Сергій до повномасштабного вторгнення рф в Україну працював системним адміністратором у фінансовій компанії.
Весною 2022 року, чоловік відправив свою дружину та сина подалі від обстрілів, а сам долучився до оборони міста. Зокрема миколаївець допомагав протягом кількох місяців облаштовувати блокпости. Нині чоловік працює у службі військового правопорядку. До Дня Добровольця редакція 0512 розповідає історію миколаївця.
Сергій читав всі новини, які розповідали про ймовірність вторгнення росії та не хотів вірити у це. У перший день, коли армія рф атакувала ряд українських міст, утому числі й Миколаїв, чоловіка розбудила його дружина та повідомила про початок війни. Тоді сину Сергія було всього трохи більше року. Подружжя перший місяць не покидало місто та перебрались жити до батьків у приватний сектор. Щодня родина ховалась від обстрілів у підвалі, де також були й малі діти.
Сергій із побратимом на завданні. Фото - архів героя
Вже 1 березня Сергій зрозумів, що хоче долучитись до захисту країни та почав штурмувати військкомати. Чоловіка через відсутність бойового досвіду не брали. Тоді Сергій пішов у ДОФ, який був волонтерським форпостом міста. Там він познайомився з представниками місцевої компанії, яка допомагала облаштовувати блокпости та укриття для захисників.
Сергій з родиною. Фото - архів героя
Після того, як російські окупанти влучили у будівлю ОВА, Сергій змусив дружину та сина виїхати за кордон, у Болгарію, тоді як раз міська влада вже організувала евакуацію. Чоловік знав, що родина у безпеці та зосередився на обороні міста. Тоді чоловік числився у обласній варті. Влітку 2022 року, коли потреба у облаштуванні постів вже не була гостра, Сергію запропонували служити у ВСП й він погодився.
Спорядження Сергія. Фото - архів героя
"Коли я облаштовував блокпости, то відчував, що роблю щось важливе, що перебуваю у центрі подій. Це була гордість та адреналін одночасно. Але й бували моменти, коли ризик втратити життя були надто близько. Одного разу з побратимом ми поїхали на межу лінії фронту, поблизу Луча, що на Херсонщині, де за селом вже були рашисти. Так, у нас була зброя, але тоді нас накрили "Градом". У той день адреналін зник. Я повернувся додому цілий та якось мовчав. Тоді я зрозумів, що ми всі смертні й яке життя насправді безцінне",
- говорить Сергій.
Миколаївець зазначив, що настільки звик до щоденних обстрілів, що після деокупації Херсону, коли у місті настав відносний спокій, почував постійний неспокій.
Сергій із сином. Фото - архів героя
Сергій з родиною. Фото - архів героя
На рахунку Сергія вже не одна нагорода за його внесок у боротьбу з окупантом. Нещодавно доброволець отримав відзнаку "За оборону Миколаєва". Нині чоловік зазначає, що вже найбільша мрія - це побачити нашу Перемогу.
Фото - архів героя матеріалу.