по цей день неабияку роль відіграють миколаївські волонтери, які надають допомогу не лише військовим, а й цивільному населенню. Волонтерство - це не для всіх. Та й ніхто і не зобов’язаний ставати волонтером, бо так треба. Але ж є і ті, хто вибрав шлях допомоги тим, хто її потребує.

З 2017 року у Миколаєві діє ГО “Крила”, діяльність якої у першу чергу направлена на розвиток благоустрою мікрорайону Кульбакіно. За цей час команда змогла реалізувати різноманітні проєкти та ідеї, а з початком повномасштабного вторгнення змінила вектор роботи на волонтерський. Як і що саме роблять члени організації дізнавалась журналістка 0512 в одного з тих, хто створив цю ГО - Віталія Посмітного. 

Розкажіть про створення вашої ГО, коли ви вирішили її створити та чому?

Ми створили організацію у 2017 році. Нас п’ятеро людей, які працюють на теренах мкр. Кульбанкіно та взагалі у Корабельному районі. Метою створення нашої ГО був саме доброустрій Корабельного району. На початку війни ми змінили наш профіль роботи з громадської на більш волонтерську. 

Чим ви займались до початку вторгнення?

До 24 лютого ми займались різноманітними проєктами. Це була участі і в “Громадському бюджеті”, у рамках якого ми виграли три великих проєкти, і два вже реалізували. Один не встигли реалізувати, бо почалось повномасштабне вторгнення. Також реалізували три малих проєкти, і один не змогли реалізувати. У мкр. Кульбакіно ми створювали різноманітні артоб'єкти; займались благоустроєм дворів, озелененням мікрорайону; зонами, які не обслуговують міські структури чи керуючі компанії. Ми брали на себе цю відповідальність.  

Що саме реалізовано в рамках Громадського бюджету?

У нас є людина, яка відповідала за проєкти — Тетяна Грек, а ми вже розповідали про них іншим, про їхню важливість. Це і стежка здоров’я, проєкт “Безпечний шлях до школи” - тротуар виклали плиткою. На жаль, через війну, не реалізували великий дитячий майданчик. Нам вдалось реалізувати малий проєкт — Сонячне дерево, яке стало місцем сили мікрорайону. Зробили дитячу кімнату в Будинку культури. 

Як змінився напрям роботи після 24 лютого? Чому вирішили займатись волонтерством. Адже це така справа, що не кожен хоче і може це робити.

Не кожному це дано. Багато людей допомагали нам до війни, але вони виїхали; деякі просто відвернулись від нас, знаючи, що кожному треба бути за себе. Ми обрали шлях допомоги. Ми довго вагались, як це розпочати, але врешті зрозуміли, як це робити, знайшли донорів. Робота змінилась кардинально, ми змушені були працювати, мабуть, 24/7 протягом восьми місяців. Зараз ми потроху відходимо від волонтерства і хочемо займатись тим, чим займались до війни. Цей досвід, який ми отримали, він найголовніший у життя. Для нас взагалі все змінилось. Прийшли нові люди.

Ви допомагаєте і цивільним чи ще військовим?

Спочатку це була більше допомога військовим. Це й облаштування блокпостів у мікрорайонах. Величезний внесок зробили люди. Вони в перші дні несли просто все: від запальничок і закінчуючи амуніцією, харчами, спиртом, цигарками, багато грошей несли. Що стосується цивільного населення, то ми надавали допомогу соціально-незахищенним верствам. Ми їх навмисно шукали, бо знали, що багато людей залишились самотніми. Було і так, що дівчина була сама, а в неї поламана нога, і вона кричала у вікно про допомогу. Ще були такі люди, яким було страшно виходити з дому. Ми приносили і воду, і їжу.

Чи надавали ви допомогу жителям у період відсутності води в кранах?

Оскільки ми крайня точка, якщо все місто вимкнули 16 квітня, то Кульбакіно вимикалось набагато раніше. У нас було підприємство, де був водовоз, Саша Кравченко одразу відремонтував машину і почав возити воду до нашого мікрорайону з села. Директор одного з агрохолдингів надав нам можливість набирати воду. З початку квітня і до жовтня Олександр двічі на день по шість м3 привозив людям воду. Також допомагав з водою і Сашко Задера. Вони надавали питну воду мікрорайону протягом шести місяців. Багато води надходило нам з Одеси. Це і пляшкова вода була. Ми ввели картки та роздавали воду з Будинку культури. Вже пізніше нам надали першу установку. Це була маленька установка. Її потужність - 1 тонна за добу, а вже згодом нам надали установку з більш високою потужністю. Пізніше вже нам пробили свердловину, на це нам виділив кошти виконком. І в жовтні запустили її в експлуатацію. На зараз установка працює і вода є. 

