“Скучаю больше по Шри-Ланке, чем по Николаеву”: истории людей, которые покинули родной город

В специальном проекте 0512.ua продолжает рассказывать истории николаевцев, которые покидают свой родной город. Ранее наши корреспонденты писали про три истории переезда. В этом материале мы расскажем, для кого Николаев стал вторым домом, почему некоторые скучают больше по Шри-Ланке и насколько развита культура в городе Корабелов.

Юрій Коваленко

Я в Миколаєві жив 4 роки, а народився в місті Амвросіївка, Донецької області. В гарне місто Корабелів – Миколаїв я  приїхав 28 серпня 2013 року на навчання в коледж преси та телебачення.

На Донбасі останній раз  був взимку 2014 року, майже п'ять років я не бачив своєї родини, признаюсь чесно було дуже важко...

Але велику підтримку та розуміння я отримав від  викладачів та одногрупників коледжу, які стали для мене другою родиною, а місто Миколаїв став другим будинком. Також вдячний колективу телеканалу ТАК ТV, які давали змогу розвиватись та підтримували у створенні мега цікавих проектів.

На телеканалі ТАК TV  я почав працювати з першого курсу. Прийшов працювати спочатку телеоператором в новини, а через деякий час став випусковим режисером ранкової програми “ТАКИЙ РАНОК”, яка виходила в прямому ефірі.

Юра - слева на фото

Будучи на третьому курсі навчання завдяки навичкам, які я отримував в коледжі, спробував знімати сюжети для телеканалу 2+2 програми “ДжеДАІ”, в якій відпрацював два роки. Після закінчення коледжу я отримав запрошення від телеканалу 2+2 переїхати до Києва.

Я довго роздумував чи правильно роблю?

За чотири  роки я познайомився з гарними людьми, знайшов багато друзів, здобув успіх, і було дуже важко покидати це місто, але в той же час мені було нудно, і щоб розвиватись далі, я розумів, що ще більший розвиток зможу отримати  в Києві.

В 2017 році я переїхав до Києва. Вже півтора роки я живу в цьому місті, деякий час працював на телеканалі 2+2 потім перейшов на телеканал “ПРЯМИЙ” в програму “кримінал” оператором-постановником. Але криміналу стало в моєму житті багато, я втомився від  сюжетів такої тематики і перейшов працювати на телеканал “УКРАЇНА” у відділ новин, тож я не зупиняюсь на досягнутому і розвиваюсь далі.

А Миколаїв був і залишається моїм другим будинком. Я дуже вдячний миколаївцям за мир, який вони зберегли в Миколаєві та області, і мені дуже хочеться, щоб в Миколаєві відновили залізничний вокзал! Ну не можуть ворота міста бути в такому стані!

Я мовчу про дороги в місті, але хочеться щоб довели до ладу пішохідні доріжки, щоб люди з обмеженими фізичними можливостями могли без перешкод пересуватись містом.

Бажає кращого і громадський транспорт, а точніше маршрутне таксі! Дуже сумно стає за Миколаїв коли натикаюсь на статті в соцмережах  про те, як “Маршрутчик відмовив у пільговому проїзді учаснику бойових дій”, коли “Маршрутки розвалюються на ходу” чи “Водій маршрутки побив пасажира” мені  дуже боляче, що такі люди псують імідж Миколаєва…

Також хочеться, щоб Миколаїв славився не кримінальними історіями, а культурними подіями та туристичними місцями. Повірте, в Миколаєві є на що подивитись, головне питання, під яким ракурсом. 

Максим Несмиянов

В 2012 году я закончил Николаевский Национальный университет им.В.О Сухомлинского. В Николаеве мне было темно и я не увидел перспектив, и в этом же году поехал в Киев.  

В Николаеве нравилось все, кроме перспектив.

Когда уехал в Киев... Конечно скучал по городу и друзьям. Не комфортно было на первом этапе. Адаптационный период у меня был где-то 1.5-2 года. За это время было много экспериментов в реализации себя.

Киев - город денег и возможностей. Мне тут очень нравится. Главное понять, что для тебя важно и не тратить на все подряд энергию. А ещё прекрасно найти друзей.

По началу Киев был для меня, как большая командировка. И я сильно уставал. Возвращался домой, чтоб зарядиться энергией и собраться с мыслями. Сейчас все наоборот: я трачу больше, чем могу получить. Даже по деньгам, мне во Львов дешевле приехать. Но Львов дарит целую гамму эмоций…

Раньше в родной город ездил на своем автомобиле, но последний раз приезжал в декабре. Угробил новую зимнюю резину... Дорог нет. Сейчас езжу на интерсити.

