“Жити в окупації - як жити в клітці”: херсонець розповів, що діється у місті, - ФОТО

24 лютого Україна прокинулась з усвідомленням того, що почалась війна. Йде вісімдесят шоста доба боротьби за нашу незалежність. На жаль, південне місто Херсон одне з тих міст, яке окупували. Рашисти зайшли до Херсону в перші дні війни і досі не полишають надії на те, що їм вдасться підкорити жителів. 

Редакція 0512.ua. поспілкувалась з жителем Херсону - Артемом ( імʼя змінено, - прим. ред.), який і розповів чим живе окуповане місто зараз.

З початку року новини рясніли заголовками про можливе повномасштабне вторгнення росії на територію України. Артем розповідає, що не вірив, але тривожну валізу зібрав. Вона так і стоїть у нього вдома, адже Херсон хлопець не покинув:

“Я не вірив, що буде повномасштабне вторгнення. Я думав, що скоріш все буде або деескалація на Донбасі, або ж прорив з Криму. Тривожну валізу я збирав, готувався, прочитав інформацію, як її збирати. Вона стояла, чекала на свій час, але власне евакуюватись я не хотів. Власне я і зараз не дуже хочу полишати свій рідний дім”.

24 лютого Херсон, як і Миколаїв прокинувся від ранкових вибухів - російські війська атакували інфраструктуру, а особливо - аеропорти. Артема також разбудили вибухи: 

“Були вибухи. Поблизу нас знаходиться Херсонський аеропорт, це відоме вже всім селище Чорнобаївка. Декілька вибухів власне я і відчув. Оскільки на роботу мені на восьму, то прокидаюсь я, зазвичай рано, а в цей день я прокинувся ще раніше через вибухи. Одразу подивився новини і якраз прийшли повідомлення, що почалась війна. В робочому чаті написали, що ніхто на роботу не йде, всі залишаються вдома”.

Перший день війни можна охарактеризувати одним словом - паніка. Херсон не став виключенням:

“Була паніка. Були величезні черги біля банкоматів, магазинів та на заправках. І, навіть, якщо було можливо пройтись по місту, то бачив багато людей, які кудись їдуть з валізами: стоять на зупинках, викликають таксі, щоб виїхати з міста. Ніхто такого не очікував”. 

окупація Херсону - інтерв'ю

Рашисти були розгубленими та не знали, що робити 

Херсон окупували швидко. Буквально в перші дні війни. Тоді були розгублені не лише містяни, а й рашисти, які ввійшли в місто. 

“Окупація відбулась достатньо швидко. Вони заходили не одразу, а маленькими групами. Вони, власне, й самі не знали, що робити з містом і як правильно заходити. Рашисти не знали, що тут буде і що їм очікувати. Вони були дуже розгублені. 

У нас є переправа з боку Олешок - Антонівський міст, - саме там були великі бої. Я живу в центрі, тому досить добре чув ці бої та навіть бачив, як літають над будинком літаки та їде в той бік техніка. Так, загарбника намагались стримувати, але, на жаль, кількість наших військ була недостатня. Наші війська відійшли і російська армія зайшла. 

Вони заходили з двох боків. Зі сторони Антонівського мосту, якраз у тому напрямку знаходиться наш великий ТРЦ “Фабрика”. Там були бої, а ТРЦ зруйнували.

Також заходили з мікрорайону Шуменський. Бої відбувались у сквері. Тоді близько сорока бійців тероборони загинули”.

В перші ж дні почались мітинги

“На початку активної фази у нас працювало багато волонтерських центрів, які допомагали і цивільним, і військовим. Я також працював в одному з таких центрів. Наші люди дуже сильно допомагали: приносили їжу, одяг, гроші. Приносили все, що могли принести. Коли окупанти зашли в місто, я б не сказав, що містяни були розгубленими. Навпаки - була певна згуртованість. В перші ж дні почались мітинги. Вони ставали потужнішими з кожним днем. Багато мітингів проходило у вихідні дні. Наймасштабніші мітинги були пов’язані з датами, коли окупанти хотіли проводити свої референдуми щодо створення так званої “Херсонської народної республіки”. Це була середина березня та кінець березня, також в кінці квітня. Вони вже самі не знають, що робити з цим референдумом. Переносять та переносять. Так нічого і не відбувається.

