Це геноцид: жителька Миколаївщини розповіла про жахіття війни в одном з сіл області, - ВІДЕО

 Тетяна Каленюк, жителька Миколаївщини, розповіла про те, як їй вдалось вижити, коли російський снаряд упав від неї на відстані 15 метрів.

Про це повідомляє «Настоящее время».

Тетяна Каленюк досі не розуміє, як їй вдалося вижити, а день 5 березня тепер називає своїм другим днем народження.

Усе сталося в селі Кашперо-Миколаївка, на подвір'ї будинку тітки Тетяни: до неї жінка приїхала з двома маленькими доньками, сподіваючись сховатись від війни. Того дня російські гелікоптери розбомбили у селі кілька вулиць.

Жінка згадує, що, побачивши гелікоптери, вона встигла сховати у підвал двох маленьких дочок, але сама в момент вибуху була у дворі.

— Я завела дітей у підвал, він був окремо в гаражі. Сама встигла вийти у госпдвір, і тут авіаудар. Біля мене, за метрів 15 біля мене – це потім мені, коли я прийшла до тями, мої родичі, які там були, розповіли. Вони всі казали: Як? Як ти вижила?! А я пам'ятаю, що мене відкинуло. А коли я прийшла до тями, я не пам'ятаю, коли я прийшла до тями, – побачила, що будинок просто по цеглинках зруйнований, — згадує жінка.

Дім тітки Тетяни справді знесло до фундаменту. Гаражні ворота вибуховою хвилею зірвало з петель. Але діти Тетяни вціліли.

— Діти запитали мене: «Мамо, що з тобою?» А я не зрозуміла, що вони. Я потім уже зрозуміла: на мені речі були розірвані. Мене тоді контузило, я майже не бачила, — розповідає Каленюк.

Свою родичку, в якій вони жили, Тетяна особисто відкопувала з-під завалів.

— Потім наступний авіаудар був через дім. Там було пряме влучення, жінку вбило на смерть одразу. А потім кілька хвилин більш-менш було начебто тихо. Але ж я кажу, я погано чула від контузії. Я почала кликати тітку і почула: «Таня, допоможи». І я її розрила, — згадує жінка.

Одна зі стін будинку обрушилася на припарковану поряд машину. Вона дивом не вибухнула:

— У ній був повний бак бензину і повний бак газу був. Як воно не вибухнуло? Усі були шоковані, — згадує Тетяна.

Цією машиною через декілька днів родина таки зуміла виїхати до Миколаєва. В автомобілі не залишилося жодного цілого скла, його двері не відчинялися. Але мотор працював і машина їхала.  

Того дня російські гелікоптери зрівняли із землею кілька вулиць Кашперо-Миколаївки. Тетяна наголошує, що ані військових частин, ані стратегічних об'єктів у селі не було. Незабаром після авіанальоту до села увійшли окупаційні війська, почалися грабежі та мародерство.

— Це геноцид. Ми це точно тепер розуміємо. Але я досі не розумію їхньої логіки, — каже Тетяна.

За кілька тижнів сім'я на тій же розбитій машині перебралася з Миколаєва далі на захід України, до Хмельницького. І сама Тетяна, і її дочки довго приходили до тями.

Зараз Тетяна та її дочки почуваються краще. Старша плете браслети з синьо-жовтих стрічок, а зібрані від продажу гроші передає ЗСУ.

— Мені на морозиво багато грошей не потрібне. А ось ЗСУ більше потрібно, щоб таки перемогти, — каже дівчинка.

Рідне село Тетяни, де досі мешкають її батьки, постійно перебуває під обстрілами. Умовити батьків виїхати їй поки що не вдалося. Але вона щодня чекає на важливий дзвінок від батька, в якому він скаже: «Все, перемога, ми їдемо додому».