З якими запитами до вас можуть звернутись мешканці?

На зараз ми співпрацюємо з фондами. Я вважаю, що допомога має бути категорійною: людям з інвалідністю, соціально-незахищенним верствам населення, багатодітні сім’ї, матері-одиначки, пенсіонери з дуже малою пенсією. Ми співпрацюємо з фондом “Щедрик”, “Тарілка” та надаємо людям продуктовий набір раз на місяць. Що стосується іншої допомоги, то зазначу, що дуже важлива і правова допомога. Також співпрацюємо з організаціями, які надають грошову підтримку жителям мікрорайону Кульбакіно. Ми комунікуємо з різними організаціями, які можуть і хочуть надавати допомогу, і потім вже надаємо змогу людям звертатись до цих організацій. Ми - це платформа між мешканцями та організаціями. Зараз вже працюють соціальні служби, які також можуть надати милиці, ходунки, памперси. Я думаю, що, якщо такі служби можуть надати таку допомогу - хай надають. 

Чи взаємодієте ви з міжнародними організаціями та як саме?

Перший хто прийшов на допомогу — це “Червоний хрест” і “Карітас”. Нам допомагали волонтери з Польщі, Ізраїлю, Франції, Румунії. Вони самі привозили нам допомогу. Також допомагав Харківський фонд “Покров”. Багато журналістів до нас приїжджало, а потім журналісти привозили волонтерів до нас. Зі Словаччини хлопці привозили все, що було потрібно. Згодом ми не мали вже сильної потреби в їжі, бо міськрада надавала на той час харчі: рис, олію; формовані пайки від соцзахисту. Дуже багато було наборів продуктових. А вже волонтерські міжнародні організації везли нам буржуйки, павербанки, каримати.  Все це ми передавали захисникам. Те, що давали на цивільних - ми передавали цивільним. Нам багато завезли з Європи медикаментів приблизно на 300 тисяч доларів. Ми передавали медицину в лікарні: це і БСМП, і п’ята лікарня, і наша амбулаторія. Те, що потрібно було військовим напряму передавали у шпиталі. 

На вашу думку, чи вистачає жителям мкр. Кульбакіно гуманітарної допомоги?

Не вистачає допомоги гігієнічного характеру, це найдорожча складова життя, особливо, для пенсіонерів. Нашому мікрорайону потрібен соціальний центр, який працював би безпосередньо в цьому районі, щоб не довелось людині кудись їхати, шукати організації. Треба вишукувати людей і надавати адресну допомогу. Тоді б питання на 70% закрилось би, адже продуктових наборів вистачає, і люди отримали продукти повною мірою. Якщо у мене буде можливість, я буду шукати донора, який би надав таку допомогу. Я готовий співпрацювати з центрами, щоб взяти у них адреси тих, кому треба допомога. А що стосується волонтерської допомоги, то люди трохи плутають волонтера з людиною чуйною. Адже волонтер бере і робить. На початку війни ми привозили, наприклад, обіди і роздавали їх людям адресно. Якщо веземо воду - то веземо воду в хату. Ми не кидаємо напризволяще. Коли стало людей більше, то один одному люди допомагали, адже нас на всіх не вистачає. На початку війни зареєстрованих було у нас 540 осіб, в основному пенсіонери. Згодом стало їх 800, ще згодом - 1200. А коли видавали борошно, ми його видали на 2200 осіб. 

Які проблеми в цих районів?

У Кульбакіно є одна проблема - інфраструктура. У нас є поліклініка, одна аптека, яка іноді не працює, є бібліотека, будинок культури. І все. Є ще пошта, але навіть банку немає. У нас постійно виникають питання з транспортом. Це дуже гостра проблема, бо у вихідні дні взагалі неможливо користуватись громадським транспортом, його взагалі немає. А в будні ввечері неможливо дістатись додому. Проблеми є зі спортом, у нас будували один стадіон, який недобудовано. Ми нібито не те щоб “на отшибі”, а як якась територіальна громада. Миколаїв дивиться на це так: “Вас тут шість тисяч, за вас можна не турбуватись”. Ми хочемо нормального ставлення до нас. Хочеться більшої уваги, адже в перші дні взагалі все проходило через Кульбакіно, а зараз “до побачення”.

Чи плануєте і надалі займатись громадською роботою?

Ми будемо працювати над реформацією самої організації, нам потрібні гранти та ми будемо над цим працювати, щоб забезпечити майбутнє нашої громадської організації. Будемо працювати далі. Ми зараз подаємось на проєкт на відновлення спортзалу. У нас є філіал ДЮСШ, нам необхідне деяке приладдя для тренування дітей. Зараз ми написали невеличкий проєкт, і я сподіваюсь, що він пройде. 

Дякую за інтерв’ю!