Водій мінометної батареї 41 окремої механізованої бригади ЗСУ з позивним "Херсон" - боєць із багаторічним бойовим досвідом.
Його шлях на війні почався ще під час АТО, а після 24 лютого 2022 року він знову став до строю, щоб захищати Україну та рятувати життя побратимів під вогнем ворога. Історію військового розповіли у відділені зв'язків 41 омбр.
Ще під час антитерористичної операції "Херсон" служив водієм і перевозив далекобійну артилерію, яка прикривала легендарних "кіборгів" у Донецькому аеропорту. Після демобілізації повернувся до мирного життя — очолював фірму з вантажних перевезень, виховував двох дітей та тішився чотирма онуками.
Проте усе змінилося 24 лютого 2022 року.
На початку повномасштабного вторгнення рідний край "Херсона" опинився під окупацією. За словами військового, російські окупанти разом із місцевими колаборантами неодноразово погрожували розправою над його родиною.
Обіцяли вбити жінку, дітей і онуків, якщо я втечу. Батьки — пенсіонери, я не мав права їх кинути, — згадує боєць.
Зрештою йому вдалося вивезти рідних із окупації. Після звільнення територій він без вагань приєднався до лав Збройних сил України.
У 41 окремій механізованій бригаді "Херсон" виконує одне з найнебезпечніших завдань — підвозить боєкомплект, продукти та доправляє бійців на позиції і назад.
Їздити доводиться розбитими польовими й лісовими дорогами, у болоті, часто вночі і без фар. Це справжнє пекельне ралі — за тобою полюють дрони, артилерія і міномети, - каже військовий.
Найстрашніше - перевозити повний кузов мін або везти бійців, адже від майстерності водія залежать людські життя.
Один із найважчих моментів служби - атака ворожого дрона, яка сталася під час перевезення особового складу.
Я встиг помітити небезпеку і намагався ухилитися. Ми вижили, хоч були поранені й контужені. Загинув один хлопець… Я досі картаю себе, але знаю — зробив усе можливе, інакше загинули б усі, - розповідає "Херсон".
Боєць не вважає себе героєм. Каже - просто сумлінно виконує свою справу. Він дякує командирам, побратимам і навіть бойовим машинам, які не раз рятували життя. Найбільша мрія військового — повернутися додому з Перемогою до рідного Херсона.