21 лютого святкується міжнародний День рідної мови. Безсумнівно у кожного своя рідна мова, але дуже хочеться, аби якомога більше українців вважали рідною мовою саме українську. На сьогодні у Миколаєві на базі центральної бібліотеки та бібліотек-філій діють розмовні клуби, де охочі вивчають українську мову з викладачем.
Директорка центральної бібліотеки ім. Марка Кропивницького Інга Хоржевська розповідає, що до повномасштабного вторгнення на базі бібліотеки проходили курси української мови на волонтерських засадах:
— У нас працювала волонтер Світлана Божко і до неї приєднався працівник бібліотеки. Ми створили курси української, які були безкоштовними. Наші користувачі займались, але, звісно, до війни не було такого попиту у суспільстві на вивчення української, — зазначає вона.
Вже після початку повномасштабного вторгнення у бібліотеці вирішили, що серед всіх заходів, які проходять, має бути і вивчення української мови. Інга Хоржевська каже, що була нагальна потреба впроваджувати вивчення української мови для містян:
— Була нагальна потреба говорити про те, що українська мова потрібна. На п’ятий місяць війни — у липні, 2022 року, ми підключились до проєкту “Єдині”. Я побачила їхню рекламу в соцмережі і подумала, що нам би це теж було цікаво. І бібліотека вирішила доєднатись, наші деякі працівники пройшли спеціальне навчання на модераторів і наприкінці липня у Миколаєві почав діяти розмовний клуб. Потім до цього доєднався і інститут післядипломної освіти.
Таких розмовних клубів ставало більше, адже приєднались і бібліотеки-філії. Станом на зараз працює 23 розмовних клуби у різних куточках міста, зокрема у віддалених мікрорайонах. Загалом клуби відвідує понад 150 людей різного віку:
— Люди приходять, спілкуються. Я можу поділитися такими спостереженнями: У нас є переселенці, які приєднуються до цього проєкту як слухачі цих курсів. Я визначила, що це навіть агресивне бажання спілкуватися українською і не чути поруч російської мови.
Крім того, Інга Хоржевська за проєктом “Єдині” стала одним з амбасадорів:
— Щомісяця проєкт визначає амбасадора мови. Люди підтримують тих, хто хоче говорити українською. Тому в день української писемності мене запросили до Києва, де я отримала цю відзнаку. Тільки десять людей зі всієї України отримали її. На цій відзнаці моє ім’я та прізвище, але я вважаю, що це не моя особиста відзнака, а наші спільна!
Інга Хоржевська додає, що саме бажання спілкуватись українською має починатись з родини, а вчитель — лише помічник у цьому процесі:
— Вчитель може допомогти, але вчитель не буде першим в цьому процесі і не буде найважливішою людиною. Треба говорити з дитиною українською, дивитися українське кіно, читати українські книжки — сьогодні їх вже достатньо для того, щоб забезпечити себе якісним читанням на багато років.Сьогодні є чимало якісних перекладів світової класики українською. Зараз є вибір що почитати і серед українських авторів. Років 15-му назад вибору не було такого і українських авторів, знакових авторів на двох руках вистачало пальців, щоб їх порахувати. Сьогодні я розумію, коли заходжу до відділу української сучасної літератури в книгарнях, на жаль, не в нашому місті, бо в нашому місті така аж одна, і бачу на полицях різноманітні книжки, різних жанрів українського авторства.
— Я думаю, що у нас ще попереду шалений розквіт української літератури. Є топові автори, які надзвичайно талановиті і цікаві Війна, як не сумно констатувати, додатковий поштовх для розвитку українського — українське кіно, українські книги, вивчення мови. Ми стаємо ближче не тільки до цивілізації — ми стаємо з цим ближче до усвідомлення себе як нації, — додає директорка бібліотеки.
У бібліотеках Миколаєва також поповнюється фонд саме книжками від українських видавництв та українських авторів. Але так було не завжди:
— Раніше Москва чи не місто-побратим Миколаєва було. І в цій бібліотеці тодішній очільник міста зі своїми московськими гостями дарували величезну бібліотеку, звісно, російських авторів з російською міграції або російських авторів і звісно російською мовою. І зараз з’ясовується, що російською мовою більша частина літератури. Краєзнавчий фонд також російською. Це ті книги, які не можна прибрати, бо вони мають цінність, хоч і написані російською мовою. Навіть Міністерство культури зазначає, що у деяких містах краєзнавчий фонд, рідкісні книги будуть російською.
Зараз поповнювати фонди допомагають і читачі, і різноманітні організації, навіть приєднуються з інших країн. тому у бібліотеці тепер є романи французькою. А ще підтримують і бібліотеки-посестри, які допомогли книжками Миколаєву, а саме тим філіям, які постраждали внаслідок російської агресії — ворожих прильотів через що знищено будівлю бібліотеки та весь фонд:
— Так склалося, що Луцька бібліотека і Харківська бібліотека стали нашими бібліотеками-посестрами. З Луцька дізналися про те, що сталось з однією з наших філій — в одному з приміщень було пряме потрапляння ракети, яка не розірвалася, однак приміщення не придатне для використання нам і його нам довелось закрити. А в іншій бібліотеці згорів практично весь книжковий фонд. З 25 тисяч згоріло 20 тисяч книжок. Луцька бібліотека звернулась до своїх користувачів і нам зібрали певну кількість книжок, яку надіслали нашій бібліотеці. Ми дуже їм вдячні! Також з пропозицією дружити до нас звернулась Салтівська бібліотека (цей район Харкова найбільше постраждав від російської агресії. Салтівку почали обстрілювати в перші хвилини війни і це продовжується і досі, - прим.). Ми їм нещодавно відправили подарунок — книжки, зокрема і миколаївського письменника Гліба Бабіча, який загинув на війні та картину Вадима Пустильника “Салтівський кіт”, - додає директорка.
