Мисливські ножі в народних повір'ях і звичаях українського народу

Прикмети – начебто й непомітна, але насправді дуже живуча частина нашої культури та життя. Багато людей намагаються не розсипати сіль, плюють три рази через ліве плече, стукають по дереву, не вітаються через поріг і бояться чорної кішки, що перебігла дорогу. Запитай у кого, навіщо вона (або він) це робить, відповіді зрозумілої зазвичай не отримаєш.

При цьому, багато прикмет, схоже, є дуже давніми. Так, наприклад, не віталися через поріг вже давні слов'яни-язичники.

Але ті давні люди хоч могли б нам пояснити, чому вони так роблять. Різні ритуали та звичаї були дуже важливою та зрозумілою частиною їхнього життя. Ці люди справді жили у світі духів, богів та чудовиськ.

Минули сторіччя. Наша картина світу зовсім не схожа на ту, що була у наших предків. Але прикмети продовжують жити серед нас.

Розглянемо, наприклад, кілька з тих, що пов'язані с ножами.

Як відносились до ножів давні слов'яни?

В давнину на Русі було дуже погано із залізом. Все залізо, яке могли отримати ковалі, добувалося на болотах з особливої іржавої глини. Це була дуже важка та дуже малоефективна справа.

Від того й хати будували без жодного цвяха, що залізо було дороге.

Звичайно ж, ножі та сокири робили вже тоді. У селянському господарстві без них аж ніяк. Та й під час полювання залізний ніж був куди більш важливим, чим зараз. Враховуючи недосконалість мисливської зброї того часу, ніж міг залишитись останнім засобом захисту від дикого звіра.

І це було дуже важливо, бо багато хто з давніх слов’ян жив у лісі чи біля лісу, і хижі звірі були для них помітною проблемою. А такі небезпечні хижаки, як ведмідь чи вовк, навіть вважались своєрідним аналогом нечистої сили, демонів того лісового світу. Наприклад, слово «ведмідь» не можна було говорити в голос, щоби не викликати до себе цього страшного звіра (що дуже схоже на забобони пов'язані з нечистою силою).

І від цих справжніх демонів того лісового світу – хижих звірів, ніж точно міг допомогти. Ось вам і оберіг!

Поява залізного (а за ним и сталевого) знаряддя було для тих людей справжнім дивом. Бо їхні можливості та здатність виживати дійсно дуже помітно виросли.

Тому цінність залізних знарядь була дуже великою. Наприклад, важливість і цінність купівлі залізної сокири у середньовіччі цілком можна порівняти з купівлею нового автомобіля в наш час.

До того ж, крім коваля ніхто не розумів, як з м'якої болотної глини виходить твердий і блискучий метал. Ремесло коваля вважалось магічним, а сам коваль – чарівником. Ну і, ясна річ, чарівник робить чарівні речі. Тому ножі – теж чарівні та з їх допомогою можна творити щось магічне. Як бачите - все логічно!

Саме тому залізному ножу приписувалися магічні властивості. Ніж часто вживався у чаклунстві. Нерідко він згадується в наговорах, що дійшли до нас.

Так, наприклад, під час наговору «від чорної хвороби» (яка нібито ставалася з людиною, яку наврочили) знахар має встромити знизу у полицю лазні ніж і тричі сказати: «Булатний ніж, підріж чорну хворобу в серці, в мізках, кістках і жилах.»

І таких заклинань пов'язаних з ножем відомо чимало.

Тобто, дуже важливим для предків було те, що ніж може щось відрізати, припиняти. Як правило, під час чаклунства ножем від людини відрізалося щось зле та небезпечне.

І так було не лише у слов'ян. Наприклад, у Японії ніж вважається важливим оберегом. І саме тому там його прийнято дарувати. Наприклад, під час традиційного японського весілля кожна наречена отримує в подарунок ніж, щоби той відлякував нечисту силу від нової сім'ї та шлюб був довгим та успішним.

У Фінляндії за старих часів з ножами ходили майже усі поголовно (так-так, з тими самими «фінками»). Із цього навіть виріс один досить символічний звичай: у Фінляндії, якщо молодик хотів зробити дівчині пропозицію, він вкладав свій ніж у піхви дівчині. Якщо дівчина не виймала ножа – призначалося весілля. Зрозуміло, що звичай виник через те, що ніж мав бути за поясом як кожного хлопця, так і дівчини.

У народів Кавказу та козаків при народженні сина було заведено дарувати йому кинджал чи ніж.

У слов'ян був звичай класти ніж під люльку чи ліжко дитини, якщо та погано спала або їй снилися погані сни.

Ніж носили із собою, щоби врятуватись від поганого магічного впливу та дурного ока (зараз ще інколи можно зустріти людей, які з тією ж ціллю носять непомітно заколоту в одяг сталеву шпильку).

Чому ножі не дарують?

Вважається, що дарувати ніж – погана прикмета. Мовляв, він переріже дружбу, і ви можете посваритись.

Що цікаво, коріння цього забобону ми знаходимо зовсім не у слов’ян.

У монголів з часів Чингісхана дарувати будь-який гострий предмет вважається просто неприпустимим. У Великому Степу жило багато різних народів, що говорили різними мовами. Тому мова символів і дій була дуже важливою, вона полегшувала розуміння. Подарувати ніж означало – кинути виклик. І відповісти на виклик, для гордого степового воїна – справа честі.

Так само прозорим натяком і поганим знаком була данина, сплачена чимось гострим та ріжучим.

Виходить, цей дивний звичай не дарувати ножі живе у нас із часів монгольської навали? Ножі перестали дарувати, щоби не провокувати нових господарів?

Звідси, швидше за все, і звичай давати замість подарованого ножа монетку: «Я не викликаю тебе і ні на що не натякаю. Я цей ніж просто тобі продаю. Все нормально.»

Татаро-монгольське ярмо згинуло вже сторіччя тому. Та й звичай не дарувати ножі виявився, на перевірку, навіть не нашим. Навпаки, у наших предків ніж вважався важливим оберігом та символом. Мабуть, тут є про що подумати.

Джерело - https://grandway.ua/