Рус

Новорічні бажання під обстрілами: історія херсонки, яка вірить у повернення додому, - ФОТО

15:00, 27 грудня
Інтерв'ю
Надійне джерело

Для Лариси Новий рік завжди був родинним і теплим святом у рідному Херсоні, допоки війна не розділила життя на “до” і “після”. Окупація, ризик і щоденна боротьба за виживання змінили не лише побут, а й ставлення до свят і звичних традицій. 

Сьогодні, зустрічаючи черговий Новий рік далеко від дому, жінка розповіла редакції 0512, що найбільше мріє про одне — повернення у власні стіни під мирним українським небом.

“Дзвінок з москви як передчуття біди”

Лариса народилась та виросла у Херсоні. Своє довоєнне життя жінка описує як спокійне та щасливе. 

Ми працювали та подорожували, ходили в театр тощо. Я працювала у Херсонському “Експоцентрі”. Там відбувались агропромислові виставки зокрема. Скільки я не бувала за кордоном, мені все одно завжди було найкомфортніше саме вдома, - говорить Лариса.

Жінка розповіла, що жила неподалік Антонівського мосту, тому бачила бої на власні очі. За словами Лариси вона до останнього не вірила, що війна прийде в її домівку.

За два тижні до вторгнення, мені подзвонив якийсь незнайомий номер з москви. Якась жінка сказала, що росіяни хочуть взяти участь у виставці та ще причепилась до того, що я говорила українською. Рідною мовою до речі спілкуюсь все життя. Мені взагалі це було дико й незрозуміло, хто дзвонив та з якою метою, я це зрозуміла лише пізніше. Та жінка сказала так самовпевнено, що росіяни будуть брати участь у виставці в Херсоні й кинула слухавку, - пригадує Лариса.

“Патріотичні стрічки під носом у ворога”

Лариса разом з донькою та онукою не покидали місто. Родина до останнього були впевнені, що Херсон незабаром звільнять. Проте росіяни окупували частину півдня. Чутки про те, що цивільних людей, які намагались евакуюватись, росіяни розстрілювали на дорогах доходили й до Херсону.

Ми виживали за рахунок якихось заощаджень й допомоги родичів. Перші дні ми відвідували лікарню, де лежали наші поранені хлопці. Люди віддавали все, що могли. Потім наших захисників люди ховали у себе в домівках. Я хотіла також відвідувати проукраїнські мітинги, але донька не пускала, переживала, - каже жінка.

Якось після чергового розгону проукраїнських учасників, біля пам’ятника Шевченка Лариса разом з онукою зібрали патріотичні стрічки. Під час окупації жінка розвішувала на свята їх.

Я бачила окупантів кожний день і фактично у них під носом вішала ті стрічки. Звісно це був ризик! Ми були впевнені, що от от нас звільнять. І коли наші атакували певні об’єкти росіян, то ми сприймали це як знак про те, що Україна нас пам’ятає, - відмітила Лариса.

“Мрія, що не зникає: повернення до рідного Херсона”

Лариса як й тисячі інших жителів Херсону дізналась про звільнення, коли ЗСУ увійшли на територію міста. Жінка говорить, що плакали та раділи одночасно.

Десь за два тижні ми помітили, що з будівель почали зникати російське ганчір’я, ну їхні стяги. А потім вони їх вертали і їх ставало все менше. Якийсь зв’язок був, тому ми знали деякі новини, типу що відбувалось в Україні. Радість від звільнення тривала кілька днів, потім росіяни почали сильно обстрілювати місто, - згадує жінка.

Жінка разом з донькою та онукою вирішили виїхати у Миколаїв. Місто обрали, щоб бути умовно недалеко від дому. 

З житлом нам допомогли знайомі, тому з цим проблем не було. Головною проблемою стало пошук роботи. Спочатку не хотіли брати через те, що я ВПО, була в окупації та вік, але згодом вдалось знайти, - зазначила Лариса.

Лариса вже не бачила рідного дому вже три роки та найбільше мріє повернутись в рідні стіни. Жінка говорить, що війна змінила відношення до новорічних свят.

Вдома, попри те, що було холодно, ми робили шашлики. Це була наша така сімейна традиція. Перший рік, який ми відзначали у Миколаєві взагалі не було настрою. Зараз ми відзначаємо свята, але так по тихому, сімейному. Причому цікаво, що Різдво ми святкували 25 грудня ще до повномасштабного вторгнення. Зараз я вважаю, що святкувати - це нормально, але недоречно робити це гучно чи пафосно, бо потрібно пам’ятати, що таки війна, - резюмувала Лариса.

Фото - архів Лариси, Світлана Коваль, Вікіпедія.

ВПО Миколаїв історії ВПО Херсон Миколаїв свята історії миколаївців