Таємниці Миколаївського зоопарку: від приватного Акваріуму до сучасної перлини міста.
Миколаївський зоопарк - один із найстаріших в Україні, справжня гордість міста та улюблене місце відпочинку для тисяч людей. Цього року йому виповнюється 124 роки. Його історія - це шлях від приватної колекції мера Миколи Леонтовича до сучасної європейської установи, яка входить до міжнародних зоологічних асоціацій.
Все починалося з приватного Акваріуму
Історія почалася ще у 1901 році. Державкаріум розміщувався у будинку міського голови, засновника зоопарку Миколи Леонтовича. Будинок був на місці, де зараз розташована будівля Миколаївської обласної адміністрації, на вулиці Адміральській, 22. Тоді Акваріум не був загальнодоступним, оскільки вважався приватною колекцією Леонтовича.
У дореволюційний час про колекцію вже знали у Європі та Росії, оскільки сам Акваріум був оснащений новітніми технологіями того часу (електричні компресори та підігрівачі). Також у будинку розміщувалося 75 акваріумів з рибами, обсяги яких сягали 3 000 літрів. Колекція складалася з 50 видів риб та понад 1 000 земноводних.
Варто зазначити, що на той час у всій Європі існувало лише 7 подібних колекцій.
Через 17 років, 1918 року, приватна колекція була націоналізована, а Леонтович став першим директором Держакваріума. Однак цього ж року колекція зазнала значних втрат, адже Миколу Леонтовича вперше заарештували, а на його місце прийшов червоноармієць. На щастя, за допомогою Анатолія Луначарського Леонтовича звільнили.
Другий шанс
5 червня 1922 року, після важких часів громадянської війни, у Миколаєві вдруге урочисто відкрили Державний акваріум. Уже в перший рік заклад безкоштовно відвідали близько 40 тисяч людей.
Через три роки територію збільшили до 0,75 га, звели вольєри, облаштували парк та відкрили зоологічний відділ. Так заклад отримав нову назву - “Акваріум-Зоосад”.
Сюди привезли тварин із Асканії-Нової: бізонів, верблюдів, яків, оленів, муфлонів, страусів, а також придбали ведмедів, вовків, лисиць і мавп.
За матеріалами альманаху “Вся Миколаївщина”, у 1927 році зоосад уже налічував близько 3 тисяч експонатів. Тут можна було побачити екзотичних риб (гурамі, макроподи, вуалехвости), земноводних аксолотлів, рідкісні рослини (японські лілії, бамбук), велику колекцію птахів, мавп різних порід і навіть крокодилів.
У 1928 році в зоосаді працювали лише 9 співробітників. Серед них — засновник Микола Леонтович разом із родиною, які жили на території закладу.
Та вже у квітні 1935 року його виселили з власного дому, а через два роки заарештували, звинувативши у “зв’язках із контрреволюційною інтелігенцією”. Подальша доля Леонтовича залишилася невідомою.
Випробування війнами
Протягом 20 століття зоопарк пережив дві світові війни. Проте не припинив роботу навіть в окупації.
За кілька днів до окупації міста, 12 серпня 1941 року, директором “Акваріуму-Зоосаду” вдруге призначили Федора Ничикова. Уже 16 серпня в місто увійшли німецько-фашистські війська. Евакуювати заклад не вдалося, та Ничиков із дружиною, трьома працівниками і чотирма юннатами залишилися, аби врятувати тварин.
Перші дні виживали завдяки запасам кормів, але вони швидко закінчилися. Не працювали водопровід і світло. Воду доводилося возити з Інгулу, через що загинула частина риб. Щоб нагодувати хижаків, дружина директора Людмила Ничикова разом із працівницею Бевзюк збирали по місту туші загиблих коней після бомбардувань і носили м’ясо звірам.
На десятий день окупації Ничикова викликав комендант міста, і всі боялися, що він не повернеться. Та директор зоопарку отримав дозвіл працювати, оформив документи на корми і зарплату. Уже у вересні 1942 року в закладі працювали 24 співробітники, а зоопарк приймав відвідувачів із квитками, надрукованими українською та німецькою мовами.
Народна стройка: як миколаївці будували новий зоопарк
Ще за керівництва Федора Ничикова було підготовлено територію для нового зоопарку. У 1969 році міськвиконком ухвалив рішення про виділення землі під його будівництво. Спершу площа становила 10 гектарів, пізніше — 19.
Роботи стартували у 1970 році, але через нестачу коштів вони просувалися повільно. Ідею закрити зоопарк відкинули завдяки рішучості першого секретаря обкому Володимира Васляєва та голови міськвиконкому Івана Канаєва. Підприємства міста долучилися до спорудження, і вже за кілька років тут кипіла справжня "народна будова".
Першими з’явилися адміністративний корпус і приміщення для мавп. Згодом почалося перевезення тварин зі старої території площею 0,75 га.
Переїзд тривав з 1977 по березень 1978 року. Спершу перевезли акваріум, згодом — ведмедів, хижаків, а 29 березня через усе місто до нового дому привели слониху Мері. Наступного дня перевезли останніх мешканців — крокодила Васю та пітонів.
Працівники згадують, що транспорту не вистачало, тому деяких тварин, зокрема верблюда, вели по місту за кінними підводами.
Через поспіх будівництва було багато недоліків: вольєри недороблені, не було огорожі по Херсонському шосе. Тоді ж сталося кілька трагічних випадків із загибеллю тварин.
Втім, у 1978 році перед зоопарком встановили скульптуру "Мауглі та Багіра", яка стала його символом. З цього моменту почалася нова сторінка в історії сучасного Миколаївського зоопарку.