Лупареве та Лимани: як живуть прифронтові села на Миколаївщині, - ФОТО

Два прифронтових села на Миколаївщині - Лупареве та Лимани знаходяться менше, ніж 20 кілометрах від окупованої території Херсонщини. 

Редакція 0512.ua поспілкувалася зі старостою сіл та розпитала жителів, які залишились та які виїхали, про життя у прифронтовій зоні Миколаївщини.

"Був період, коли села здавалися такими “примарами”

Наталя Панашій займає посаду старости сіл Лупареве та Лимани більше 10 років. Вона розповідає, що до війни у Лупареве проживало близько 1200 людей, а у Лиманах - 4000. Також на території сіл знаходиться 17 садових товариств, де проживає 12 тисяч людей. 

- До цього, 19 березня на одну із вулиць Лупареве прилетів снаряд, тоді зруйнувало хату, родина вижила, бо переховувалася в підвалі. Після того був період тиші. У нас навіть й військових не було. Майже щодня ми бачили, як з Херсонщини проїзжають колони автівок з людьми, які втікали від окупації, - пригадує Наталя Панашій.

За словами старости, сильні обстріли зі сторони російських окупантів жителі відчули з квітня, а влітку обстріли були дуже інтенсивними.

- Був період, коли села здавалися такими “примарами”. Наприклад, у Лупареве в одну мить залишилося всього 36 людей. На одній вулиці жило двоє людей, на іншій одна, на третій нікого... Це було страшно. Ті, хто залишався намагалися годувати тварин, яких лишили, - говорить староста.

Більшість з місцевих жителів працюють на глиноземному заводі. До війни до Миколаєва кожні півгодини курсувала маршрутка. Деякий час перевізник не здійснював перевезення. Наталя Панашій відмічає, що потім із фірмою вдалось домовитись про часткове відновлення рейсу, кілька водіїв по черзі три рази на добу возили людей до міста. Нині 114 автобус відновив стабільне сполучення з Миколаєва до прифронтових сіл.

Із 6 магазинів у Лиманах працює лише половина, у Лупареве - жодного. Влітку місцевих рятували городи. Дехто їздить закуповуватись у місто. Гуманітарну допомогу мешканцям сіл дають постійно, в основному це продукти харчування. З гуманітарною допомогою допомагають волонтери, місцева та обласна влада.

Наталя Панашій відмічає, що війна об’єднала людей, разом люди латають домівки, так частково й відновили адмінбудівлю сільської ради, куди 1 квітня влучив ворожий снаряд.

- Не дивлячись на обстріли, люди почали повертатись. Найболючіше питання наразі - електроенергія. Люди повертаються, і я розумію, що електроенергії, яка нам постачається із глиноземного заводу, на всіх просто не вистачить, до того ж це додаткове навантаження на підприємство. Вірю, що це питання вдасться вирішити, - додала староста.

"Не дивлячись на обстріли, люди почали повертатись"

Тамара Черкашева виїздила разом з чоловіком на місяць влітку, але потім повернулась до Лупареве.

- Ми їздили до дітей, потім повертались. З червня вже нікуди не виїздили. За кордон я й не хотіла їхати, вся моя родина тут,  - в Україні, - розповідає жителька.

За словами місцевих, бувають перебої з електро- та водопостачанням, але вони розуміють що це через війну. Гуманітарну допомогу люди отримують постійно.

- До обстрілів ми звикли. Якщо немає Доброго ранку чи вечора, то сумно робиться. Коли сильні обстріли, то біжимо до підвалу. Так, я здебільшого часу проводжу на дворі, бо на свіжому повітрі якось й легше, ніж в чотирьох стінах, - резюмувала Людмила.

"Дім є дім, потрібно повертатись"

Ольга Волкова разом із чоловіком Юрієм давно мешкають у Лупареве. Вони є господарями домашнього притулку для тварин. Під притулок перебудували звичайну дачу: власними силами звели вольєри для собак, обладнали територію для котів, зробили вольєр й для улюблениці сім’ї - єнота Олі. До війни під їх опікою було більше півсотні собак та котів.

- Ми були вдома десь місяць-півтора. Тоді ще було більш менш. Але у квітні вимушені були виїхати. Тоді сильно росіяни гатили по селу касетними снарядами. Один із них прилетів поряд з нами, - розповіла зоозахисниця.

Чоловік Ольги працює у лікарні швидкої допомоги, тому жінка, попри ризик, їздила та передавала деякий час гуманітарну допомогу, готувала їжу та передавала посилки бійцям. Ольга розповіла, що через атаки росії, постраждала не лише її домівка, але й тварини. Частина тварин загинула. Ті, хто залишався перенесли великий стрес через обстріли. 

- Нам допомогли волонтери вивезти всіх наших тварин. Деяких ми перевезли самостійно. Котики тимчасово були в Одесі, собаки в Києві - потім ми повернули їх. Із кормом нам також допомагають волонтери, - відмічає Ольга.

Нині у Лупареве проживає близько 300 чоловік, у Лиманах - 900. За словами Ольги, вони з чоловіком також невдовзі планують повернутись додому.

- Там потрібно трохи підлатати забор, відновити будинок, але то таке. Дім є дім, потрібно повертатись. Все ж таки у нас є притулок, і можливо комусь із покинутих там тварин знадобиться також домівка, - додала жінка.

Наразі жителі сіл активно готуються до початку опалювального сезону. Мешканці лагодять побиті покрівлі, затягують вибиті вікна плівкою.

За словами сільської голови, жителі сіл ще не почали отримувати безкоштовні дрова. Нещодавно їх видали жителям Галининівської ОТГ, вже отримали жителі сіл Прибузьке та Українка, на черзі й Лупареве та Лимани. 

Електроенергія у селах є, проте із збільшенням кількості людей, напруги може не вистачати. У селах також мешкають кілька десятків переселенців з Херсонської області. Люди говорять, що чекають на Перемогу та вірять у Збройні сили та тікати вже не планують, тому що це їх дім та українська земля.

Фото з архіву героїв та пресслужби Нацгвардії Миколаєва

Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів