Доброволець із Миколаївщини Євген Юшин ще у 19 років пішов боронити Україну, бо хотів захистити найцінніше — свою родину. У 23 його життя обірвалося на фронті. Але його ім'я має жити далі — у пам’яті й національній пошані.
Життя Євгена щойно починалось — із мріями про власну родину, з посмішкою, що заряджала всіх навколо. Але замість спокійного життя Герой обрав шлях воїна. І віддав усе, аби українці жили під жовто-блакитним прапором. Мама та сестра Героя поділилися історією воїна з редакцією 0512.
Про Героя
Євген Юшин народився у селі Єрмолівка Баштанського району Миколаївської області. Навчався у Миколаївському коледжі, де здобув фахову освіту. У 18 років Євген вступив до лав Національної Гвардії України.
Пішов добровольцем у 19 — коли почалась війна
Євген не чекав повістки. Він сам пішов на фронт, щойно почалось повномасштабне вторгнення. Тоді йому було 19.
Євген Юшин брав участь у звільненні Херсону, після чого приєднався до новоствореної штурмової бригади “Хантер”.
Позивний "Бритий" він отримав за звичку голити голову налисо — це було його фішкою. На передовій завжди був на зв’язку. Не дзвонив, говорять рідні, коли не було сигналу, але писав:
За власної ініціативи Євген перевівся до Запорізької частини, де обрав службу в Національній гвардії наступу - підрозділі “Кара-Дага”. У складі штурмової бригади брав участь у боях за села Вербове, Роботине, Малу Токмачку, Оріхове. Під час бойових дій отримав поранення.
Війна не змінила його душу
Мама та сестра зізнаються, що не бачили в Євгену змін, відтоді, коли він пішов на фронт. Євген залишався таким самим, яким був до війни - веселим й усміхненим.
Попри побутові складнощі на передовій, Женя завжди був зібраним, відповідальним. І водночас — легким, світлим, таким, як вдома.
Після поранення Євген Юшин поїхав на навчання до Великої Британії, де здобув посаду інструктора з тактичної бойової підготовки. Після цього Герой працював на полігонах - передавав новобранцям свої знання.
Невдовзі Євген отримав нову посаду - головного сержанта 2-го взводу розвідувальних безпілотних авіаційних комплексів літакового типу спеціального призначення, роти розвідувальних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем. Працював на важких бомберах - спочатку на Покровському напрямку, а після поранення - на Харківсько-Куп’янський напрямок.
За особисту мужність і героїзм Євгена Юшина нагородили орденом Головнокомандувача ЗСУ “Золотий Хрест”.
Назавжди 23
Євген загинув 28 червня 2025 року у селі Моначинівка, захищаючи країну від російської агресії. Йому було лише 23. Він не встиг створити власну сім’ю, здійснити мрії. Але встиг стати справжнім Героєм.
Євген віддав найдорожче — життя, щоб українці мали змогу жити. Сьогодні обов’язок кожного — зробити все, аби Героя пам’ятали не лише рідні.
Рідні Героя створили петицію про присвоєння Євгену Юшину звання "Герой України" (посмертно). Кожен може перейти за ПОСИЛАННЯМ і підписати її, бо Герої не вмирають. Вмирає пам’ять, якщо ми мовчимо.