Завжди в строю. Мама загиблого у 2014 році матроса Дмитра Красова допомагає з купівлею автівок на фронт, - ФОТО

 Дмитро Красов пішов захищати Україну ще в 2014 році, коли лише починалась війна на Сході нашої країни. Він загинув 13 серпня 2014 року від кульового поранення під час звільнення села Грабське Амвросіївського району Донецької області. На жаль, тоді чоловіка не вдалося врятувати через відсутність транспорту для евакуації до медиків.

Мати Героя - Красова Олена Миколаївна, протягом восьми років збирала гроші, які сплачувала держава за загибель єдиного сина у війні. І, коли почалась повномасштабна війна росії проти України, жінка віддала збереження на купівлю авто, яке зможе врятувати життя іншим синам матерів України в підрозділі її сина.

Красова Олена Миколаївна

Редакція 0512 поспілкувалась з жінкою та дізналась, яким був Дмитром та що б сказала Олена Миколаївна матерям російських солдатів, які прийшли на українську землю вбивати.

Дмитро був дуже спокійний, не любив конфлікти. Навіть на роботі його начальниця казала, що він в колективі завжди вирішував всі конфлікти. Вона завжди просила його розібратись, якщо щось не так було. Ніхто ніколи на Дмитра не скаржився.

Дмитро, як і всі підлітки, любив комп’ютери. І на вихідних завжди ходив до комп'ютерних залів. Випустившись зі школи, вступив на юридичний у росії, де потім працював та вперше одружився. Крім того, Дмитро він і в Чечні.

В інституті Дмитро вчився на юриста у росії. І працював теж в росії. Крім того був у Чечні. Коли вдруге його хотіли у Чечню, то я сказала, що не треба. Кажу: “Ти що? Єдиний у себе в відділку?”. Тоді він повернувся до Миколаєва. Мій син, добрий, лагідний. У 2018 році в Муніципальному колегіумі встановили меморіальну дошку. Я принесла тоді фото Дмитра у воєнній формі. Віднесла все туди характеристику, фотоальбом випускний, щоб знали та пам’ятали про Діму.

У березні, коли в 2014 захопили Крим, Дмитру прийшла повістка в армію.

Він навіть не задумувався, все оформив і вже тільки потім сказав мені. Йому тоді було 38 років. Дмитро самостійно все вирішив. Я думаю, що коли він був у Чечні, він тоді багато чого бачив. Все літо вони тренувалися, їздили. А потім прийшов до мене і сказав, що їх відправляють в Донецьк. Дмитро дуже любив життя. Він був як усі, але не переходив межу. На фото навіть видно, який він. Я вже тоді відчувала тривогу. Я перед цим вибачилась у нього за все і просила головне бути обережним.

Олена Миколаївна розповідає, що вже пізніше, їй розповіли, що Дмитро прикрив собою пораненого солдата, і саме тоді, в нього вистрелив ворог.

Вже потім мені хлопець розповів, що його поранили, а Дмитро його собою прикрив. Тоді в Дмитра і вистрелили. Він знепритомнів, а хлопці намагались хоч щось зробити. Ось чому я вирішили зараз купити цю машину, яка б могла вивозити поранених на більш безпечну ділянку, звідки б вже забирали медики. Тоді такої машини, на жаль, не було. Я хочу, щоб ця машина врятувала чиєсь життя.

Олексій Зеліков, саме той, хто привіз потрібну машину за кордону до України. Батькам Героя держава виплачувала кошти, які протягом всього часу вони відкладали та не витрачали.

Ці гроші стільки часу лежали, нам тоді і місто допомагало, і область. Все складала. Це ж за Дімочку все отримувала. У мене рука не піднімалась щось взяти, - додає Олена Миколаївна.

Олена Миколаївна збирала ці кошти і не витрачали їх на “аби-шо”. Вона збирали,щоб допомогти хлопцям. Коли вона почула, що є потреба, то вийшла на Олександра Терещенко, який знайшов машину, ми вже її перегнали, пофарбували гарно. Моя робота була в тому, що перегнати через кордон та провести якийсь мінімальний ремонт. Також проконтролював безпосередню передачу в частину. Також волонтери нам допомогли і передали ще медичні засоби. Була не просто машина, а вже готова для евакуації поранених, - розповідає Олексій.

Олена Миколаївна каже, що ніколи не думала, що в Україні почнеться війна.

Так, були проблеми між Україною та росією. Але щоб так. Щоб така ненависть. Я ніколи не думала, що так буде. Мій племінник з росії телефонує та питає: “Як справи?”. Кажу: “Які справи?? На нас росіяни напали о четвертій ранку”. Його дружина сказала, що це через те, що ми не визнали ЛНР та ДНР. Я її запитала, чи не знає вона взагалі, що це таке? Це що треба на нас так нападати? Я племіннику сказала, що він народився в Україні, в Миколаєві. Це в нього написано в паспорті, і в свідоцтві про смерть теж так буде написано.

Жінка звернулась до матерів російських агресорів, які зараз вбивають мирних жителів, через чиї наказами руйнуються міста та через яких гинуть українські бійці:

Дівчата, подумайте дуже добре. Життя дитини - не купиш та не продаш. Не відправляйте їх сюди. Ми вас не чіпали, і ви нас не чіпайте. Ми не обстрілюємо вас ракетами! За що ми так страждаємо? Не віддавайте їх на бійню. Ви зомбовані, ви вважаєте, що все що робить путін- це добре. Але ні. Прийде час, і вам буде так само боляче як і нам.

Зараз, завдяки Олені Миколаївні, придбали вже другу машину. Як пише Олександр Терещенко, жінка йому зателефонувала та сказала, що хоче придбати позашляховик для військових:

“Саня, їм дуже потрібна наша допомога. Знайди машину;

Я довго намагався вмовляти її, що вона вже й так багато зробила для нашої перемоги, але марно.

- Саня, що там з машиною – суворо, по материнськи, щоразу чув я в слухавці й врешті решт, здався.

“Цього разу автомобіль подолав чималий шлях з далекої Франції до незламної України. На кожному етапі, до справи долучалися чудові люди з різних країн, ніби кожен кілометр супроводжував Господь. Автівку було знайдено та проведено якісне технічне обслуговування у Франції, інтернаціональною командою Grizzly Garage, Noemi & Roberts”.

Авто пройшло чималий шлях, протягом якого зустрічались неймовірні люди, які допомагали: забезпечили пальним, перефарбували машину, а також заповнили її консервами, аби не їхала пустою.

Зараз залишилася несплаченою частина рахунку за пальне, по перегону автомобіля з Франції до Львова у сумі 370€, тому кожен може внести свій внесок у перемогу просто зараз:

Картка для донацій 4441114450272883 (Зєліков Олексій, монобанк).