Для тисяч дітей у Миколаєві війна стала частиною щоденного життя. Вони не пам’ятають часу, коли можна було не прислухатися до сирен, не ховатися в укриттях і не запитувати дорослих, чи сьогодні буде спокійно. Особливо гостро це відчувається у районах, які зазнали сильних обстрілів, зокрема в Корабельному. Від початку війни цей район був під масивними обстрілами: гради, балістика, РСЗВ, С-300, загроза заходу росіян зі сторони аеропорту «Кульбакине» – все це переживав Корабельний район. І хоч зараз, у 2026 році, у Миколаєві відносно спокійно, для дітей та дорослих війна – це щоденний стрес.
Педагоги і батьки говорять, що дитинство змінилося. Якщо раніше головними темами були школа, ігри та друзі, то тепер у розмовах дітей усе частіше звучать слова «безпека», «тривога», «вибухи», «укриття». Війна ніби пришвидшила їхнє дорослішання, але не природним шляхом.
Бібліотека як острівець безпеки
З початку повномасштабної війни бібліотека-філія №10 Центральної міської бібліотеки ім. М. Кропивницького в Корабельному районі в мікрорайоні Широка Балка перетворилася на простір, куди діти приходять не лише читати. Тут вони спілкуються, відвідують творчі заняття, дивляться фільми, беруть участь у читаннях у голос і просто проводять час у спокійній атмосфері.
Бібліотекарка Тетяна Мельниченко говорить, що зміни в дітях були помітні майже одразу.
«З початком повномасштабного вторгнення бібліотека стала осередком тепла і безпеки для дітей та підлітків. На жаль, безтурботне дитинство закінчилося в лютому 2022 року, і багато хто вже не пам’ятає днів без тривоги та щоденного страху батьків за життя і здоров’я дітей».
За її словами, до війни атмосфера була зовсім іншою - діти приходили галасливі, безтурботні, сповнені планів, фантазій і мрій.
“Найменші тягнулися до казок і кольорових олівців. Молодші школярі захоплено слухали історії. Підлітки більше жартували, ніж говорили серйозно».
Тепер бібліотекарі бачать іншу картину.
«Сьогодні вони інші. Трохи тихіші, більш дорослі. Вони вже розбираються у вибухонебезпечних предметах, обговорюють гучні ночі, чекають, коли дадуть світло і тепло».
Як змінився емоційний стан дітей
Працівники бібліотеки постійно взаємодіють із дітьми різного віку, тому можуть порівнювати, як змінюється поведінка з часом. За словами Тетяни, війна вплинула не лише на настрій, а й на загальне відчуття світу.
«Після початку війни ми спостерігаємо суттєві зміни в емоційному стані дітей та підлітків. Вони стали більш стриманими, тривожними, раніше дорослішають. Багато хто має досвід перебування підвалах під час повітряних тривог, вимушеного переміщення або втрати стабільного середовища».
Про зміни у поведінці говорять й батьки дітей, які сьогодні проживають у Корабельному районі. Мама дев’ятирічного Артема підкреслює, що її син подорослішав занадто швидко. До війни хлопчик був безтурботним, постійно вигадував якісь історії, грав у супергероїв. А зараз став набагато серйознішим.
«Якщо чує гучний звук, одразу насторожується, питає, чи це не «приліт». Він знає, де лежить тривожна валізка і сам нагадує, щоб ми не забули документи. Якщо перебуває на вулиці, коли лунає тривога, телефонує й запитує: «Що летить? Це загроза для нас?», - розповідає Анастасія.
За її словами, син почав більше хвилюватися за близьких і часто ставить «дорослі» запитання.
«Іноді він говорить такі речі, що я ловлю себе на думці: це слова не дев’ятирічної дитини. Він переживає, коли вимикають світло, питає, чи вистачить нам води, чи безпечно татові їхати на роботу. Війна навчила його тому, чому не мала б навчати дітей», - зізнається жінка.
Водночас вона помічає, що спілкування з однолітками та відвідування бібліотеки допомагає синові розслабитися і хоча б на кілька годин знову відчути себе просто дитиною.
Тому бібліотека, яку відвідує Артем, переглянула підходи до роботи. Тепер головне завдання — створити атмосферу, де дитина може видихнути, відчути стабільність і бути почутою.
Творчість як спосіб впоратися з тривогою
Одним із найважливіших напрямків стали творчі майстер-класи. Діти працюють із папером, фарбами, декоративними матеріалами, створюють вироби своїми руками.
«Такі заняття розвивають креативність і водночас мають терапевтичну функцію. Через творчість діти поступово знижують рівень тривожності», — пояснює бібліотекарка.
Під час занять діти розслабляються, починають більше говорити, обговорюють те, що хвилює.
Українське кіно як спільний досвід
Ще один важливий формат роботи це перегляд художніх та інформаційних фільмів. Після показів обов’язково відбувається обговорення.
«Кіноперегляди допомагають створити атмосферу спільності. Діти діляться враженнями, вчаться формулювати власну думку, більше занурюються в український культурний простір», — розповідає Тетяна Мельниченко.
Для багатьох дітей це можливість побути разом і відчути, що вони не самі зі своїми переживаннями.
#Суботачитаннявголос стала місцем для розмов
Особливу роль відіграє формат голосних читань — #Суботачитаннявголос. Учасники не просто слухають книги, а й дискутують, обговорюють героїв і ситуації.
«Під час таких зустрічей розвивається критичне мислення. Для підлітків це простір відкритого діалогу про життєві цінності, відповідальність, вибір та стійкість», — говорить бібліотекарка.
Саме через книги часто легше говорити про складні речі — страх, надію, втрати чи майбутнє. Адже дитині дуже важливо мати місце, де можна переключитися й побути серед однолітків у спокійній атмосфері.Такі простори допомагають поступово відновлювати соціальні зв’язки, які під час війни часто руйнуються через дистанційне навчання або постійні переїзди.
Погляд психолога: чому це важливо
Переселенка з Херсона Анна, яка разом із двома дітьми виїхала з окупації у 2022 році, вже майже два роки працює з психологом. Адже, наголошує жінка, найбільше війна змінила не побут, а поведінку дітей.
«Старший син став замкнутим, майже не говорив про те, що пережив у Херсоні. Молодший боявся гучних звуків і прокидалася вночі від найменшого шуму», - розповідає Анна.
Звернутися до психолога їй порадили знайомі. Спочатку діти неохоче йшли на контакт, але поступово ситуація змінилася. Сьогодні родина продовжує працювати зі спеціалістом і вже бачить результати — старший син став більш відкритим, повернувся інтерес до навчання, а молодший спокійніше реагує на сирени.
«Ми зрозуміли, що просити допомоги - це нормально. Тому що дітям потрібно не лише нове житло, а й внутрішня безпека», - підкреслює жінка.
Психологи пояснюють, що дитяча психіка особливо чутлива до тривалого стресу. Діти можуть не говорити прямо про страх, але проявляти його в поведінці: замикатися в собі, ставати надто серйозними або, навпаки, дратівливими.
Серед можливих ознак травматичного стресу фахівці називають:
- підвищену тривожність;
- порушення сну;
- складність із концентрацією;
- різкі емоційні реакції;
страх гучних звуків; - небажання говорити про певні події.
Водночас психологи підкреслюють: не кожен прояв означає діагноз. Головне, щоб поруч були уважні дорослі й безпечне середовище, де дитина може відновлюватися у власному темпі.
Результати, які видно щодня
У бібліотеці говорять, що головний результат — це довіра. Діти приходять сюди знову, приводять друзів, починають більше спілкуватися.
«Нам вдалося створити стабільний безпечний простір для спілкування й розвитку. Через творчі та читацькі практики ми підтримуємо емоційний стан дітей, а також посилюємо інтерес до української книги та мови», — розповідає Тетяна Мельниченко.
У таких умовах бібліотека фактично виконує ще й соціальну місію — підтримує психологічну стійкість дітей і підлітків.
Зберегти дитинство, навіть коли навколо війна
Попри складні обставини, діти залишаються дітьми. Вони хочуть малювати, сміятися, читати, обговорювати фільми і просто проводити час із друзями. І саме це один із головних ресурсів стійкості.
«Створення атмосфери прийняття, безпеки та спільності — це можливість зберегти дитинство навіть у складних умовах», — підсумовує бібліотекарка.
Історія бібліотеки в Корабельному районі — це приклад того, як звичайний культурний простір може стати точкою опори для дітей, які зростають у непростий час. Тут вони вчаться не лише читати книжки, а й довіряти світу знову. Сьогодні в Миколаєві зростає покоління, яке формувалося під час війни. І саме від того, наскільки уважно суспільство поставиться до їхніх емоційних потреб зараз, залежить майбутнє міста. Діти, які приходять у бібліотеку, — це звичайні миколаївські школярі. Вони читають, малюють, дивляться фільми, спілкуються один з одним. І в цих простих речах народжується найважливіше – відчуття життя, яке триває попри все. Війна забрала в дітей спокійне дитинство, але не забрала здатність радіти, дружити й мріяти. Завдання дорослих – допомогти їм пройти цей період з найменшими втратами, помічати тривожні сигнали й створювати простори безпеки.
Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Посилення стійкості українських медіа», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обов’язково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI.