• Головна
  • “Скучаю больше по Шри-Ланке, чем по Николаеву”: истории людей, которые покинули родной город
Спецпроект 0512
15:31, 30 березня 2019 р.
Надійне джерело

“Скучаю больше по Шри-Ланке, чем по Николаеву”: истории людей, которые покинули родной город

Спецпроект 0512
“Скучаю больше по Шри-Ланке, чем по Николаеву”: истории людей, которые покинули родной город

В специальном проекте 0512.ua продолжает рассказывать истории николаевцев, которые покидают свой родной город. Ранее наши корреспонденты писали про три истории переезда. В этом материале мы расскажем, для кого Николаев стал вторым домом, почему некоторые скучают больше по Шри-Ланке и насколько развита культура в городе Корабелов.

Юрій Коваленко

Я в Миколаєві жив 4 роки, а народився в місті Амвросіївка, Донецької області. В гарне місто Корабелів – Миколаїв я  приїхав 28 серпня 2013 року на навчання в коледж преси та телебачення.

На Донбасі останній раз  був взимку 2014 року, майже п'ять років я не бачив своєї родини, признаюсь чесно було дуже важко...

Але велику підтримку та розуміння я отримав від  викладачів та одногрупників коледжу, які стали для мене другою родиною, а місто Миколаїв став другим будинком. Також вдячний колективу телеканалу ТАК ТV, які давали змогу розвиватись та підтримували у створенні мега цікавих проектів.

На телеканалі ТАК TV  я почав працювати з першого курсу. Прийшов працювати спочатку телеоператором в новини, а через деякий час став випусковим режисером ранкової програми “ТАКИЙ РАНОК”, яка виходила в прямому ефірі.

Юра - слева на фото

Юра - слева на фото

Будучи на третьому курсі навчання завдяки навичкам, які я отримував в коледжі, спробував знімати сюжети для телеканалу 2+2 програми “ДжеДАІ”, в якій відпрацював два роки. Після закінчення коледжу я отримав запрошення від телеканалу 2+2 переїхати до Києва.

Я довго роздумував чи правильно роблю?

За чотири  роки я познайомився з гарними людьми, знайшов багато друзів, здобув успіх, і було дуже важко покидати це місто, але в той же час мені було нудно, і щоб розвиватись далі, я розумів, що ще більший розвиток зможу отримати  в Києві.

В 2017 році я переїхав до Києва. Вже півтора роки я живу в цьому місті, деякий час працював на телеканалі 2+2 потім перейшов на телеканал “ПРЯМИЙ” в програму “кримінал” оператором-постановником. Але криміналу стало в моєму житті багато, я втомився від  сюжетів такої тематики і перейшов працювати на телеканал “УКРАЇНА” у відділ новин, тож я не зупиняюсь на досягнутому і розвиваюсь далі.

“Скучаю больше по Шри-Ланке, чем по Николаеву”: истории людей, которые покинули родной город, фото-2

А Миколаїв був і залишається моїм другим будинком. Я дуже вдячний миколаївцям за мир, який вони зберегли в Миколаєві та області, і мені дуже хочеться, щоб в Миколаєві відновили залізничний вокзал! Ну не можуть ворота міста бути в такому стані!

Я мовчу про дороги в місті, але хочеться щоб довели до ладу пішохідні доріжки, щоб люди з обмеженими фізичними можливостями могли без перешкод пересуватись містом.

Бажає кращого і громадський транспорт, а точніше маршрутне таксі! Дуже сумно стає за Миколаїв коли натикаюсь на статті в соцмережах  про те, як “Маршрутчик відмовив у пільговому проїзді учаснику бойових дій”, коли “Маршрутки розвалюються на ходу” чи “Водій маршрутки побив пасажира” мені  дуже боляче, що такі люди псують імідж Миколаєва…

“Скучаю больше по Шри-Ланке, чем по Николаеву”: истории людей, которые покинули родной город, фото-3

Також хочеться, щоб Миколаїв славився не кримінальними історіями, а культурними подіями та туристичними місцями. Повірте, в Миколаєві є на що подивитись, головне питання, під яким ракурсом. 

Максим Несмиянов

В 2012 году я закончил Николаевский Национальный университет им.В.О Сухомлинского. В Николаеве мне было темно и я не увидел перспектив, и в этом же году поехал в Киев.  

В Николаеве нравилось все, кроме перспектив.

Когда уехал в Киев... Конечно скучал по городу и друзьям. Не комфортно было на первом этапе. Адаптационный период у меня был где-то 1.5-2 года. За это время было много экспериментов в реализации себя.

Киев - город денег и возможностей. Мне тут очень нравится. Главное понять, что для тебя важно и не тратить на все подряд энергию. А ещё прекрасно найти друзей.