На самих мітингах було до семи тисяч містян. Вони виходили віч-на-віч до озброєних окупантів і казали все, що про них думають і куди потрібно йти російській армії. Страху не було. Ми дійсно хотіли зробити те, що від нас залежить, щоб наблизити нашу перемогу. Власне і зараз люди прагнуть це зробити”. 

окупація Херсону - інтерв'ю

На одному з мітингів окупанти почали застовувати світлошумові гранати та застосовували силу проти містян:

“Величезні мітинги були до кінця березня, а якраз в кінці березня почались силові розгони людей. Застосовували гранати, сльозогінний газ, відкривали вогонь по людям. Були поранені та травмовані люди. В тому числі людей викрадали з мітингів. Після цього кількість людей на мітингах зменшилась і мітингів стало менше. Останній мітинг був у кінці квітня, приурочений даті проведення референдуму. Його розігнали, а потім ще патрулі ходили по вулицям та виловлювали людей, які брали участь. Під моїми вікнами проїзжали машини та шукали певну людину. Вони знали, що тут живе один з активістів”.

Два місяці над будівлею міської ради висів український прапор 

З перших днів захоплення міста міська влада продовжувала працювати, над будівлею розвивався український прапор. А мер Ігор Колихаєв комунікував з жителями та не йшов на поступки з рашистами. Все змінилось в один день, коли окупанти все ж зайшли  міськраду та поставили вже свого міського голову. 

окупація Херсону

“У місті є колаборанти. Наразі у нас один з таких - це голова військової адміністрації - Володимир Сальдо. Він три терміни вже був мером нашого міста”.

Нова влада з жителями ніяк не комунікує.

“Вони просто сидять. Сальдо містяни знають і його назначили головою ОВА. А ще назначили голову міської цивільної адміністрації. Якийсь там Олександр Кобець. Ніхто не знає, хто він такий, звідки. Ми навіть фото його не бачили. До людей він не виходить та ніхто з людьми не спілкується. Якщо ОВА захопили в перші ж дні, то міськрада працювала доволі довго, і лише в кінці квітня її захопили. Поставили оцього Кобця, а наш мер продовжує працювати дистанційно. Він залишився в місті, він комунікує з жителями, постійно каже, що “Херсон - це Україна. ”

Як тільки окупанти зайшли до міста, з ефірів зникли українські канали.

“У нас тепер є такий канал “Крим-24” і там на декілька годин вмикають “Херсон 24”, але це канал російський. У нас натепер немає жодного українського каналу. Я не дивлюсь російські канали. Навіщо їх дивитись. Але, на жаль, для категорій похилого віку такі канали мають вплив. У них же немає інших джерел інформації, на відміну від молодого покоління. Багато пенсіонерів не вміють користуватись інтернетом, тому дивляться телевізор. Для молоді телебачення не справляє такий вплив.  

Щоб вийти на вулицю треба спочатку почистити телефон, адже мобільні пристрої окупанти перевіряють:

“Я на власному досвіді це все відчув. У мене перевіряли телефон. На вулицях можуть просто зупинити та перевірити телефон, перевірити сумку. Можуть приїхати додому. Також перевірити шафи, кімнати”.

Крім перевірок рашисти викрадають людей:

“Викрадають активістів, журналістів, учасників бойових дій. На жаль, багато людей катують. Деяких тримають кілька днів, а деяких - тижнями. Не знаю чому так. Викрали нашого екс-мера Володимира Миколаєнко, який був мером з 2014 по 2020 роки. На жаль, під тиском його змушують брати участь у пропагандистських сюжетах. Також викрали екс-голову ОДА. Де він ніхто не знає. Начебто, він в Криму. У Каховці викрали Олега Баторіна, журналіста, він був в полоні три тижні. А зараз вже виїхав на підконтрольну територію. Достатньо небезпечно на вулицях. Багато людей просто залишаються вдома, а виходять лише з нагальних потреб. Десь сорок відсотків людей виїхали”. 