Жил я в мкр.Намыв. Обожаю этот район, но он стал чужой. Это уже не то место, где я рос и гулял. По старой привычке гуляю ещё. И то, потому, что там остались мои друзья, которые не уехали за границу.

Как по мне, Николаев умирает. Много нищеты, жадности, ужасный транспорт. Центр города - это самая визитка бардака. Фасады здания как из фильма ужасов.

По городу уже не скучаю. По Шри-Ланке больше скучаю, чем по Николаеву.

Что бы я изменил? Снёс бы половину развалин в центре, или реставрировал если они историческая ценность. Дома должны быть в центре с фантастическим вымыслом и сутью.

А ещё я бы центральные улицы лежачими полицейскими перекрыл и камеры поставил. И с криминалом пора бороться!

И Центральный рынок в достопримечательность преобразить. Влить деньги, но со смыслом.

Город должен получить новое лицо.

Вікторія Кулікова

Залишити Миколаїв у 2017 році, відразу після закінчення навчання в інституті, було остаточним та важливим рішенням. Ще за декілька років до того, тихий плин життя південного міста неабияк впливав на мою самореалізацію та загальне становлення, як особистості.

На щастя, у глобальній мережі Інтернет було багато корисного – замість гучних вечірок із запальними друзями, я завжди надавала перевагу гарній літературі, або статтям про культуру, соціум, тощо. Не маючи особливих передумов, окрім внутрішнього потягу, більш за все мене зацікавили ідеї візуального мистецтва: спочатку модерного, а потім – актуального.

Важко було змиритися з тим фактом, що у Миколаєві співіснують лише декілька виставкових просторів – на згадку одразу приходять обласний художній музей імені В. В. Верещагіна та галерея «На Спаській 45».

Час від часу, локальну фотографію, живопис, та навіть скульптуру сучасників можна було побачити і в інших залах міста, що необхідно містянам й зараз – більше не слідкую за новими проектами, проте сподіваюся, що колись культура буде у пріоритеті розвитку славетного міста корабелів.

Ще у Миколаєві я почала активно подорожувати і шукати свій, несхожий та нескорений шлях. Спочатку була Одеса з усією красою, гумором, та цілими культурними пластами – вже з першими знайомствами у моє життя увійшли невідомі до того креатив, талант та натхнення, що змусили мене до дії. Під час навчання я займалася фрілансом, та волонтерством, відвідувала галереї та працювала на фестивалях – водночас багато писала про культуру та одеситів, які й досі залишаються моїми друзями.

Робота була й у Миколаєві – цікава та різна, проте передчуття кращого не полишало. Варто зазначити, що я народилася у іншому, східному регіоні, тож особливих сентиментів не мала, і не відчуваю досі. Поміж Києвом та Львовом довго не обирала –після декількох подорожей мені здавалося, що на півночі більш помірний клімат.

Дуже сумую за теплом та сонцем, якого у нас мало, навіть влітку. Коли дізналася про можливість продовження навчання у Києві, проте на іншій спеціальності, пов’язаній із культурологією, довго не барилася. Батьки ніби очікували від мене цього рішення – втомилися від моєї непосидючості та постійних змін.

Київ зустрів привітно – я отримала омріяну роботу у галереї на Хрещатику.

На моє переконання, робота арт-консультанта не обмежується самою лише комунікацією з відвідувачами, це не лише розповіді про тренди у мистецтві, моя робота – це ще й певний внесок у культурний розвиток суспільства. Нарешті я отримала можливість розвиватися та водночас формувати смаки інших.

Це місто великих можливостей та змін для всіх, хто їх прагне. Або просто велике місто. Жалкую, що всі цікаві локації й досі невідомі мені. Я багато працюю, попри брак часу люблю відпочивати у компанії та гуляти.

У Миколаєві я залишила схожі, затишні традиції. Моїми улюбленими закладами для зустрічей були “Філіжанка” та “Час кави”. Вони характеризують мене як мрійливу та м’яку людину, якою я залишаюся й дотепер.

Читайте также:Матерные стихи и любители Пушкина: николаевцы рассказали о своих предпочтениях в поэзии, - ВИДЕО.

Читайте самые важные и интересные новости на наших страницах Facebook, Telegram.