У ніч з 23 на 24 червня за новоюліанським календарем українці відзначатимуть Івана Купала - одне з найстаріших і найтаємничіших свят у національній традиції.
Його супроводжують давні обряди, що символізують очищення, єднання з природою та пошук щастя. У цю ніч молодь збирається біля вогнища, стрибає через полум’я та вирушає на пошуки легендарної квітки папороті, якій приписують чарівну силу дарувати долю. Редакція 0512 розповість про традиції цього свята детальніше.
Свято Івана Купала — одне з найколоритніших у традиційній українській культурі. Його святкування припадає на ніч із 23 на 24 червня за новоюліанським календарем (раніше — з 6 на 7 липня за юліанським стилем). У цю ніч оживають давні обряди, пов’язані з очищенням, коханням, ворожінням та пошуком щастя. Попри християнське походження назви, свято має глибокі дохристиянські корені й значною мірою пов'язане з язичницькими уявленнями про природу та магічну силу стихій.
Центральною подією Купальської ночі є розпалювання великого багаття. Молодь збирається довкола вогню, співає пісень, грає у традиційні ігри. Найвідомішим обрядом вважається стрибання через полум’я — символ очищення й відваги. Якщо хлопець і дівчина стрибають разом і не роз’єднують рук у повітрі, це вважається добрим знаком — ніби доля благословляє їхнє майбутнє разом.
Іншим важливим елементом є плетіння вінків із польових квітів. Дівчата пускають їх на воду з прикріпленою свічкою, вірячи, що за рухом вінка можна дізнатися про майбутню долю. Якщо вінок тоне — це погана прикмета, якщо пливе рівно — дівчину чекає щасливе життя, а якщо вінок досягне хлопця — кажуть, що він стане її судженим.
Наймістичнішим обрядом Івана Купала є пошук цвіту папороті. За легендою, ця квітка розцвітає лише на одну ніч, і знайти її може лише сміливе серце. Тим, хто її знайде, вона обіцяє щастя, багатство й навіть здатність бачити приховане. Хоча папороть ніколи не цвіте, ця легенда глибоко закорінена у фольклорі як символ віри в диво та вищу силу природи.
Це свято несе в собі глибоке символічне значення — воно об'єднує людину з природою, очищує через воду і вогонь, та підкреслює силу любові й єднання. Івана Купала — ніч, коли стирається межа між реальністю та містикою, коли оживають сили землі, води й повітря, а люди відкривають серце мріям і надіям.
Сьогодні свято Купала все ще живе — його відзначають у містах і селах, організовуючи фестивалі, реконструкції обрядів, фольклорні дійства. І навіть у ХХІ столітті воно зберігає магію, що захоплює уяву й спонукає відчути свою належність до давнього спадку українського народу.