По началу Киев был для меня, как большая командировка. И я сильно уставал. Возвращался домой, чтоб зарядиться энергией и собраться с мыслями. Сейчас все наоборот: я трачу больше, чем могу получить. Даже по деньгам, мне во Львов дешевле приехать. Но Львов дарит целую гамму эмоций…

Раньше в родной город ездил на своем автомобиле, но последний раз приезжал в декабре. Угробил новую зимнюю резину... Дорог нет. Сейчас езжу на интерсити.

“Скучаю больше по Шри-Ланке, чем по Николаеву”: истории людей, которые покинули родной город, фото-4

Жил я в мкр.Намыв. Обожаю этот район, но он стал чужой. Это уже не то место, где я рос и гулял. По старой привычке гуляю ещё. И то, потому, что там остались мои друзья, которые не уехали за границу.

Как по мне, Николаев умирает. Много нищеты, жадности, ужасный транспорт. Центр города - это самая визитка бардака. Фасады здания как из фильма ужасов.

По городу уже не скучаю. По Шри-Ланке больше скучаю, чем по Николаеву.

Что бы я изменил? Снёс бы половину развалин в центре, или реставрировал если они историческая ценность. Дома должны быть в центре с фантастическим вымыслом и сутью.

А ещё я бы центральные улицы лежачими полицейскими перекрыл и камеры поставил. И с криминалом пора бороться!

И Центральный рынок в достопримечательность преобразить. Влить деньги, но со смыслом.

Город должен получить новое лицо.

Вікторія Кулікова

Залишити Миколаїв у 2017 році, відразу після закінчення навчання в інституті, було остаточним та важливим рішенням. Ще за декілька років до того, тихий плин життя південного міста неабияк впливав на мою самореалізацію та загальне становлення, як особистості.

На щастя, у глобальній мережі Інтернет було багато корисного – замість гучних вечірок із запальними друзями, я завжди надавала перевагу гарній літературі, або статтям про культуру, соціум, тощо. Не маючи особливих передумов, окрім внутрішнього потягу, більш за все мене зацікавили ідеї візуального мистецтва: спочатку модерного, а потім – актуального.

Важко було змиритися з тим фактом, що у Миколаєві співіснують лише декілька виставкових просторів – на згадку одразу приходять обласний художній музей імені В. В. Верещагіна та галерея «На Спаській 45».

Час від часу, локальну фотографію, живопис, та навіть скульптуру сучасників можна було побачити і в інших залах міста, що необхідно містянам й зараз – більше не слідкую за новими проектами, проте сподіваюся, що колись культура буде у пріоритеті розвитку славетного міста корабелів.

Ще у Миколаєві я почала активно подорожувати і шукати свій, несхожий та нескорений шлях. Спочатку була Одеса з усією красою, гумором, та цілими культурними пластами – вже з першими знайомствами у моє життя увійшли невідомі до того креатив, талант та натхнення, що змусили мене до дії. Під час навчання я займалася фрілансом, та волонтерством, відвідувала галереї та працювала на фестивалях – водночас багато писала про культуру та одеситів, які й досі залишаються моїми друзями.

“Скучаю больше по Шри-Ланке, чем по Николаеву”: истории людей, которые покинули родной город, фото-5

Робота була й у Миколаєві – цікава та різна, проте передчуття кращого не полишало. Варто зазначити, що я народилася у іншому, східному регіоні, тож особливих сентиментів не мала, і не відчуваю досі. Поміж Києвом та Львовом довго не обирала –після декількох подорожей мені здавалося, що на півночі більш помірний клімат.

Дуже сумую за теплом та сонцем, якого у нас мало, навіть влітку. Коли дізналася про можливість продовження навчання у Києві, проте на іншій спеціальності, пов’язаній із культурологією, довго не барилася. Батьки ніби очікували від мене цього рішення – втомилися від моєї непосидючості та постійних змін.

Київ зустрів привітно – я отримала омріяну роботу у галереї на Хрещатику.

На моє переконання, робота арт-консультанта не обмежується самою лише комунікацією з відвідувачами, це не лише розповіді про тренди у мистецтві, моя робота – це ще й певний внесок у культурний розвиток суспільства. Нарешті я отримала можливість розвиватися та водночас формувати смаки інших.

Це місто великих можливостей та змін для всіх, хто їх прагне. Або просто велике місто. Жалкую, що всі цікаві локації й досі невідомі мені. Я багато працюю, попри брак часу люблю відпочивати у компанії та гуляти.

“Скучаю больше по Шри-Ланке, чем по Николаеву”: истории людей, которые покинули родной город, фото-6

У Миколаєві я залишила схожі, затишні традиції. Моїми улюбленими закладами для зустрічей були “Філіжанка” та “Час кави”. Вони характеризують мене як мрійливу та м’яку людину, якою я залишаюся й дотепер.

Читайте также:Матерные стихи и любители Пушкина: николаевцы рассказали о своих предпочтениях в поэзии, - ВИДЕО.

Читайте самые важные и интересные новости на наших страницах FacebookTelegram.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#переезд
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...