Редакція 0512 відвідала заняття та розпитала учнів про їхню мотивацію вивчення української мови. На занятті учасники спілкуються українською, обговорюють різноманітні теми, слухають вірші та пісні українською, вчать нові слова та синонім, а ще готують домашнє завдання. Тут не ставлять оцінок та не сварять, а направляють і хвалять.
вивчення української мови у Миколаєві
“Краще говорити суржиком, ніж російською”
Наталії 48 років і вона каже, що не треба соромитись помилок при переході на українську мову:
— Я українською дуже погано ще говорю, але краще говорити суржиком, ніж російською. Я намагаюсь говорити краще більш правильно, дивлюсь словники, якщо не знаю слово. Пані Ольга нам допомагає, ми вивчаємо нові слова, речення як складати правильно. Без помилок не буває і треба просто їх не соромитися.
Розмовний клуб Наталія почала відвідувати наприкінці 2023 року. До цього жінка жила в іншому місті, де відвідувала розмовний клуб. Повернувшись до Миколаєва вона почала шукати подібні курси в рідному місці. Так і дізналась, що українську можна вивчати при бібліотеці. Містянка каже, що в дитинстві українську мову не вивчала, у школі була звільнена від відвідування уроків української мови, але зараз каже, що дуже важливо вивчати мову:
— Не можна жити в Україні, терпіти таке знущання від “сусідів” так званих і говорити їхньою мовою. Хоча я сама по батькові росіянка, але я вважаю, що треба поговорити українською, — зауважує вона.
Зараз Наталя і в сім’ї, і поза домом спілкується з усіма українською мовою, бувають складнощі в запам’ятовуванні правил, але Наталія продовжує навчатись та вдосконалювати свої навички.
вивчення української мови у Миколаєві
Ще одна учениця клубу Людмила дізналась, що можна вивчати мову з соцмереж мера, вона одразу зателефонувала до бібліотеки та записалась. Людмила каже, що і до війни почала читати книжки українською разом з сином, але зрозуміла, що цього недостатньо і перейшла повністю на українську мову спілкування. Спочатку листувалась, адже так є час подумати, написати правильно, а також видалила російську мову з телефону, аби точно не переходити на російську. Користується Людмила різноманітними додатками для вивчення української, заглядає до словника, виконує вправи. Людмила ні для кого не робить виключень та спілкується лише українською. Зізнається, що навіть забуває деякі російські слова. А от найважче — це людський фактор, адже досі є ті, хто може глузувати:
— Деякі люди не сприймають, вони відверто глузують і це треба витримати. Але це моя особиста моя перемога, що я все ж таки змогла все перемогти оце ставлення російськомовних до тих, хто починає або розмовляє українською, — каже Людмила.
Українська стала нормою для мене і мого оточення
Містянка Юлія спілкується українською вже понад рік. Вона зауважує, що зараз рідко чує російську:
— Активної популяризації я не помітила, але, можливо, тому, що українська стала нормою для мене і мого оточення. Я дуже рідко зараз чую російську мову на вулицях. Всі заходи проводяться українською, що дуже тішить. Можливо, саме це і є лагідна українізація? Проте, шкода, що деякі заклади і сфера обслуговування все ж досі використовують російську, хоча це пряме порушення закону, — додає містянка.
Юлія каже, що важливо впроваджувати саме лагідну українізацію, а не примушувати спілкуватись українською.
— Історія і події цієї десятирічної війни доводять, що будь-яке агресивне втручання у світогляд і звички людей не принесуть нічого доброго, а часом це може призвести ще й до активного опору. У мене був випадок, коли одна родичка говорила лише російською, і хотіла споживати лише російськомовний контент. З настанням повномасштабної війни її опір до української мови трішки послабився. Вона почала читати новини українською, іноді читала мені їх уголос. Потім попросила дати їй книги українською, і за 3-4 місяці вона сама заговорила українською. Колись вона мені пояснила, що була агресивно налаштована до української мови, бо не розуміла її, не розуміла деяких слів, не знала, як промовляти деякі звуки, нібито у неї щось не виходило з першого разу і її це дуже нервувало. З часом до неї прийшло розуміння, що то не так складно. Просто, за її словами, вона звикла жити у російськомовному середовищі, тому так було простіше. Що змінилось? Довкола неї люди почали спілкуватись українською, звертатись до неї у магазинах українською, вона відкрила для себе сучасну українську літературу, кіно. І, якщо так подумати, за 40 років проживання у Миколаєві, вона лише зараз перейшла на українську і то було дійсно лагідно, і тому вона і не опиралась. Зіграла роль сусідня країна-агресор, росія, з якою їй не хотілось мати нічого спільного. Тому, маючи ще декілька подібних історій моїх знайомих у запасі, можу сказати, що лагідна українізація прогресивніше за “фаріонщину”. Просто усім потрібно мати трохи терпіння і дати час, — резюмує Юлія.
Вивчити будь-яку мову можливо, але треба бажання та готовність припуститися помилки. Центри вивчення української мови у Миколаєві: