«Переді мною була людина, яку потрібно було рятувати», - так згадує події однієї з чергових нічних атак по Миколаєву патрульний Максим Пономаренко.
Під час чергової атаки російських дронів на Миколаїв екіпаж патрульної поліції одним із перших прибув на місце влучання. Попереду був важкопоранений чоловік із критичною кровотечею, позаду - автомобіль, який міг вибухнути будь-якої миті. Двадцятирічний тимчасово виконуючий обов'язки заступника командира взводу Максим Пономаренко одразу кинувся рятувати людей. В інтерв’ю редакції 0512 Максим розповів про свій шлях у поліції, найскладніші виклики служби під час війни та порятунок важкопораненого чоловіка під час чергового ворожого обстрілу.
«З 16 років знав, що буду поліцейським»
Максиму Пономаренку лише 20 років, однак у Патрульній поліції Миколаївської області він служить уже два роки. Зараз молодий правоохоронець виконує обов'язки заступника командира взводу та паралельно завершує навчання у вищому навчальному закладі за напрямком правоохоронної діяльності. За словами поліцейського, рішення обрати професію він прийняв ще у підлітковому віці.
З 16 років я вже знав, що буду поліцейським. Тому обрав вищий заклад зі спрямуванням на правоохоронну діяльність. Так я прийняв для себе таке рішення - піти на цей шлях.
Найбільше в роботі йому подобається можливість допомагати людям та бути серед перших, хто прибуває на місце надзвичайних подій.
У моїй роботі найбільше подобається допомагати людям, виконувати свої обов'язки та налаштовувати свій особовий склад на такий самий шлях.
Попри молодий вік, Максим уже неодноразово стикався з наслідками російських обстрілів, пораненими та загиблими людьми. Саме моральне навантаження він називає найскладнішою частиною служби.
З найскладнішого - це моральний стан. Після таких викликів приходиш додому, скидаєш із себе форму, але на душі ще щось залишається. Коли бачиш поранених, дітей, загиблих - воно трошки залишається і якийсь час живеш з цим.
Відновлюватися після важких змін допомагає родина та звичайні моменти мирного життя.
Час із сім'єю - це найголовніше. Пройтися містом, подивитися, як радіють діти й люди, не зважаючи на стан країни. Це дуже відволікає.
Від евакуації мешканців до допомоги пораненим
За словами Максима Пономаренка, випадок із порятунком людей після останньої атаки по Миколаєву був далеко не першим у його практиці. Один із найбільш пам'ятних епізодів стався взимку під час падіння збитого дрона на дах багатоквартирного будинку в районі проспекту Миру.
Ми з напарником прибули одними з перших. Уже були наші патрульні, які проводили евакуацію жителів будинку. Ми забезпечували недопущення людей до місця події через загрозу детонації бойової частини. Передали її вже на місці ДСНС, які в подальшому професійно виконали свою справу з розколювання даної частини. Також там через падіння уламків сталася невелика пожежа.
Того ж дня росіяни завдали повторного удару по місту.
На території Інгульського району ми прибули одними з перших і забезпечували доступ екстрених служб до пораненого громадянина. Там також було багато пошкоджених автомобілів і пожежа вантажного транспорту.
Під час останньої атаки Максим Пономаренко разом із напарником Дмитром Березовським патрулював Інгульський район. Поліцейські стали свідками ворожого удару та одразу вирушили до місця події.
Ми побачили вибух на землі й зрозуміли, що під удар могли потрапити житлові будинки. Тому негайно вирушили на місце, адже усвідомлювали, що людям може знадобитися допомога
Коли екіпаж прибув до місця удару, там уже працювали колеги з Корабельного району.
Я побачив палаючу автівку, стурбованих громадян. Нам повідомили, що є важкопоранений чоловік.
Максим швидко оцінив стан постраждалого та почав надавати домедичну допомогу.
Побачив велику кровоточиву рану на нозі. Одразу зрозумів, що це масивна кровотеча. Наклав турнікет, зафіксував час. Потім виявив поранення грудної клітини та руки, наклав бандаж.
Після цього правоохоронець разом із рятувальниками евакуював чоловіка до карети швидкої допомоги.
Ми переклали його на ноші, евакуювали з будинку та передали медикам.
За словами Максима, чоловік перебував у критичному стані. Він мав відкритий перелом лівої ноги, велику рвану рану на стегні, критичну кровотечу, багато опіків й проникаючі поранення грудної клітини.
Під час рятувальної операції у місті продовжувала діяти повітряна тривога. Однак, каже поліцейський, часу на роздуми не було.
Звісно, ми усвідомлювали небезпеку. Але це наша робота. Ми повинні допомагати людям тут і зараз. Я так само чудово розумів, що позаду мене палаюча автівка, яка може вибухнути. Але переді мною була людина, яка потребувала невідкладної допомоги.
Окрім допомоги пораненим, патрульні займалися евакуацією мешканців прилеглих будинків. За словами Максима, завдяки злагодженій роботі поліцейських вдалося швидко вивести людей із небезпечної зони та допомогти всім постраждалим.
Кожен знав свою роботу. Не було такого, щоб хтось брався за те, чого не вміє. Усі працювали дуже злагоджено.
Загалом із району удару евакуювали близько 60 - 70 людей.
Це були люди похилого віку, сім'ї з дітьми, мешканці сусідніх будинків. Ми евакуювали двох легкопоранених - дружину та доньку постраждалого.
Після завершення операції та передачі постраждалих медикам правоохоронці змогли видихнути лише на кілька хвилин.
Ми обговорили усі свої дії, зрозуміли, що зробили все правильно. Нам вдалося виконати нашу найголовнішу мету - врятувати людей.
«Ці хвилини мають дуже високу ціну»
Поліцейський наголошує: під час надзвичайних ситуацій кожна хвилина може вирішувати долю людини.
Це ті моменти, коли час золотий. Ці хвилини мають дуже високу ціну. Іноді це навіть ціна життя людини.
Саме тому патрульні постійно проходять підготовку з тактичної медицини.
Ми регулярно проходимо тренування з тактичної медицини, тактики та вогневої підготовки. Це близько чотирьох-п'яти занять на місяць.
На запитання про те, що мотивує продовжувати службу під час війни, Максим відповідає просто: «Усвідомлення того, що ти робиш правильну справу і допомагаєш людям».
Кожне врятоване життя - це мотивація. Я вважаю, що справжній поліцейський хоча б один раз за службу повинен врятувати комусь життя. А якщо є можливість це зробити - треба робити.
Поки миколаївці прокидаються від сигналів повітряної тривоги та чергових атак, є люди, які в ці хвилини першими вирушають туди, звідки інші намагаються евакуюватися. Для 20-річного патрульного Максима Пономаренка служба під час війни - це не лише виконання посадових обов’язків, а й постійна готовність ризикувати власним життям заради порятунку інших.