“Раны начинают заживать”: интервью с семьей, которая из-за Чернобыльской катастрофы переехала на Николаевщину, - ФОТО

“Раны начинают заживать”: интервью с семьей, которая из-за Чернобыльской катастрофы переехала на Николаевщину, - ФОТО , Мельниченко Елена

26 апреля - день, о котором знает весь мир. В 1986 году взрыв на 4 реакторе Чернобыльской атомной электростанции разрушил не только "тело" энергоблока, но и миллионы человеческих жизней. До сих пор нет точной цифры пострадавших от этой беды. Написаны книги, сняты фильмы, изучены архивы. Последствия аварии видны и спустя 34 года - влияние на экологию и здоровье людей.

Редакции 0512.ua удалось дистанционно пообщаться с теми, кто жил неподалеку Чернобыля - в Житомирской области, селе Базар - с семьей Лисовских: Майей Николаевной и Брониславом Станиславовичем, а также их дочерью и внучкой. И хоть о взрыве они узнали в тот же день, переселили их спустя 7 лет - в 1993 году в село Новопетровское Николаевской области

*все цитаты поданы без перевода, на украинском языке. 

"Было воскресенье и очередь в магазине обсуждала взрыв"

Семья Лисовских жила в селе Базар Народичского района Житомирской области. Село находилось в 60 километрах от Чернобыля. 27 апреля 1986 года, в воскресенье, Майя Николаевна пошла в магазин. И уже в очереди, от людей, услышала разговоры о каком-то взрыве в Чернобыле. Очередь даже посмеялась с этого, не поверила.

"Це була неділя, я пішла до магазину. Там була черга і кажуть, що сьогодні бахнув Чорнобиль. Ну як це бахнув? Як? Горить Чорнобиль, говорять люди. Нісенітниця якась, а нам ніхто нічого не говорив із сільради. І ми не знали, і вдома навіть посміялися з того, що горить".

“Раны начинают заживать”: интервью с семьей, которая из-за Чернобыльской катастрофы переехала на Николаевщину, - ФОТО , фото-1

А Бронислав Станиславович добавил, им сообщили, что горела атомная буквально на второй день. Власть же продолжала молчать.

"Сказали, що атомна горить, а ми незважали. Погасять. Пожежні все їхали і їхали. Було 27 квітня. А що влада? Влада не дуже розповідала. Горбачов не знаю навіть коли виступив. І сказали, що на Чорнобильській АЕС вибух, що ліквідують, що загроз для інших немає. Замовчували. У Києві ще парад на перше травня провели. А потім вже, як інші країни (Норвегія, Бельгія) заявили, що і в них радіація, то не можна було вже приховати. Тоді і почали приїжджати експерти, проводили дозиметрію"

Жители и сами заметили изменения в день после взрыва. Участились полеты самолетов, а состояние здоровья начало резко ухудшаться.

"І ми ще запідозрили щось страшне, бо в небі з'явилося дуже багато літаків. Весь час літали літаки. Вони кидали туди і воду, і потім якийсь метал кидали на той реактор. І відразу погіршився стан здоров'я. Почалися головні болі, сонливість, запаморочення і дуже сильно дерло горло"

Вскоре рассказали, что нужно пить препараты с йодом. Майя Николаевна смешивала калий с йодом и давала пить своей семье. Пенсионерка рассказывает, что никто не предупредил их об опасности.

"Нас ніхто не попереджав, що не треба виходити з будинків, що потрібно бути трохи менше на вулиці. У всіх були відкриті колодязі, все було відкрито. Ми пасемо гусей, а спати хочеться. І взяла я розкладачку, дрімаю, а гуси пасуться або сплять. І так було весь час".

Лето 1986 года было особенно жарким. Чтобы не пошел дождь и опасные вещества не попали в воду, самолеты разбивали тучи. Поэтому осадков в то лето не было. А Бронислав Станиславович добавил, что урожай, на удивление, был хорошим.

“Раны начинают заживать”: интервью с семьей, которая из-за Чернобыльской катастрофы переехала на Николаевщину, - ФОТО , фото-2

"Урожай був хороший, особливо зернові. Радіація врятувала цей урожай. Пшениця по 80 центнерів з гектара. Ніколи такого не було. У лісі ж брали дозиметр і на ягодах він "зашкалював". Але не весь ліс був забрудненим. От пройшовся я лісом і важко дихати, а пройшов метрів 300 - там чиста зона. Лісники знали, де як. Гриби теж не дозволяли збирати "

Продукты были также привозными. В село завезли молочку, мясо, хлебобулочные изделия. Дети питались в школьных столовых. Домашнюю пищу есть запрещалось.

После самолетов, начали ездить и военные машины. Начались разговоры о переселении в другие города и области.

"Сказали, що будуть переселяти людей з Чорнобиля. І ми сподівалися, що і в нас будуть це робити, але нас не переселяли, бо сказали, що радіаційний фон у нормі. Спочатку ніхто нічого не перевірив, до нас переселили людей. А через два роки прислали комісію. Приїхала люди з обладнанням, поміряли і виявили, що радіація дуже висока. Потім і нам почали готувати місця в Миколаївській області, Львівській області. Ми чекали, коли все побудують, і через сім років, в 1993 році, ми сюди (в Миколаївську область) виїхали".

"Настільки все неорганізовано, не вивчено. В селі, де моя мама жила, побудували дитсадок, а дітей там п'ять. Баню побудували, водопровід, а через два роки виселили село, а все залишилося. Гроші на вітер", - згадує Броніслав Станіславович.

В селе Базары Бронислав Станиславович работал фельдшером, после взрыва болезни у людей изменились, а старые еще и обострились.

"Багато було онкохворих, всі хвороби загострилися. І приїжджали комісії з Києва, і я виїжджав до Києва, в Пущі Водиці відкрили центр радіаційний. І моя хвороба загострилася, багато хто помер"

С ликвидаторами жители не пересекались, а в соседнем селе ликвидаторы мыли дом, смывали радиацию.

"... У нас таке не проводили. Вважали, що наш Базар чиста зона і почали там будувати будинки для переселенців. Побудували цілу вулицю, двадцять будинків. Переселили їх і виявляється, що у нас теж треба виселяти. І людей знову почали переселяти. Деякі не захотіли, там і залишились".

Майя Николаевна рассказывает, что их семья выехала одними из последних.

"Ми виїжджали одними з останніх. Деякі виїжджали раніше туди, де будували їм будинки, або держава їм купувала житло, або за власний кошт купували. Нас вивозили машинами, за рахунок держави, величезні машини з причепами, величезні КамАЗи. Нас привезли, будинки були побудовані, але нічого не обгороджене, а потім почали облаштовуватися, допомагали один одному".

"Я подошла к углу дома и обняла его"

"Було дуже шкода кидати цей будинок, ми його по камінцю з чоловіком будували, облаштовували, а треба було все кидати. Десята вечора, зібралося кілька сусідів, ми роздали їм речі - не могли забрати, а залишити було шкода. Я підійшла до будинку, обняла його за кут і заплакала. Це неможливо було пережити, було дуже важко. Прощання було дуже страшним. І ми поїхали на нове місце".

Внучка вспоминает еще одну историю:"У дідуся чудовий голос і він вправно грає на баяні. Із спогадів рідних про той час знаю, що він постійно грав. Це дідусева візитівка. Друзі часто кликали його до себе чи приходили в гості. Такі вечори були дуже душевними. І коли настала пора прощання, то дідусь теж заграв. Грав зі сльозами на очах і без слів, вкладаючи весь біль"

"Сватали" в разные места

Бронислав Станиславович рассказывает, что довольно долгое время не могли определить, куда переселять людей.

"І кожен раз нас "сватали": то до Львівської області, то там нам будуть котеджі будувати. Передумали, то інше якесь село. І давай сюди. Бабусі тут дуже сподобалося. А приїхали сюди (в Миколаївську область): стоїть будинок і все, більше нічого нема, пустка. Таке відчуття, що хоч не розвантажуйся та їдь назад. Нікого не знали. Потім потихеньку, познайомилися. І звикли. Уже й не хочемо нікуди".

"Уже 27 лет на новом месте"

В Николаевской области семья обустроилась, нашла работу и начала новую жизнь. Удалось забрать из прошлого места и животных: собаку и кота. Майя Николаевна делится, что, когда они уже ехали на новое место, остановились в Умани немного подремать, и тогда к ним пришли местные хулиганы с требованием “мзды”

"Приїхали в Умань, була ніч і водій каже: "Давайте зупинимося і поспимо " і в цей момент на нас напали хулігани. Вони почали вимагати у водія гроші. А в кабіні тільки водій, я і моя мама старенька, не знаємо, що робити. Водій пояснює, що він не товар чийсь везе, а переселенців, нема грошей. А я: кажу "Хлопці, якщо не вірите, там ззаду собака і послухайте: гавкає собака. Там собака і порося". Тоді вони нас залишили в спокої".

Также добавляет, что в одну из годовщин аварии, к ним даже приезжали из района и фотографировали.

"Одного разу, на одну з річниць, приїжджали з району і нас фотографували, відзначили річницю Чорнобильської аварії. А зараз рани заживають ".

"Як виїжджати? Мама жила, батько похований. Зараз туди вже і не підеш. Там все заросло. Були друзі, і куми. А переїхали і одним словом №переселенець". І як один татарин висловився: "Приїхали тут, будинки їм дали”. Хтось заздрить, що нам дали ці будинки, а хтось нормально сприйняв", - додає Броніслав Станіславович.

“Раны начинают заживать”: интервью с семьей, которая из-за Чернобыльской катастрофы переехала на Николаевщину, - ФОТО , фото-3

Сейчас семья Лисовских живет в Николаевской области, их дочь Вита в Новой Одессе уже со своей семьей. Когда семья уезжала, Вите было 22 года, она и написала стихотворение к тем событиями, которые отпечатались и на их судьбе.

Де ті поліські тихі ночі, І теплі літні вечори?

І ранки чисті, сни дівочі, спокійні лише до пори?

До того часу, як заграва над світом людським розлилась,

Що душу й тіло спопеляє, що в серце кожного вп'ялась.

І похилились в сумі хати, сади вже білим відцвіли,

Немов не цвітом, а сльозами, стражданням рідної землі.

Чорнобиль - рана, біль, тривога.

Ти роду людського печаль.

Чужими стали всі дороги і дому батьківського жаль.

Курличуть в небі десь лелеки. О милі птахи! Ви щасливі -

Хоч як не линете далеко, та все ж лишаєте свій Ірій,

Щоб із далекої дороги принести щастя в рідний дім,

І щоб розвіяти тривоги, немов осінній сивий дим.

Та вже пусті людські оселі. І гомін дітвори в них стих,

Мовчать поліські древні села, мов гомоніти стало гріх.

Чи станеш ти колись щаслива, стражданням сповнена земля?

Чи посміхнеться мати сива і чи заплаче немовля

На тій землі, що оросилась страшним дощем і що покрилась

Невидимим та мертвим пилом...

До аварии на ЧАЭС в селе Базар Народичского района проживало более двух с половиной тысяч человек. После — осталось несколько сотен. Несмотря на то, что власти развернули агитационную кампанию против отселения, начиная с 1986 года Полесское начали массово покидать жители.Верховная Рада сделала отселение обязательным только в 1993 году.





чернобыль трагедия николаев ликвидаторы
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Оцените первым
(0 оценок)
Пока еще никто не оценил
Пока никто не рекомендует
Авторизируйтесь ,
чтобы оценить и порекомендовать

Комментарии