Європейська медіація в Українських реаліях

Зазвичай, коли середньостатистична людина чує слово “медіація”, її думки відкидає до медитації, чи ще краще до медіатора, яким грають на гітарі.

Всі ці слова не мають нічого спільного, але, якщо останні два добре знайомі всім українцям, то з першим виникають неабиякі труднощі.

Про медіацію в Україні почали говорити ще на початку 2000-х років. Але, не дивлячись на це, слово до сих пір можна вважати неологізмом. А якщо взяти до уваги те, що в Європі та інших країнах увагу медіації стали приділяти ще у другій половині 20 століття, то починаєш замислюватись над розвитком українського законодавства.

Так, давайте нарешті визначимося, що ж це за термін. Українська академія медиаціїї дає таке визначення: медіація – метод позасудового вирішення конфліктів (спорів) за допомогою третьої нейтральної сторони – медіатора (посередника), який супроводжує процес медіації, застосовуючи певну техніку ведення переговорів, при цьому сторони конфлікту самостійно знаходять їх рішення яке задовольняє, у прийнятті якого медіатор не бере участі.

А тепер простіше. Суть медіації полягає у тому, що при виникненні конфлікту сторони звертаються не до суду, а до медіатора, який за допомогою різних технік допомагає вирішити конфлікт, при цьому він тримає нейтралітет і слідкує за тим, щоб сторони самостійно знайшли шляхи вирішення цього конфлікту.

Так, перші спроби застосування медіації, як правило, розроблялися для вирішення конфліктів  у сфері сімейних відносин. Згодом, вона отримала визнання при вирішенні конфліктів, більш ширшого кола: починаючи від сімейних конфліктів і закінчуючи складними багатосторонніми непорозуміннями в комерційній, публічній, а іноді й кримінальній сферах.

Добровільність участі в процедурі, неупередженість і нейтральність з боку медіатора, конфіденційність, прозорість, прийняття і повага сторін медіатором і сторін один одного - є основними принципами медіації. Все інше - моделі, підходи, відмінності в проведенні самої процедури врегулювання конфлікту - можуть бути різними, але одна умова, яка завжди повинна виконуватися - не порушувати основні принципи.

Якщо на прикладі декількох країн розглянути цей процес, то стає зрозуміло, що він досить сильно відрізняється один від одного. Для порівняння візьмемо 4 країни: Велика Британія, Німеччина, Австрія та Україна.

Велика Британія

Тут існує спеціальна служба - гаряча лінія, куди можна зателефонувати з будь-якого кінця країни, охарактеризувати конфлікт, свої вподобання щодо медіатора, і вам запропонують цілий список фахівців, які підходять до ваших вимог. У плані обов'язковості процедури Великобританія пішла на компромісний варіант: якщо якась зі сторін відмовляється від запропонованої судом процедури медіації, вона повинна понести всі судові витрати, навіть якщо виграла справу.

Німеччина

У Німеччині медіація гармонійно вбудована в систему правосуддя. Наприклад, посередники працюють прямо при судах, значно знижуючи кількість потенційних судових позовів. Сьогодні медіація інтегрована в німецькі суди не тільки у сімейних справах, а й у суди загальної юрисдикції, адміністративні суди і т.д. У більшості німецьких шкіл права введений постійний курс медіації. Тобто кожен, хто випускається з юридичного факультету, проходить курс медіації.

Австрія

Можливо, Австрія одна з небагатьох країн світу, де професія “медіатор” внесена в номенклатуру професій. Більш того, Австрія - єдина країна, в якій був прийнятий в 2004 році федеральний закон про медіацію, який регулює підготовку медіаторів та певні нормативи підготовки. Цікавий факт - в Австрійському законодавстві передбачається, що угода за результатами медіації, яка проводиться в зв'язку з наявним судовим виробництвом, може бути визнано судом, у той час як результат досудової медіації судового захисту не отримує.

Україна

Як можна було зрозуміти, медіація вже протягом багатьох років існує в різних країнах світу і користується великою популярністю.  В Україні ж цей процес лише набирає обертів.

“В українському законодавстві відсутнє таке поняття, як медіація”, - коментує Володимир Чепурний, заступник начальника управління ювенальної юстиції Генеральної прокуратури України.

Все, це не завадило прокурорам, адвокатам, суддям та слідчим органам зібратися у Миколаєві та обговорити процес впровадження механізму відновного правосуддя для неповнолітніх підозрюваних у вчиненні кримінальних правопорушень.

А якщо такий захід був, то можна сказати, що медіація в Україні набирає обертів.

У Миколаєві обговорювалася медіація саме у кримінальній сфері.

Як пояснює Андро Гігаурі - експерт Предствництва Дитячого фонду ООН в Україні з питань правосуддя щодо дітей: “Медіація стосується лише тих, хто скоїв нетяжкі злочини. Цей механізм працює у багатьох країнах. Так, якщо дитина скоїла злочин і пройде через цю програму, то шанс того, що вона скоїть злочин вдруге сильно зменшуються”. Ця техніка використовується за участю поліції та інших органів, але дитину не позбавляють волі і вона немає судимості.

Для багатьох такий хід речей може здаватися  дивним, адже у нашому суспільстві існує така думка, що кожен правопорушник повинен бути покараний. А хіба не важливіше для суспільства зберегти громадянина? Адже, якщо дитина потрапить за грати, то шанс назавжди втратити громадянина сильно зростає.

Як багато дітей після в`язниці адаптуються до нормального життя? Не знаєте? Тоді інше питання, як багато дітей повертаються у в`язницю знову?

Отже, відповідь очевидна. Тепер лише залишається усвідомити: то що ж важливіше: покарання чи попередження злочину?