Окупанти не знали, що буде такий опір

“У нас різні є солдати. Є “чмоні”, які їздять на якомусь розваленому авто з автоматом. Одягнені в бруднющу форму та курять цигарки такі, що дим йде на кілометр. А є трішки охайні, вимиті - це скоріш за все російська гвардія. Взагалі в місті є всі види військ, крім важкої техніки. Це не та армія, яку треба поважати. Не скажеш, що це дійсно друга армія світу. На щастя, для нас воно так і є. Російська армія - це мародери та вбивці. 

Я думаю, що вони дуже розгублені. Вони не знали, що буде такий опір. Вони, напевно, думали, що їх тут будуть зустрічати з квітами та казати; “Яка радість, що ви приїхали, асвабадітєлі наши”. Вони взагалі не орієнтувалися в місті.

Зараз же до нас ще заїхали ФСБ для того, щоб працювати з місцевим населенням.  Натепер дуже сильні репресії. Навіть небезпечно носити одяг, де є синьо-жовте поєднання кольорів. Це може бути небезпечно не тільки для здоровʼя, а й для життя. Зараз окупанти намагаються навʼязати новий порядок силовими методами. Тільки це вони вміють робити”. 

У місті продовжують працювати лікарні. Крім того залишились працювати і ДСНС. Правоохоронних органів немає. Натомість окупанти намагалися створити свою “военную полицию”.

“У нас при міському голові до вторгнення створено муніципальну варту, яка працювала два місяці, а після захоплення перестала. Органів правопорядку взагалі немає. Окупанти намагались щось своє зробити. Поставили якихось своїх двох алкоголіків на керівні посади  на цьому все. Ще можна побачити автівки з написом “воєнная полиция”. 

У селах ситуація набагато гірше, ніж в самому Херсоні.

“У місті в нас ще більш-менш ситуація. Бо вони хоч якось хочуть заохотити, а от в селах. Там набагато важче. Особливо страждають села, які знаходяться на правому березі, де йдуть бойові дії. Там дуже важка важка ситуація. У деяких селах навіть немає продуктів, не кажучи про світло, газ чи воду. Багато сел взагалі зруйновані. Олександрівка, Високопілля…

Олександрівка

Окупанти завозять свою гуманітарку, намагаються її роздавати  

Не раз до Херсона намагались завезти українську гуманітарну допомогу. Але окупанти просто розвертають машини. Через це є проблеми з ліками. А взамін українській гуманітарці рашисти намагаються давати свою.

“Окупанти блокують гуманітарну допомогу в місто. Гуманітарка до нас не заходить. Якщо з продуктами в нас ще більш менш, то з ліками все погано. Ліків немає в аптеках, а де є - величезні ціни та величезні черги. Окупанти завозять свою гуманітарку, намагаються її роздавати. Так, спочатку було не так багато людей. Спочатку в чергах були якісь божевільні та маргінали. А, можливо, навіть завозили людей спеціально для цього. Зараз людей все більше стоїть з гуманітарною допомогою. З одного боку їх можна зрозуміти, особливо людей похилого віку. Та бабуся піде в магазин, а він зачинений. Тому, на жаль, з гуманітарною допомогою у них щось виходить. 

Але з продуктами не так все й погано. Так, супермаркети “Сільпо” та “АТБ” пішли з міста, але місцеві магазини продовжують працювати. Крім того, у рашистів не вийшло ввести рубльову зону, а тому усі цінники у гривні:

“Спершу на продукти були величезні ціни, а в магазинах - не менші черги. Люди намагались запастись, тому що не знали, що буде далі. Зараз ціни трішки впали, але українських продуктів стає все менше. З’являється величезна кількість російських продуктів як в магазинах, так і на ринках. А такі торгові мережі, як “Сільпо” та “АТБ” взагалі пішли з міста. У нас є місцева мереж “Фреш”. Вони спочатку взагалі не працювали, а зараз відкрились, і продається переважно російський товар. 

У нас немає рубльової зони. І я думаю, що не буде. Єдине, що окупанти ходять на ринок, купують там алкоголь, їжу якусь і розраховуються або гривнями, або рублями. Люди беруть ці рублі, бо знаєте, коли перед тобою стоїть людина з автоматом і каже якійсь бабусі продати пиріжок, вибору немає. 

Велика проблема з готівкою

Артем розповідає, що в місті можна розрахуватись карткою, а от з готівкою є проблеми:

“Наприклад, “Райффайзен Банк” працює декілька днів на тиждень. І дуже велика черга за готівкою одразу. Аналогічно й інші банки. Проблема з готівкою величезна. У мене, наприклад, теж. Бо на картах гроші є, а готівки немає. Готівка закінчується, а зняти її дуже важко”.

Херсон залишився без зв’язку.

Крім всіх проблем, рашисти залишили містян  без зв'язку. 

“Дві доби не було взагалі зв’язку. Був повністю виключений мобільний інтернет та зв’язок. Це дуже важко. Ти не маєш змоги подивитись інформацію, не можеш зв’язатися з рідними чи друзями. Ти знаходишся у вакуумі. Але нам пощастило! Якимось чином запрацював один з провайдерів, і біля однієї з будівель був WI-FI, так нам вдалось підключитись до інтернету. Потім зв’язок повернули. Але інколи теж працює з перебоями. Буває ми переключаємо на інших операторів, завдяки національному роумінгу”. 

Небезпечний виїзд із Херсону. 

Виїхати з Херсону досить проблематично, адже офіційних “зелених” коридорів немає, а тому жителі виїжджають на свій страх та ризик:

“Зараз немає такої можливості виїхати, адже за весь час окупації у нас не було ні одного офіційного “зеленого” коридору. Окупанти не дають такої можливості виїхати. Дуже багато перепон, щоб виїхати. Дуже багато блокпостів. Майже кожен кілометр. На блокпостах може трапитись що завгодно. Можуть пропустити без проблем, а можуть перевіряти все: телефон, автівку, особисті речі.

По-друге, люди їдуть на підконтрольну територію по чотири-п’ять діб. Також невідомо, що буде з тобою, коли будеш пересікати лінію фронту, де йдуть бої. Але деякі люди все ж вирішують їхати, тому що в місті теж небезпечно”.

 Про Херсон не забули! 

“Одна зі складових перемоги - це нормальний психологічний стан нашого населення і віра в армію. Але багато людей просто в розпачі, пригнічені, з’являються думки, що про Херсон забули та покинули. Але насправді це не так. Я дуже вірю, що армія поруч. Ми постійно чуємо бої, які йдуть за містом. Зараз у місті або суцільна тиша, особливо вночі, або звуки боїв. І от коли бої затихають, то щось не те. Коли тихо - то більший розпач, ніж коли чуєш бої. Бо ти знаєш, що то наша армія, яка робить все, щоб наблизитись до міста та звільнити місто.”

окупація Херсону - інтерв'ю

В соцмережах дедалі частіше ширяться фото на стовпах, де херсонські партизани прямо кажуть окупантам, що їх чекає.

Артем розказав про такий рух, як жовта стрічка:

“У нас є така ініціатива “Жовта стрічка”. Розвішують жовті або жовто-блакитні стрічки на стовпах, лавках…З’являються плакати, які бачили в інтернеті. І ми з вами не знаємо, як почувають себе окупанти вночі, що з ними діється, насправді. Наскільки потужний партизанський рух ми також не знаємо”. 

окупація Херсону - інтерв'ю

Життя в окупації - це життя, як за ґратами

“Життя в окупація - це як за гратами. Навіть, якщо ти виходиш на вулицю, ти знаходишся у величезній небезпеці. Ти просто йдеш та оглядаєшся, чи не їде позаду тебе автівка з літерою “Z”. Якщо вдома чуєш, що проїхала автівка, то одразу думаєш; “А чи не їдуть вони до мене?”. Вночі вони теж катаются. Вони встановили комендантську годину з 22:00 до 5:00. Але вже о сьомій місто вимирає - на вулицях нікого немає. Магазини також працюють до 3-4 години, кав'ярні так само. 

Наостанок Артем бажає українцям не здаватись та вірити  перемогу:

“У першу чергу хочу сказати не здаватися, вірити в перемогу та нашу армію. Треба робити все, що від вас залежить, щоб хоч трохи наблизити перемогу. І головне - вірити, що все буде добре. Наша армія старається, кожен мешканець нашого міста, кожен мешканець країни намагається щось робити. Перемога буде обов’язково! Зараз ми чекаємо. Ми набрались терпіння та чекаємо.  Скільки треба чекати - я не знаю. Але знаю, що потім буде перемога і все буде добре. Ми будемо відбудовувати своє місто, свою країну!”