Таврійський розпис – невід'ємна частина історії нашого краю, адже зародився він та зберігся саме у Миколаївській області – на Кінбурнській косі. Особливого значення розпис набув вже під час війни, адже є символом Великої Води – нескінченності життя та його безперервного відновлення.
Редакція 0512 побувала на виставці “Таврійський розпис: життя попри війну” й дізналась від майстринь, як наразі розвивається наша нематеріальна культурна спадщина.
Виставка проходить у галереї мистецтв Чорноморського національного університету імені Петра Могили. Її організатор ГО “Центр навчання та освіти дорослих “Південь”.
На виставці були представлені близько 70 робіт 22 майстрів, які виготовили ляльки-мотанки, створили картини, вишиванки, витинанки, посуд у таврійському стилі та інше.
Організаторка проєкту Руслана Сікаленко розповіла, що особисто познайомилась з таврійським розписом на майстер-класі Любов Паранюк три роки тому.
- Ми започаткували серію курсів і створили безпосередньо гончарну студію, яка популяризувала таврійку на різних рівнях серед людей під час війни. Це все дуже активізувалося і ми почали створювати курси. Носіїв таврійки була мала кількість і наша мета основна була розширити плеядою майстрів для того, щоб про цей розпис дізнався весь світ. Знаєте, як дуже образило, що зараз немає в переліку нематеріальної культурної спадщини українського рівня, жодного елементу, який був занесений саме з Миколаєва, - відмітила Руслана Сікаленко.
Організатори заходи розповіли й детально про історію таврійки.
“Раніше таврійський розпис використовували жінки-мазальниці, які білили в сивий туман та розписували хати на Кінбурнському півострові. На будинках в образах та символах вони кодували щасливу долю власникам будівлі, розповідали про мрії, наповнювали оберегами. Часто над дверима та обабіч вікон зображували пару білих лебедів, що закривають своїми крилами оселю та родину від лиха, й не лише”, - говориться в описі проєкту.
Майстриня з Куцурубської громади Любов Паранюк, яка наразі проживає у Миколаєві, розповіла про символи таврійки. Саме майстриня створила так звану абетку таврійського розпису - символи, які використовують майстри для створення певного орнаменту чи образу.
- Насправді всі символи, що є в таврійці - вони зрозумілі. Уявіть собі чоловіка, рибака, який йде в море. Помічники рибака - це човен та сіті, які у нас називають матула. Матула - це символ удачі, тому що зловивши рибу, яка є символом достатку і добробуту. Сіть також є іще символом долі, тому що вона сплітає його з його коханою, яка чекає його на березі. Ще один потужним символом є маяк, який вказує шлях додому чи до якоїсь великої мети. У таврійки багато символів, білі лебеді - як оберіг, блакитний журавлик - дощ, який наповнює суху землю життям. Більшість робіт виконанними жінками, що теж є символічним, адже жінка - це берегиня роду, - сказала Любов Паранюк.
Також Руслана Сікаленко поділилась, щоб ЮНЕСКО визнав таврійським розпис - нематеріальною культурною спадщиною, перш за все він має отримати всеукраїнське визнання такого рівня.
- В тому році була спроба, але на жаль, вона була невдалою. Ми були просто частиною колективу тоді. Ми плануємо зараз цим питанням зайнятись, тому що спочатку має бути всеукраїнський рівень займається. Цим займається більш команда з Києва. Ми думаємо, що таврійка гідно визнання, - резюмувала психологиня та арттерапевтка.
Редакція 0512 розповідала вже про історію таврійського розпису.