Рік без води в Миколаєві: як містяни пристосувались до реалій життя, - ФОТО

Вже рік, як миколаївці навчились існувати без питної води в кранах. 12 квітня стало відомо, що води не буде спочатку декілька днів, потім “до понеділка”, а трохи пізніше влада сказала, що російський агресор перебив водогін “Херсон-Дніпро” і води не буде набагато довше.

Понад місяць води не було зовсім. Місто організувало розвіз технічної води по районам, а дощова погода стала справжнім спасінням. Дощову воду набирали, щоб хоча б змити унітаз. 

Зіткнувшись з проблемою відсутності водопостачання у Миколаєві, на підприємстві “Миколаївелектротранс” вирішили випустити на маршрут трамвай-водовіз, який розвозить воду по місту, і кожен житель має змогу набрати очищену воду безкоштовно і досі. Крім того, по місту встановлені стаціонарні точки видачі очищеної води від “Миколаївоблтеплоенерго”. Там теж містяни мають змогу набрати воду. 

Ближче до травня мер Сєнкевич, а пізніше і голова ОВА Віталій Кім повідомили, що вода в крани повернеться. Але технічна. Брати її будуть з Дніпро-Бузького лиману. Для вживання чи приготування їжі ця вода не підходить, адже вона солона. Ця солоність руйнує і водопровідну мережу, адже кількість поривів по місту суттєво збільшилась.

Станом на квітень, 2023 року, в будинки містян подається солона вода. І хоч частину Херсонщини звільнено, трубу вдалось полагодиди ще восени, російский агресор постійно прострілює територію, а це в першу чергу небезпечно для життя робітників водоканалу, яким треба виїжджати на місце та ремонтувати все те, що методично знищує агресор, залишаючи місто без прісної води.

Як живуть жителі в таких умовах поцікавилась редакція 0512.

Юлія живе в Центральному районі міста та розповідає, що спочатку запасів технічної води не робила, а згодом все ж набрала декілька порожніх баклажок:

“Запаси технічної чи питної води у лютому та березні я не робила. Проте, коли мер міста почав щодня про це нагадувати у квітні, набрала технічної у декілька порожніх баклажок, які були вдома. Чомусь більше акцент робився на запасах їжі. Питну воду ще до повномасштабного замовляла, тому теж спеціально запаси не робила. Як сталось відключення води, то набирали як і всі миколаївці, десь з точок, де подавали технічну воду, десь під дощем (на полив квітів в самий раз, чи змивати туалет). Єдине, що було особисто для мене найбільш незручне - це прання руками. Але у 90-х і через це проходили, тому робилось все на автоматі. Та й то, відсутність води у кранах - це не найгірше, що могло зі мною статись під час повномасштабної війни. Так тоді це сприймалось.Паніки взагалі не було, питну продовжувала замовляти".

Наразі Юля тримає понад сто літрів технічної води, якщо знову довго не буде водопостачання. Вона зазначає, що “із соленою водою у крані життя налагодилось”:

“Коли подали солону воду, то це трошки спростило побут, бо не треба було ходити і набирати воду для прання, та інших потреб. Плюс, вдома тепер трохи більше 160 літрів технічної води, яка періодично стає у нагоді. На це вже дуже зважаю. Як є повідомлення про аварійне відключення чи можливе відключення, ще й набираю ванну води, про всяк випадок. 

Загалом, із соленою водою у крані життя налагодилось, дискомфорту ніякого не було. Запаси зараз є, питної води теж”, - розповіла вона.

А миколаївець Андрій разом з дружиною живе в Інгульському районі. Він розповів, що завжди намагались мати запаси води. 

“По запасам - завжди намагався, щоб була набрата 18ти літрова баклажка питної води, плюс пара ведер для туалета. Коли взагалі не було - ганяв к знайомому наших друзів (у нього приватний будинок з криницею) там вода дуже погана (на смак наче крейду покрошили і чайник після першого кипятіння був повністю загіпсований, але хоч щось.

Андрій зазначив, що і зараз купляє питну воду, бо з крану тече вода не дуже гарної якості, яка непридатна навіть для миття посуду:

“Зараз питну воду купую, смачна. Для миття посуду набираю в сусідньому дворі, несмачна, але для миття саме те! А з кранів тече суцільне ****, я зі страхом чекаю потепління, тому що зараз і вода, і зі зливів ванни та мойки на кухні смердить гірше, ніж наші річки в період цвітіння води”, - зазначив він.

Крім того, він ще допомагав і іншим жителям мікрорайону набирати воду. Бо похилим людям досить важко ходити з баклажками за водою:

“У самий завал по воді, сталось так, що я у нас на районі знайшов непогане місце, де можна було купити питну воду аж по п'ятдесят копійок за літр, замість звичних півтори-дві гривні. Тато моєї Наталки сказав, що йому вона сподобалась і це найсмачніша вода (з усього того, до чого ми мали доступ) та якось спитав:

 - Твоя машина на ходу?.

 До цього, я просто бігав пішки з чотирма п'ятилитровками. Коротше, я закинув в мою стареньку "Сієрру" всі пляшки, що у мене були і чекав тестя, який мав вийти з сусіднього під'їзду. Він таки з'явився і тари у нього було якось забагато... 

Татові сімдесят років і якась частина його під'їзду, це люди його віку та більше, з якими він таки знайомий та має якісь відносини. Коли я спитав у нього звідки у вас стільки тари.. Він сказав, що половина, це сусідів, більша частина з яких або практично не ходить (окрім, як по квартирі), або зовсім лежачі... 

Наступного разу я просто допоміг йому забрати абсолютно все тару, і ми під завязку нагрузили мій старенький форд (він бідолаха аж просідав, ніби це якась низька машина для дрифту). Все це неподобство було від сили трошки більше пари місяців (ми катались за водою раз на два тижні)”, - розповів він.

Нагадаємо, що нещодавно директор водоканалу Борис Дуденко зазначав, що Миколаїв через географічне розташовування не має в достатній кількості прісних джерел води, які б цілодобово забезпечували місто питною водою, тому був споруджений водогін "Херсон - Миколаїв" протяжністю 72 км.